Постанова № 1504306, 27.09.2006, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2006 № 42/192

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Капацин Н.В.

суддів: Данилової Т.Б.

Розваляєвої Т.С.

при секретарі: Дзюбі О.В.

За участю представників:

від позивача -Фелон юк В.Я. – голова правління,

Орехівська Л.М. (дов. № б/н від 01.06.06);

Дорошенко О.М. (дов. № б/н від 15.05.06);

від відповідача – Гришко Р.В. ( дов. № 2/182 від 20.01.2006)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державний комітет України з державного матеріального резерву

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.06.2006

у справі № 42/192 (Паламар П.І.)

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Полонський комбінат хлібопродуктів"

до Державний комітет України з державного матеріального резерву

про стягнення боргу, ціна позову 225465,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 у справі № 42/192 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства “Полонський комбінат хлібопродуктів” (далі – ВАТ “Полонський комбінат хлібопродуктів”) 225465,97 грн. боргу по оплаті за зберігання зерна державного резерву, 2255 грн. витрат по сплаті держаного мита та витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 у справі № 42/192 ґрунтується на тому, що відповідачем не виконані умови договору №78 від 10.08.1999 про відповідальне зберігання, а саме відповідач частково у 1999- 2000 роках відшкодував понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей шляхом заліку за електроенергію, заборгувавши позивачу станом на 01.12.2005 225465,97 грн. оплати витрат за відповідальне зберігання зерна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення від 06.06.2006 та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 33,34,43 Господарського процесуального кодексу України та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, допущення викладення висновків, що не відповідають обставинам справи.

Державний комітет України з державного матеріального резерву посилається на не врегулювання вартості компенсації витрат на зберігання, на те, що договором № 78 від 10.08.1999 передбачено розрахунок шляхом проведення заліку заборгованості з Міненерго та зміни в договір не внесено, а також на те, що позивач не довів факт закладання та зберігання зерна , та долучив до апеляційної скарги Акт від 08.06.2005 перевірки зберігання зерна.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ВАТ “Полонський комбінат хлібопродуктів” проти доводів апеляційної скарги заперечує, докази закладання зерна на зберігання містяться в матеріалах справи, закладання на зберігання зерна здійснювалось на підставі державного замовлення, тому відшкодування витрат повинно здійснюватись з розрахунку 4,20 грн. за тонну в місяць згідно з протоколом розбіжностей до договору № 78 від 10.08.1999, розрахунки шляхом взаємозаліку за електроенергію було зупинено з 2001 року, відпуск зерна зі зберігання здійснювався виключно на підставі нарядів відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 було витребувано від позивача та відповідача додаткові документи та зобов’язано сторони провести звірку кількості зерна, що зберігалось, та розрахунків за його зберігання. Позивач надав витребувані документи та докази звернення та направлення свого представника до відповідача за звірянням кількості зерна на зберіганні та розрахунків за нього. Відповідач витребувані документи не надав, проводити звіряння відмовився з посиланням на знищення первинних документів через закінчення терміну їх зберігання.

В судовому засіданні 20.09.2006 було оголошено перерву до 27.09.2006.В судове засідання 27.09.2006 Державний комітет України з Державного матеріального резерву подав клопотання перенести слухання справи для можливості належного оформлення розрахунку. Клопотання колегією суддів відхилено, оскільки у відповідача – апелянта з 07.07.2006 було достатньо часу для надання додаткових доказів, контррозрахунків тощо по справі.

У відповідності із статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Представники сторін в судове засідання з’явилися, підтримали свої доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченні на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 27.09.2006 представник відповідача заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності , яке занесено до протоколу судового засідання.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила:

Законом України “Про державний матеріальний резерв” визначено, що щорічні обсяги поставок матеріальних цінностей до державного резерву відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України рівнів накопичення у першочерговому порядку плануються під час формування замовлень на поставку продукції для державних потреб та забезпечуються відповідними коштами за рахунок Державного бюджету України на поточний рік та коштами, отриманими від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, що підлягають освіженню, позичанню та розбронюванню.

Підтвердженням отримання державного замовлення на зберігання зерна на ВАТ “Полонський комбінат хлібопродуктів” е надані позивачем копії листів Хмельницького представництва ДАК “Хліб України “ від 20.01.98 № 2-03/7 та листа Державного комітету України по матеріальних резервах від 02.08.99 № 10/4754.

На виконання державного замовлення на зберігання зерна державного резерву між сторонами було укладено договір №78 від 10.08.1999 про відповідальне зберігання (далі – Договір), згідно з яким ВАТ “Полонський КХП” приймає матеріальні цінності до державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, на підтвердження чого надає Комітету один примірник приймального акту по формі Р-1, а відповідач –“Комітет” зобов’язався відшкодовувати витрати зберігача по збереженню матеріальних цінностей державного резерву, виходячи із розрахунку 2,5грн. ( з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго ( через його підвідомчі підприємства).

Пункт 9.1 Договору встановлює, що даний договір набуває чинності з часу його підписання і діє до видання Комітетом розпоряджень-нарядів на відпуск матеріальних цінностей державного резерву, що зберігаються, в повному обсязі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.08.1998 № 673-р із змінами і доповненнями, внесеними Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1104-р було дозволено Держкомрезерву проводити розрахунки з хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна державного резерву шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію із зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держкомрезервом за використані у 1998 році вугілля, мазут, природний газ державного резерву. Взаємозалік здійснювати виходячи з фактичних витрат хлібоприймальних підприємств на зберігання зерна державного резерву з урахуванням податку на додану вартість, але не менше 2,5 гривні на місяць за одну тонну.

Оскільки вартість зберігання зерна в розмірі 2,5 грн., встановлена Розпорядженням Кабінету Міністрів від 18.08.1998 № 673-р, не була фіксованою ціною, а була мінімальною, то ВАТ “ Полонський комбінат хлібопродуктів” 10.08.99 одночасно з підписанням Договору склав протокол розбіжностей по пункту 2.1 даного Договору, в якому зазначив що “Комітет” відшкодовує витрати “зберігача” по збереженню матеріальних цінностей державного резерву виходячи із розрахунку 4,2 грн. ( з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго ( через його підвідомчі підприємства), або грошовими коштами. Вартість витрат на зберігання зерна обґрунтовується розрахунком витрат обігу на зберігання зерна з 15.07.1999 ( том 1 а.с. 43).

Факт складання протоколу розбіжностей до Договору підтверджується копією супровідного листа позивача ( том 1 а.с.9) від 10.08.99 № 60/1, на якому є відмітка про отримання цього листа Держкомрезервом 11.08.99.

Стаття 10 чинного на той час Арбітражного процесуального кодексу України встановлювала, що якщо підприємство або організація, які отримали протокол розбіжностей по умовам договору, який ґрунтується на державному замовленні, не передадуть неврегульовані розбіжності на вирішення арбітражного суду в 20-денний термін, то пропозиції іншої сторони вважаються прийнятими. Державний комітет України по матеріальних резервах не передав у встановлений термін протокол розбіжностей на вирішення арбітражного суду, таким чином пункт 2.1 Договору № 78 від 10.08.1999 набрав чинності в редакції ВАТ “Полонський КХП”.

Закладання зерна на зберігання підтверджується Приймальним актом № 1 форми Р-16 від 08.06.1995 ( том 1 а.с.39), Приймальним актом № 2 форми Р-16 ( а.с.42), факт зберігання зерна та його кількість підтверджуються актами – розрахунками ( том 1 а.с. 44 – 57).

Відпуск зерна за наказами Держкомрезерву підтверджується нарядами Державного агентства з управління державним матеріальним резервом форми Р-28а( том 1 а. с. 23, 28- 35) , наказами та товарно-транспортними накладними ( том 1 а.с. 61 – 180).

Крім того, наявність зерна на відповідальному зберіганні підтверджується Актами звірки наявності зерна Державного резерву на відповідальному зберіганні ВАТ “Полонський КХП” станом на 02.08.2001 ( т.1 а.с.21) та станом на 28.03.2002 ( т.1 а.с.36).

За таких обставин посилання Державного комітету України з державного матеріального резерву в апеляційній скарзі на відсутність актів форми Р-16 при прийняття зерна на відповідальне збереження та недоведеність факту зберігання спростовується матеріалами справи, тим більше, що Державний комітет з державного матеріального резерву відмовився проводити звіряння з позивачем кількості та строку збереження зерна, яке було призначено ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2006

З 01.01.2004 набрали чинності Цивільний та Господарський кодекси України. Оскільки відповідальне зберігання зерна та розрахунки за це продовжились після набрання чинності цими кодексами, то згідно з Прикінцевими положеннями до Цивільного та Господарського Кодексів до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми цих Кодексів.

Умовами Договору строк оплати встановлений не був. У відповідності із статтею 165 Цивільного кодексу УРСР та статтею 530 Цивільного Кодексу України якщо строк ( термін) виконання боржником зобов’язання не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи присутній розрахунок( том 1 а.с.5), який проведений відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі актів звірки наявності зерна державного резерву на відповідальному зберіганні Відкритого акціонерного товариства “Полонський комбінат хлібопродуктів” станом на 02.08.2001, станом на 28.03.2002, нарядів на відпуск матеріальних цінностей та актів про їх виконання, товарно – транспортних накладних на перевезення хлібопродуктів; дані документи підтверджують факт зберігання позивачем протягом серпня 1999 – жовтня 2005 матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

З розрахунку вбачається проведення розрахунку на суму 130031,05 грн. за відповідальне зберігання зерна. З наданих колегії апеляційного суду ВАТ “Полонський КХП” документів вбачається, що взаємозалік з обленерго на цю суму було проведено у 1999-2000 роках, погашення заборгованості шляхом взаємозаліку зупинено з 2001 року.

Посилання Державного комітету України з державного матеріального резерву в апеляційній скарзі на необхідність внесення змін в Договір № 78 від 10.08.1999 щодо зміни порядку розрахунків спростовується протоколом розбіжностей до пункту 2.1 Договору, яким встановлено розрахунки шляхом проведення взаємозаліку або грошовими коштами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до п. 7 статті 11 Закону України “Про державним матеріальний резерв” відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержані як плату за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Пункт 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою Постановою Кабінету Міністрів України, передбачає, що відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством. Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з коштів державного бюджету, так і з інших джерел.

Позивач ВАТ “Полонський комбінат хлібопродуктів” заявив вимогу № 852/1 від 22 грудня 2005 року про оплату за Договором заборгованості в сумі 225465,97 грн., яка утворилась станом на 01.12.2005, виходячи з розрахунку 4,2 грн. за тонну зберігання на місяць ( том 1 а.с. 4) обґрунтовано.

Відповідач Державний комітет України з державного матеріального резерву ані у відзиві на позов, ані в апеляційній скарзі по суті розрахунок позовних вимог ( том 1 а.с.5) не спростував, від звіряння з позивачем розрахунку ухилився. Долучений до апеляційної скарги Акт від 08.06.2006 контрольної перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна Держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ВАТ ”Полонський КХП” складений лише представниками відповідача, не спростовує факту зберігання зерна протягом 1999-2005 років та розрахунку позивача плати за зберігання.

Однак, посилання Державного комітету України з державного матеріального резерву в засіданні колегії апеляційного суду на пропуск строку позовної давності є частково обґрунтованим.

Стаття 71 Цивільного кодексу УРСР встановлювала загальний строк позовної давності в три роки. Стаття 75 Цивільного кодексу УРСР встановлювала обов’язок суду, арбітражу або третейського суду застосовувати строк позовної давності незалежно від заяви сторін. Стаття 80 Цивільного кодексу УРСР встановлювала, що сплив строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнають поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Статтею 267 Цивільного Кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позивач ВАТ “Полонський КХП” при розгляді справи в суді першої інстанції не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності для стягнення заборгованості по оплаті за 1999-2000 роки, в рішенні суду першої інстанції по справі не зазначено про поновлення строку позовної давності або про застосування цього строку .

На час набрання чинності Цивільного кодексу України не сплив строк позовної давності для стягнення заборгованості з 01.01.2001 по 31.12.2003, а за період до 01.01.2001 необхідно застосувати статтю 75 Цивільного кодексу УРСР та в задоволенні позовних вимог відмовити.

В той же час відповідач Державний комітет України з державного матеріального резерву при розгляді справи в суді першої інстанції до винесення рішення по суті не заявляв про пропуск строку позовної давності для стягнення заборгованості за 2001-2002 роки, тому підстав застосувати строк позовної давності за цей період нема.

Згідно з розрахунком позивача ( том 1 а.с.5) заборгованість відповідача по оплаті витрат за відповідальне зберігання зерна в державному матеріальному резерві з 01.01.2001 по 01.11.2005 становить 93904, 66 грн., яку і належить стягнути з відповідача. В решті позовних вимог відмовити за пропуском строку позовної давності.

У відповідності із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва по даній справі частково не відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підлягає частковій зміні.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м Києва від 06.06.2006 у справі № 42/192 частково змінити, апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву частково задовольнити.

2. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2006 у справі № 42/192 викласти в редакції :

“Позов Відкритого акціонерного товариства “Полонський комбінат хлібопродуктів задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву ( 01601, м. Київ, вул.. Пушкінська, 28, код 00034016, р/р 31217217900001 ОПЕРУ ДКУ МФО 820172 ) на користь Відкритого акціонерного товариства “Полонський комбінат хлібопродуктів” ( 30500, Хмельницька обл.. м. Полонне, вул.. Залізнична, 27, р/р 26008570093009 в ХФ “Приватбанк” м. Полонного, МФО 315405, ЕДРПОУ 00952427) 93904 ( дев’яносто три тисячі дев’ятсот чотири) грн. 66 коп. основного боргу, 939 ( дев’ятсот тридцять дев’ять) грн.. державного мита, 49 ( сорок дев’ять) грн. 15 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити за пропуском строку позовної давності “.

3. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 42/192 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Капацин Н.В.

Судді Данилова Т.Б. (переведена)

Розваляєва Т.С.

29.09.06 (відправлено)