Рішення № 15074234, 04.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.11 р. Справа № 37/56

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ, ідентифікаційний код 30575865

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 309988995

про: стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. в сумі 229261,22грн. та штрафу в сумі 67410,76грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - Приходько В.В. (за довіреністю б/н від 02.08.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 01.03.2011р. на 21.03.2011р., з 21.03.2010р. на 04.04.2011р.

У судовому засіданні 04.04.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. в сумі 229261,22грн. та штрафу в сумі 67410,76грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. за період з 01.03.2010р. по 18.01.2011р. зі сплати лізингових платежів, та невиконання зобов’язання з надсилання інформації відносно предмету лізингу за четвертий квартал 2010р., внаслідок чого був нарахований штраф.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок суми позовних вимог, договір фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. з додатками та додатковою угодою, акт приймання-передачі майна, правоустановчі документи на підтвердження свого статусу.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 22, 525, 526, 549, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 193, 224 Господарського кодексу України та ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Відповідач надав відзив від 16.03.2011р. (а.с.а.с.42-44), яким проти позову заперечив, вказуючи на визнання недійсними в межах справи №59-329-10 положень договору фінансового лізингу про валютне коригування лізингових платежів з моменту укладання такого договору та наявність переплати з боку Лізингоодержувача, сформовану за попередні періоду за рахунок здійснених платежів зважаючи на неправомірність такого валютного коригування.

На обґрунтування своєї позиції та виконання вимог суду Відповідач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.45-111, 116-147).

Представник Позивача у судові засідання жодного разу без пояснення причин не з’явився, витребуваних документів не надав, хоча про судовий розгляд повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, визначеною у позовній заяві. Обізнаність Позивача про розгляд спору підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду (а.с.40).

Представник Відповідача у судовому засіданні 04.04.2011р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, та наполягав на вирішені спору за наявними документами.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомлених Позивача та ненадання ними певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для додаткового обґрунтування заявлених вимог, а забезпечення гарантованого ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. розгляду справи впродовж розумного строку та встановлення правової визначеності відносно заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лiзингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №01-232/08-обл (а.с.а.с.12, 13), відповідно до п.п.1.1., 1.2. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу Лiзингоодержувачу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість (1348215,14 разом з ПДВ) якого наведена в специфікації (а.с.16), а Лiзингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору, на строк, що складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.14, 15), який (строк) розпочинається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу та не може бути меншим одного року.

Згідно з п. 3.1. договору Лiзингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов ст. 3 Загальних умов (додаток №4 до договору – а.с. а.с.18-20), які (платежі) включають: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, та винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1., 3.5., 3.7. та 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, які за змістом п. 7.2. договору є його невід’ємною частиною, Лiзингоодержувач зобов’язаний здійснювати всі платежі за договором в національній валюті відповідно до графіку з урахуванням валютного коригування суми винагороди за визначеною формулою (окрім авансового платежу та останнього платежу) за порядковими номерами лізингових періодів що відповідають календарним місяцям лізингового користування з місяця, в якому підписано акт приймання-передачі предмету лізингу. При цьому, якщо така передача відбулася до 15 числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного 5 числа місяця, інакше - кожного 20 числа місяця.

Пунктом 4.2.5. договору фінансового лізингу сторони визначили заходи відповідальності Лiзингоодержувача за порушення своїх обов’язків, визначених зокрема і п. 7.2. Загальних умов (щоквартальне письмове інформування Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмета лізингу шляхом направлення звіту у встановленій додатком № формі – а.с.17), у вигляді штрафу у розмірі 5% від загальної вартості предмета лізингу, вказаної у специфікації, за кожен випадок такого порушення.

У відповідності до положень п.п. 1.1.-1.3. Загальних умов фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу (трактор колісний John Deere 8430 і пара задніх коліс 710/70R42 з замками НD+4 для спарки (Gransdorf), 2008 року випуску), було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі від 29.08.2008р. (а.с.21), внаслідок чого сторони додатковою угодою № 1 від цією ж дати (а.с.а.с.27, 28) виклали графік лізингових платежів в новій редакції .

В подальшому, 01.08.2009р. додатковою угодою №2 (а.с.а.с.29-32) сторони знову змінили графік платежів, та окремі положення Загальних умов, у тому числі – щодо формули валютного коригування (зафіксоване значення курсу долару США на дату здійсненого конвертування для придбання предмету лізингу) та порядку вилучення предметі лізингу і його дострокового викупу.

В перебігу лізингових правовідносин Відповідач станом на 26.02.2011р. згідно представлених платіжних доручень (а.с.а.с.124-147) на виконання своїх грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. сплатив Позивачеві 1364133,81грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2010р. у справі №59/329-10 (а.с.а.с.56-57), залишеним без змін за результатами апеляційного та касаційного перегляду згідно постанов від 18.01.2011р. (а.с.а.с.58-64) та від 15.03.2011р. (а.с.а.с.118-123) відповідно, визнані недійсними окремі положення у тому числі - договору фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. та додатків і додаткової угоди до нього, які передбачали валютне коригування визначеної суми платежів, а саме:

- п. 3.9. ст. 3 додатку №4 (загальні умови фінансового лізингу);

- п. 2 додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р.

Як вбачається з описів вкладеного Відповідач 04.10.2010р. (а.с.89) та 04.01.2011р. (а.с.90) надсилав Лізингодавцю довідки про технічний стан предмету лізингу, у тому числі – і за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення штрафу, заборгованості за лізинговими платежами разі із нарахованою на неї інфляційної індексацією та 3% річних, ухилившись, при цьому, від підписання (з зауваженнями або без) акту звіряння розрахунків (а.с.91), складеного та надісланого (а.с.117) на виконання вимог суду.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 16.03.2011р. (а.с.а.с.42-44

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов’язань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у застосуванні наслідків порушення зобов’язань за договором фінансового лізингу у вигляді стягнення заборгованості, інфляційної індексації, 3% річних та штрафу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обов’язком лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи - сформульованим обов’язком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань та зобов’язань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку – щомісячно кожного 20 числа відповідного лізингового періоду з урахуванням змін, запроваджених додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р., та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання за загальним правилом припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із матеріалів справи - і будь-яких доказів протилежного до справи не надано, на дату подання розглядуваного позову Лізингоодержувач сплатив Лізингодавцю 1364133,81грн., тоді як згідно графіку лізингових платежів (з урахуванням змін редакції графіків проте без валютного коригування за умовами п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу) станом на 18.01.2011р. повинно нараховуватися лише 1156965,3грн.

Виходячи із представлених розрахунків суми позовних вимог (а.с.а.с.9, 11) при визначені розміру грошового зобов’язання Лізингоодержувача Позивач виходив з положень п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу відносно коригування встановлених у графіки сум платежів в гривнях в залежності від коливання курсу долару США. Однак, оскільки такі положення були визнані недійсними в межах справи №59/329-10 і відповідне судове рішення 18.01.2011р. набрало законної сили в порядку ст.ст. 85, 105 Господарського процесуального кодексу України, остільки суд, беручи до уваги преюдиціальність цього рішення в контексті ч. 2 ст. 35 цього Кодексу та встановлених ст.ст. 216, 217, 236 Цивільного кодексу України моменту , за якого відповідні положення вважаються недійсними, та наслідки такої недійсності, має всі підстави для висновку про відсутність у Позивача права на отримання від Відповідача в межах розглядуваних лізингових правовідносин суми валютного коригування від самого моменту укладання договору.

Відсутність права на отримання валютного коригування зумовлює визначення розміру грошових зобов’язань Відповідача виключно виходячи із умов підписаного графіку платежів, порушень оплати якого – простроченої заборгованості – наразі не вбачається, та унеможливлює (відсутність права) його порушення, а відтак – і застосування судового захисту.

Таким чином, суд відмовляє у позовних вимогах як в частині стягнення заборгованості, так і нарахованих на нею суми інфляційної індексації та 3% річних, адже за відсутністю факту прострочення грошового зобов’язання, такі нарахування в контексті ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не мають відповідної бази.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, невиконання зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання. Водночас, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає можливість встановлення договором розміру штрафних санкцій у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування штрафу в розмірі 5% від загальної вартості предмету лізингу, вказаної в специфікації, за кожен випадок такого порушення у разі порушення зобов’язання відносно щоквартального письмового інформування Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту за встановленою формою безпосередньо передбачена п. 4.2.5. договору фінансового лізингу та п. 7.2. Загальних умов фінансово лізингу, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Між тим, для застосування означеного штрафу в даному випадку не вбачається підстав, адже надані Відповідачем описи вкладеного, достовірність яких Позивачем не спростована, підтверджують належне виконання обов’язку з надсилання відомостей відносно предмету лізингу відносно вказаного періоду (четвертий квартал 2010р.) Отже, вимоги стосовно стягнення штрафу також підлягають відхиленню

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 309988995) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р. в сумі 229261,22грн. та штрафу в сумі 67410,76грн.

2 Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 04.04.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2011р.

Суддя Попков Д.О.