Рішення № 15074590, 30.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.03.11 р. Справа № 15/299пд

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Марченко О.А.,

Суддів Курило Г.Є., Мартюхіної Н.О.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Військового прокурора Донецького гарнізону, м.Донецьк в інтересах держави в особі:

позивача 1 Міністерства оборони України, м.Київ

позивача 2 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська, м. Луганськ

до відповідача Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Донецьк

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А0820, м.Васильків, Київська область

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А3641, м.Вінниця

за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ

про визнання угоди № 01-03 від 27.11.2003 р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд”, додаткової угоди № 2 від 11.02.2004 р. недійсними.

В засіданні брали участь представники сторін:

прокурор: не зявився

від позивача1: не зявився;

від позивача2: не зявився;

від відповідача: не зявився

від третьої особи 1: не зявився;

від третьої особи 2: не зявився.

від третьої особи 3 не зявився

ОСОБА_5 - керівник служби безпеки територіального управління Публічного акціонерного товариства „ПІРЕУС БАНК МКБ” за посвідченням №15 (без довіреності)

СУТЬ СПОРУ:

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. на розгляд до господарського суду Донецької області надійшла справа №15/299пд за позовом Військового прокурора Донецького гарнізону, м.Донецьк в інтересах держави в особі позивача 1, Міністерства оборони України, м.Київ, позивача 2, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська, м. Луганськ, до відповідача, Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Донецьк, за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А0820, м.Васильків, Київська область, за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А3641, м.Вінниця, про визнання угоди № 01-03 від 27.11.2003 р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд”, додаткової угоди №2 від 11.02.2004 р. недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладенням угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” та додаткової угоди №2 від 11.02.2004р. командування військової частини А4491 фактично провело реалізацію військового майна будівель та споруд № 99-ПТО, № 97-гараж, №87/2сховище у власність відповідача з порушенням вимог діючого законодавства України. Здійснення дій сторонами, направлених на укладення та підписання вказаних документів військовий прокурор вважає правочином відповідно до цивільного законодавства України. Сторони цього правочину в порушення вимог ст.203 Цивільного кодексу України не додержали вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до договору № 0103 від 27.11.2003р. про прийманняпередачі будівель №99-ПТО, №97-гараж, №87/2 сховище у власність відповідача суперечить ст.6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, п.п.6,12 „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил”, оскільки згідно із Законом рішення про відчуження нерухомого військового майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України та таке майно реалізується через уповноваженні Кабінетом Міністрів України підприємства; згідно ст. 55 Господарського кодексу України субєктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством; згідно ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Пункти спірної угоди, які обумовлюють розбирання військових споруд та будівель, не були взагалі виконані підрядником, тобто військова частина А4491 не мала господарської компетенції, а також цивільної дієздатності (ст. 92 Цивільного кодексу України) щодо реалізації та передачі споруд № 99-ПТО, № 97-гараж, № 87/2 сховище у власність відповідача.

23.09.2010р., 11.11.2010р., 07.12.2010р. та 16.03.2011р. Військовою прокуратурою Донецького гарнізону надані письмові пояснення, відповідно до яких остання підтримує свої позовні вимоги.

Через канцелярію суду 27.12.2010р. від Публічного акціонерного товариства „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ надійшла заява №663-і від 27.12.2010р. про вступ у справу №15/299пд Публічного акціонерного товариства „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В обґрунтування наданої заяви Публічне акціонерне товариство „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ посилається на те, що між Публічним акціонерним товариством „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ та відповідачем укладений договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 11.01.2007р., зареєстрований у реєстрі за №136, відповідно до якого відповідач передав у іпотеку Публічному акціонерному товариству „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ майно, яке є предметом угоди №01-03 від 27.11.2003р.

Ухвалою від 12.01.2011р. господарський суд залучив до участі у розгляді справи третю особу 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство „ПІРЕУС БАНК МКБ” (Контрактова площа, 4, м.Київ, 04070, ЄДРПОУ 20034231).

31.01.2011р. третьою особою 3 надані письмові пояснення, відповідно до яких останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки відповідача визнано банкрутом.

Позивачем 2 16.03.2011р. надані заперечення на пояснення третьої особи 3, згідно яких Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганська, м. Луганськ проти доводів, викладених у письмових поясненнях третьої особи 3, заперечує та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7580700 Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Донецьк станом на 17.11.2010р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа підприємець.

Перед початком розгляду справи по суті прокурора, представника позивача 1 та відповідача було ознайомлено з правами та обовязками відповідно до ст.ст. 20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача 1 та відповідача, господарський суд встановив:

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 року № 687-р „Про безоплатну передачу цілісних майнових комплексів військових містечок у власність (спільну власність) територіальних громад” затверджено перелік цілісних майнових комплексів військових містечок, які безоплатно передаються у власність (спільну власність) територіальних громад. У вказаному переліку під порядковим номером 2 для передачі зазначено військове містечко № 12 (м. Донецьк) у власність територіальної громади м. Донецька. З матеріалів справи вбачається, що військове містечко № 12 у м.Донецьку фактично не було безоплатно передано у власність територіальній громаді у звязку з відмовою у прийнятті цього містечка органами місцевої влади.

27.11.2003р. між військовою частиною А4491 (далі замовник) та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (далі підрядник) була укладена угода №0103 про передання списаних споруд та будівель: ПТО № 99, 1982 р. будування загальною площею 260 м2; гараж № 97, 1982 р. будування загальною площею 720 м2; сховище № 87/2, 1973 р. будування загальною площею 630 м2 від військової частини А4491 СПД ОСОБА_3 під розбирання, розташованих за адресою: м.Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12, п.1.1 якої передбачено, що замовник доручає, а підрядник виконує у відповідності з умовами договору роботу по розбиранню споруд № 99, № 97, № 87/2 військової частини А4491, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12. Факт списання наведеного майна підтверджується наявними у матеріалах справи актами списання будівлі (споруди) №94, №99, затверджених 08.07.2002р., та актом списання будівлі (споруди) №105, затверджений 09.07.2002р.

Пунктами 1.2, 1.3 угоди №0103 від 27.11.2003р. узгоджено, що підрядник доставляє матеріали після розбирання споруд військової частини А4491, власним транспортом та складує на складі КЕС військової частини в м. Маріуполі, або перераховує грошові кошти у сумі не більше, чим вказано в акті на списання будівель та споруд. Після виконання умов, вказаних у п. 1.2 даної угоди, підрядник має право при згоді замовника та КЕЧ Донецького району військ ППО, відновити споруди № 99, № 97, № 87/2 для подальшого їх використання, для організації підприємства з технічного обслуговування та ремонту вантажних автомобілів.

Підрядник за власні кошти проводить роботи по рекультивації землі, а також проводить безкоштовне розбирання споруд № 99, № 97, № 87/2 військової частини А4491 військового містечка № 12, безкоштовно транспортує і складує матеріали на склад КЕС за участю приймальної комісії, яка визначена наказом командира військової частини А4491 в м. Маріуполі, або перераховує кошти за матеріали, що залишилися від розбирання споруд на розрахунковий рахунок військової частини А4491 в разі неможливості транспортування у м. Маріуполь чи іншими складними умовами, але не більше суми, яка визначена в акті на списання (п.3.2 угоди №0103 від 27.11.2003р.).

Згідно п. 4.2 угоди №0103 від 27.11.2003р. всі зміни і доповнення в цю угоду оформлюються сторонами додатковими угодами, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 4.5, 4.6 угоди №0103 від 27.11.2003р. залишкова вартість списаних споруд: № 99, № 97, № 87/2 військової частини А4491 згідно актів списання складає 6000грн.00коп. Після виконання умов, вказаних в п.п. 1.2, 3.2 даної угоди, замовник передає підряднику технічну документацію та акт про надходження грошових коштів у сумі, вказаній в акті на списання споруд: № 99, № 97, № 87/2 на розрахунковий рахунок військової частини А4491 для подальшого оформлення її в органах місцевого самоврядування та Бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 4.8 угоди передбачено, що Міністерство оборони України в особі військової частини А4491 бере на себе обовязок про передачу споруд: № 99, № 97, №87/2 підряднику після виконання умов, вказаних в п.п. 1.2, 3.2 договору.

Угода про передачу споруд під розбирання вступила в силу з моменту підписання. Термін виконання підрядником умов, вказаних у частині 1 даної угоди, складає 15 календарних днів з дати підписання даної угоди.

Вказана угода підписана від замовника командиром військової частини А4491 полковником ОСОБА_8, від виконавця Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 Підписи вказаних осіб засвідчені печатками останніх. Також вказана угода узгоджена головним інженером-заступником начальника Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України майором ОСОБА_9, про що свідчить його підпис та печатка Донецької КЕЧ району. Крім того вказаний договір узгоджений командуючим військовою частиною А0151 генерал-майором ОСОБА_10, про що свідчить підпис та печатка на даному договорі.

Наразі, учасники укладання спірного договору в особі військової частини А4491 та Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України ліквідовані, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних сил України №322/1/6467 від 24.10.2007року на запит військового прокурора Донецького гарнізону, з якого вбачається, що військова частина А4491 станом на 30.11.2004р. відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 18.06.2004р. № 312/1/014 розформована, ідентифікаційний код 08443978 анульовано; Донецька квартирно-експлуатаційна частина району військ ППО України станом на 31.12.2005р. відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 11.11.2005р. №322/1/-20 розформована, ідентифікаційний код 08285479 анульовано.

Також, військова частина А0151 49 корпус ППО України, якому безпосередньо була підпорядкована військова частина А4491, управління капітального будівництва військ ППО України, якому була безпосередньо підпорядкована Донецька КЕЧ району військ ППО України були до подачі позовної заяви реорганізовані, у звязку з чим, в якості третіх осіб, судом залучено до участі їх правонаступників, а саме військову частину А0820 та військову частину А3641. Правонаступником ліквідованої Донецької КЕЧ району згідно наказу начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління № 28 від 17.11.2005р. є позивач2. Усі документи (накази, розпорядження), що стосуються реорганізації та правонаступництва вищевказаних військових формувань додані в копіях до матеріалів справи, сам факт правонаступництва військовим прокурором, сторонами та третіми особами не оспорюється.

Платіжним дорученням № 15 від 16.12.2003 року, підрядник перерахував замовнику суму 6000грн.00коп., з призначенням платежу „Передплата за розбирання споруд №№ 97, 87/2, 99, згідно договору № 0103 від 27.11.2003р.”.

Додатковою угодою № 2 від 11.02.2004 року до угоди № 0103 від 27.11.2003року сторони передбачили, що відповідач здійснює заходи щодо охорони праці та несе повну юридичну відповідальність стосовно розбирання будівель, повної рекультивації земельної ділянки, утримання, ремонт, охорону та інші заходи.

При цьому, у наведеній додатковій угоді сторони домовились про прийом-передачу від військової частини А4491 до СПД ОСОБА_3 казармено-житлового фонду військового містечка №12, комунальних споруд та обєктів благоустрою військового містечка №12, розташованого за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, Міністерства оборони України згідно опису № 1 та опису № 2 за угодою № 0103 від 27.11.2003р., та технічну документацію на казармено-житловий фонд, комунальні споруди та інші документи у підтвердження укладення цього договору згідно опису №4.

До наведеної додаткової угоди додані опис № 1 та опис № 2, згідно яких відповідачу передано та останнім прийнято наступні будівлі та споруди: № 99-ПТО, № 97-гараж, № 87/2 сховище, обєкти благоустрою дерева 15 шт., чагарник в кількості 4 шт., асфальтові доріжки 100м2 вимощення. Дані описи підписані командиром військової частини А4491 полковником ОСОБА_8, відповідачем та скріплені печатками.

Також, додатковою угодою № 2 від 11.02.2004 року до угоди № 0103 від 27.11.2003року був засвідчений факт про перерахування СПД ОСОБА_3 коштів за вищевказані будівлі та споруди платіжним дорученням № 15 від 16.12.2003 року у сумі 6000грн.00коп. На підставі отримання перерахованих коштів військовою частиною А4491 був виданий акт комісії „Про виконання договору № 01-03 від 27.11.2003 року та передачу будівель та споруд № 99-ПТО, № 97-гараж, № 87/2 сховище, які не вислужили встановлені строки служби та розташовані за адресою: м.Донецьк, вул. Стратонавтів, у повну юридичну власність приватному підприємцю ОСОБА_3М.”.

Зі змісту додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. вбачається, що остання підписана командиром військової частини А4491 полковником ОСОБА_8, СПД ОСОБА_3, підписи яких засвідчені печатками останніх, та узгоджена головним інженером-заступником начальника Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України майором ОСОБА_9, командуючим військовою частиною А0151 генерал-майором ОСОБА_10, про що свідчать наявні у зазначеній угоді відповідні підписи та печатки.

З огляду на наявну у матеріалах справи копію листа №548 від 25.06.2004р. за підписом та печаткою командира військової частини А-4491, погодженого підписом та печаткою начальника Донецької КЕЧ району, на адресу директора Донецького БТІ, яким військові посадові особи повідомляють бюро технічної інвентаризації, як орган державної реєстрації права власності на нерухоме майно, про факт передачі усіх прав власності на зняті з обліку МОУ будівлі та споруди наступним фізичним та юридичним особам, зокрема, підприємцю ОСОБА_3 (автопаркова зона), а саме: будівля № 99 1982 року побудови, загальною площею 260 м2; будівля № 87/2 1973 року побудови, загальною площею 1532 м2; будівля № 97 1982 року побудови, загальною площею 720м2.

Господарський суд Донецької області з метою встановлення усіх обставин по даній справі, в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України направляв прокурору для проведення перевірки законності дій військових посадових осіб, повязаних з укладенням спірних правочинів, та прийняття рішення щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, повідомлення від 24.03.2008 р.

За результатами прокурорської перевірки по вищевказаним фактам стосовно колишніх військовослужбовців була винесена постанова від 04.04.2009 р. про відмову у порушенні кримінальної справи, яка додана до матеріалів справи № 15/299пд.

Як зазначено вище, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсними спірних правочинів, позивач посилається на те, що укладенням угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” та додаткової угоди №2 від 11.02.2004р. командування військової частини А4491 фактично провело реалізацію військового майна будівель та споруд № 99-ПТО, № 97-гараж, №87/2сховище у власність відповідача з порушенням вимог діючого законодавства України. Здійснення дій сторонами, направлених на укладення та підписання вказаних документів військовий прокурор вважає правочином відповідно до Цивільного законодавства України. Сторони цього правочину в порушення вимог ст.48 Цивільного кодексу Української РСР та ст.203 Цивільного кодексу України не додержали вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. про прийманняпередачі будівель №99-ПТО, №97-гараж, №87/2 сховище у власність відповідача суперечить ст.6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, п.п.6,12 „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил”, оскільки згідно із Законом рішення про відчуження нерухомого військового майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України та таке майно реалізується через уповноваженні Кабінетом Міністрів України підприємства; згідно ст. 55 Господарського кодексу України субєктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством; згідно ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Пункти спірної угоди, які обумовлюють розбирання військових споруд та будівель, не були взагалі виконані підрядником, тобто військова частина А4491 не мала господарської компетенції, а також цивільної дієздатності (ст. 92 Цивільного кодексу України) щодо реалізації та передачі споруд № 99-ПТО, № 97-гараж, № 87/2 сховище у власність відповідача.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи Цивільного кодексу Української РСР, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочинів недійсними, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного:

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З огляду на матеріали справи, угода № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” підпадає під правове регулювання Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент вчинення спірного правочену, а додаткова угода № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. підпадає під правове регулювання Цивільного кодексу України, який діяв на момент вчинення зазначеного правочину.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ст.48 Цивільного кодексу Української РСР).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ст.202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

-правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено вище, відповідно до п.п. 4.6, 4.8, 4.9 угоди №0103 від 27.11.2003р. після виконання умов, вказаних в п.п. 1.2, 3.2 даної угоди, замовник передає підряднику технічну документацію та акт про надходження грошових коштів у сумі, вказаній в акті на списання споруд: № 99, № 97, № 87/2 на розрахунковий рахунок військової частини А4491 для подальшого оформлення її в органах місцевого самоврядування та Бюро технічної інвентаризації. Міністерство оборони України в особі військової частини А4491 бере на себе обовязок про передачу споруд: № 99, №97, № 87/2 підряднику після виконання умов, вказаних в п.п. 1.2, 3.2 договору. Термін виконання підрядником умов, вказаних у частині 1 даної угоди, складає 15 календарних днів з дати підписання даної угоди.

Тобто, після здійснення підрядником: доставки матеріалів після розбирання споруд військової частини А4491, власним транспортом та складування на складі КЕС військової частини в м. Маріуполі, або перерахування грошових коштів у сумі не більше, чим вказано в акті на списання будівель та споруд; робіт по рекультивації землі, а також безкоштовного розбирання споруд № 99, № 97, № 87/2 військової частини А4491 військового містечка № 12, замовник виконує умови п.п. 4.6, 4.8 угоди №0103 від 27.11.2003р.

Проте, відповідно до матеріалів справи відповідач в повному обсязі не виконав умови наведеної угоди, а саме п.3.2, оскільки відповідно до протоколу огляду від 06.11.2007р., який проводився старшим помічником військового прокурора Донецького гарнізону за участю представника позивача2 та в присутності понятих, на території колишньої військової частини військове містечко № 12 у м. Донецьку, за адресою: вул. Стратонавтів б. 7, та яким встановлена фактична наявність обєктів спірного нерухомого майна без слідів їх розбирання (фото таблиця додана до протоколу огляду).

У відповідності до змісту угоди № 0103 від 27.11.2003р., додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. та описів № 1, № 2 до наведеної додаткової угоди, відповідачу фактично було передано у власність спірне військове майно, що суперечить вимогам чинному на момент укладення наведеного правочину законодавству.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних сил України. До військового майна належать будинки, споруди.

Статтею 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” передбачає наступні особливості статусу військового майна: військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених часиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет міністрів України за поданням Міністерства оборони України (ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”).

Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, кошти, одержані від реалізації військового майна, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919 із змінами, передбачено, що відчуження військового майна вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Реалізація військового майна господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Уповноважені підприємства (організації) субєкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку. Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном. Повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед субєктів тих, що реалізуватимуть військове майно. Рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року. Реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається.

Таким чином, при укладанні угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” та додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 01-03 від 27.11.2003р. не було додержано вимог чинного законодавства стосовно встановленого порядку відчуження військового майна, яким безумовно є не тільки обєкти нерухомості, а й будівельні та інші матеріали. Рішення про відчуження військового майна за кошти за оцінкою остаточної вартості списаних обєктів нерухомості на користь субєктів підприємницької діяльності Кабінет Міністрів України не приймав, доручення або дозвіл на таке відчуження командування військової частини та Донецька КЕЧ району від Міністерства оборони України не отримували, будь-які конкурси (тендери) з питань реалізації вказаного майна не проводились, доказів зворотного не представлено, судом не встановлено.

Виходячи з чого, суд вважає, що зміст спірних правочинів суперечить актам цивільного законодавства з питань реалізації військового майна, а саме Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919, що є підставою для визнання угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” та додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 01-03 від 27.11.2003р. недійсними в порядку ст.48 Цивільного кодексу Української РСР та ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги Військового прокурора Донецького гарнізону, м.Донецьк в інтересах держави в особі: позивача 1, Міністерства оборони України, м.Київ, позивача 2, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Луганська, м.Луганськ, про визнання угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд”, додаткової угоди №2 від 11.02.2004р. недійсними є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню.

Крім того, від відповідача до суду надійшло письмове клопотання від 24.12.2007року, з якого вбачається, що позов військовий прокурор Донецького гарнізону надав до суду у вересні 2007р., тобто після закінчення 3-х річного строку позовної давності, що є підставою для застосування позовної давності до вимог прокурора та відмови у задоволенні позовних вимог.

Від військового прокурора надійшла заява № 3015 від 21.11.2007р. та від позивача 2 заява від 17.01.2008р. № 139 про визнання причини пропуску строку позовної давності поважною та відновлення пропущеного строку для звернення до суду із позовом. Поважною причиною пропуску строку прокурор та позивач 2 вважають наступні обставини: 1) військовому прокурору стало відомо про допущені порушення інтересів держави тільки у вересні 2007р.; 2) квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська стало відомо про вказані порушення тільки у грудні 2005р. після ліквідації Донецької КЕЧ району та переходу прав та обовязків до правонаступника КЕВ м.Луганська.

Главою 5 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до Глави 19 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Безпосередньо військова прокуратура Донецького гарнізону не є стороною за договором, а тому не мала можливості дізнатися про існування спірної угоди. Усі військові юридичні особи, які піднаглядні військовій прокуратурі Донецького гарнізону зобовязані надавати договори для їх перевірки та прийняття рішення щодо їх законності. В той же час а ні Донецька квартирно-експлуатаційна частина району військ ППО України, а ні військова частина А 4491 спірну угоду для перевірки не надавали, а тому прокурор не мав можливості дізнатися про існуюче порушення Закону. За таких обставин, суд вважає, що прокурором строк позовної давності не пропущено.

Одночасно, відповідачем до матеріалів справи додана копія постанови господарського суду Донецької області від 07.12.2009р. по справі №5/135б, зі змісту якої вбачається, що Фізичну особу підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк визнано банкрутом та третьою особою 3 надані письмові пояснення, відповідно до яких останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки відповідача визнано банкрутом.

Проте, наведені третьою особою 3 підстави для відмови у задоволені позовних вимог є передчасні, оскільки частиною 3 ст. 46 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Як наведено вище, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7580700 Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Донецьк станом на 17.11.2010р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа підприємець.

Одночасно, суд вважає за необхідне застосувати за власною ініціативою реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину на підставі ст.48 Цивільного кодексу Української РСР, ст.216 Цивільного кодексу України з урахуванням наступного.

За приписом ч.2 ст.48 Цивільного кодексу Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом

Згідно із ч.ч.1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки статей 48, 49, 50, 58 Цивільного кодексу Української РСР, а також укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (стаття 46 і частина перша статті 47 Цивільного кодексу Української РСР) (розяснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р.)

Відповідно до п.7 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” за змістом статті 216 Цивільного кодексу України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Як зазначено Верховним Судом України в узагальненні „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст.16 Цивільного кодексу України як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст.216 вказаного Кодексу є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки.

Таким чином, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності угоди № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд” та додаткової угоди № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 01-03 від 27.11.2003р., укладених між військовою частиною А4491 та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, сторони мають повернути одне одному передане за вказаними правочинами, а саме:Військовій частині А0820 (правонаступник військової частини А4491) належить повернути Субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 6000грн.00коп., отримані ним за угодою № 01-03 від 27.11.2003р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд”; Субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 належить повернути Військовій частині А0820 (правонаступник військової частини А4491) отримане ним за додатковою угодою № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. та описів № 1, № 2 до наведеної додаткової угоди майно військового містечка №12: ПТО № 99, 1982 р. будування загальною площею 260 м2; гараж №97, 1982 р. будування загальною площею 720 м2; сховище № 87/2, 1973 р. будування загальною площею 630 м2, обєкти благоустрою дерева 15 шт., чагарник в кількості 4 шт., асфальтові доріжки 100м2 вимощення, яке розташоване за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів.

На підставі викладеного, керуючись Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, Законом України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919, ст.48, главою 5 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст.202, 203, 204, 215, 216, 654, главою 19 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов військового прокурора Донецького гарнізону, м.Донецьк в інтересах держави в особі позивача 1, Міністерства оборони України, м.Київ, позивача 2, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська, м. Луганськ, до відповідача, Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Донецьк, за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А0820, м.Васильків, Київська область, за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини А3641, м.Вінниця, за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства „ПІРЕУС БАНК МКБ”, м.Київ, про визнання угоди № 01-03 від 27.11.2003 р. „Про передачу під розбирання списаних будівель та споруд”, додаткової угоди №2 від 11.02.2004 р. недійсними задовольнити.

Визнати угоду № 01-03 від 27.11.2003 р. про передання списаних споруд та будівель: ПТО № 99, 1982 р. будування загальною площею 260 м2; гараж №97, 1982 р. будування загальною площею 720 м2; сховище № 87/2, 1973 р. будування загальною площею 630м2 від військової частини А4491 СПД ОСОБА_3 під розбирання, розташованих за адресою: м.Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12 та додаткову угоду №2 від 11.02.2004 р. до договору № 01-03 від 27.11.2003 р., укладені між військовою частиною А4491 та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 недійсними з моменту укладання.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (за адресою: АДРЕСА_1, 83015, ІПН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 85грн.00коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.00коп.

Зобовязати Військову частину А0820 (за адресою: м.Васильків, Київська область, 08603, ЄДРПОУ 24981824) повернути Субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 (за адресою: АДРЕСА_1, 83015, ІПН НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 6000грн.00коп., сплачені останнім за угодою № 01-03 від 27.11.2003 р.

Зобовязати Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (за адресою: АДРЕСА_1, 83015, ІПН НОМЕР_1) повернути Військовій частині А0820 (за адресою: м.Васильків, Київська область, 08603, ЄДРПОУ 24981824) отримане за додатковою угодою № 2 від 11.02.2004р. до угоди № 0103 від 27.11.2003р. та описів № 1, № 2 до наведеної додаткової угоди майно військового містечка №12: ПТО № 99, 1982 р. будування загальною площею 260 м2; гараж №97, 1982 р. будування загальною площею 720 м2; сховище № 87/2, 1973 р. будування загальною площею 630 м2, обєкти благоустрою дерева 15 шт., чагарник в кількості 4 шт., асфальтові доріжки 100м2 вимощення, яке розташоване за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів.

Видати накази після набуття рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 30.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Головуючий суддя Марченко О.А.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Мартюхіна Н.О.

Повне рішення 04.04.2011р.