Постанова № 15030684, 14.04.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/1872/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-45

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмедтех», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2011 року

за участю представників:

від позивача: Толстова А.В. директор, Корчагіна Ю.В. за дов.

від відповідача: Антощук О.С., Мадалиць Н.С. за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансмедтех» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2011 року № 0000032310/0 про сплату податку на додану вартість в сумі 21340 грн. та штрафних санкцій в сумі 5335 грн.; № 0000042310/0 про сплату податку на прибуток в сумі 115440 грн. та штрафних санкцій в сумі 28860 грн.; № 0000012330 про сплату штрафних санкцій в сумі 24724 грн. 82 коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність висновків відповідача щодо віднесення позивачем витрат з придбання матеріалів до валових витрат, які не повязані із господарською діяльністю, та відповідно завищення валових витрат та податкового кредиту. Крім цього, позивач наполягає на відсутності порушення щодо перевищення встановленого ліміту залишку готівки у касі підприємства.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на відсутність у позивача реальної можливості здійснювати ремонтні роботи та модернізацію обладнання, внаслідок чого позивачем відображені в податковій звітності взаємовідносини по закупівлі товарно-матеріальних цінностей, які фактично не могли бути використані у господарській діяльності підприємства. Крім цього, відповідач наполягає на тому, що позивачем перевищений встановлений ліміт залишку готівки у касі підприємства, оскільки у трьох видаткових касових ордерах відсутні підписи особи, яка отримала кошти.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмедтех» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30549641, перебуває на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08737562.

З 15 листопада по 10 грудня 2010 року відповідачем була здійснена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 31 грудня 2010 року № 3484/23-2/30549641 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2011 року:

№ 0000032310/0, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 26675 грн., в тому числі за основним платежем 21340 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5335 грн.;

№ 0000042310/0, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальній сумі 144300 грн., в тому числі за основним платежем 115440 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28860 грн.;

№ 0000012330, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24724 грн. 82 коп.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями № 0000032310/0 та № 0000042310/0 наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин. Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій даними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем визначені норми пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000012330 визначено норми пункту 2.8 підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95.

Як вбачається з акту перевірки (пункт 3.1.2), перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року встановлено їх завищення на загальну суму 377524 грн., у тому числі за 4 квартал 2007 року в сумі 62257 грн., за 1 квартал 2008 року в сумі 20631 грн., за півріччя 2008 року в сумі 31054 грн., за 3 квартали 2008 року в сумі 114750 грн., за 2008 рік в сумі 124035, за 1 квартал 2009 року в сумі 1849 грн., за півріччя 2009 року в сумі 12852 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 26184 грн., за 2009 рік в сумі 137980 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 26447 грн., за півріччя 2010 року в сумі 42275 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 53252 грн. Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивачем в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334 до складу валових витрат з придбання матеріалів, які відображені в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток, віднесені витрати в сумі 377524 грн., які не повязані з веденням господарської діяльності. Як зазначає відповідач, згідно довідки ЄДРПОУ основним видом підприємства є модернізація технологічного обладнання, позивач виконує ремонтні роботи власними силами, з документів, які надані до перевірки (конструкторських проектних робіт, актів списання, актів виконаних робіт), вбачається, що товарно-матеріальні цінності були використані для ремонту обладнання; але в ході перевірки відповідачем встановлено, що у позивача відсутні будь-які виробничі та технічні потужності, а саме відсутні виробничі приміщення, належна кількість технічного персоналу, складські приміщення, прямі матеріальні витрати, повязані із здійсненням діяльності (придбання електроенергії, послуг з водопостачання, з експлуатацією основних засобів), які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для виконання фактичних робіт для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Згідно балансу позивача по рахунку 10 «Основні засоби» на підприємстві обліковуються основні засоби, але відсутнє місце їх розташування, тобто відсутні документи, які б підтверджували їх фактичне розташування, технічні паспорти, витрати на їх експлуатацію. У ході проведення перевірки підприємством не надано будь-яких документів, які б підтверджували фактичне знаходження майна; згідно відповіді БТІ м. Маріуполя будівля за адресою: АДРЕСА_1, не належить позивачу. Відповідач також зазначає в акті, що з метою з'ясування фактичного місцезнаходження та використання основних засобів у господарській діяльності позивачу було запропоновано провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та основних засобів з участю перевіряючих, але підприємством письмово було відмовлено в проведенні інвентаризації в присутності посадових осіб податкового органу. З викладеного порушення, відповідачем також встановлено завищення амортизаційних відрахувань в сумі 84229 грн. у зв'язку із не встановленням відповідачем використання основних засобів підприємства у господарській діяльності. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток відповідачем встановлено його заниження у загальній сумі 115440 грн. з огляду на вищенаведене порушення. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту відповідачем встановлено його завищення в сумі 33835 грн. за період з січня 2008 року по липень 2010 року, у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по господарським операціям із придбання товарно-матеріальних цінностей, які, на думку відповідача, не повязані із веденням господарської діяльності. Враховуючи зазначене, відповідачем встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 21340 грн. за період з вересня 2008 року по березень 2010 року.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті.

Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 вищезазначеної статті передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про відсутність необхідних умов для виконання фактичних робіт для реального настання результатів відповідної господарської діяльності для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Долучені до матеріалів справи первинні документи підприємства, зокрема, накладні, рахунки, податкові накладні, акти здачі-приймання виконаних робіт, видаткові накладні, підтверджують право позивача та правильність формування ним валових витрат та податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не спростовано в акті перевірки та під час судового розгляду відповідачем.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено; здійснені спірні господарські операції відповідають основному виду діяльності позивача відповідно до довідки ЄДРПОУ.

Стосовно посилання відповідача на відсутність приміщення у позивача судом встановлено, що у АДРЕСА_1 було зареєстровано нежитлове приміщення, яке належало позивачу і частка якого складала 17/100 від загальної площі, 23 червня 2008 року дана частина приміщення була продана згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_5, які згідно Статуту є одним із двох засновників позивача. З листування між позивачем та ОСОБА_5 вбачається, що підприємство просили звільнити приміщення або укласти договір оренди. Доказів звільнення позивачем даного нежитлового приміщення відповідач не надав. З матеріалів справи вбачається, що договір оренди нежитлового приміщення позивачем з ОСОБА_5 був укладений 5 жовтня 2010 року, однак за межами перевіряємого періоду.

Суд не приймає посилання відповідача в акті перевірки на недостатню кількість персоналу на підприємстві (сім працівників), які необхідні для здійснення господарських операцій з огляду на те, що відповідачем не доведено суду, яка саме кількість персоналу, на думку відповідача, є достатньою.

Стосовно висновку відповідача в акті перевірки щодо фактичної відсутності основних засобів на підприємстві, незважаючи на те, що згідно балансу та декларацій з податку на прибуток з додатками основні засоби є у позивача, який здійснений у зв'язку із тим, що підприємство не допустило посадових осіб податкового органу до участі у проведенні інвентаризації, суд зазначає наступне. Листом від 29 листопада 2010 року № 51501/10/23 відповідач вимагав провести інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів, грошових коштів та розрахунків станом на 30 листопада 2010 року у присутності посадових осіб відповідача згідно з пунктом 15 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ.

Відповідно до пункту 15 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції, яка була чинною на час проведення перевірки та складення листа відповідачем, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі. Проаналізувавши дану норму, суд зазначає, що вона не передбачає обовязок керівників підприємств проводити інвентаризацію у присутності посадових осіб органів державної податкової служби, внаслідок чого висновок відповідача щодо фактичної відсутності основних засобів у позивача є необґрунтованим та є припущенням.

Суд не приймає твердження відповідача про певні сумніви щодо реальних результатів спірних господарських операцій, повязаних із господарською діяльністю позивача, з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на наведені приписи процесуального закону, у спірних відносинах саме податковий орган повинен довести, що спірні господарські операції не повязані із господарською діяльністю позивача. Таких доказів відповідачем в ході судового розгляду справи не надано, а лише висловлені сумніви, що є припущенням. Відповідачем не було доведено суду, що позивач, укладаючи спірні господарські зобовязання, мав умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Висновки в акті перевірки є субєктивними припущеннями відповідача, які не мають підтверджених доказів.

Крім цього, відповідачем під час перевірки дотримання позивачем вимог законодавства з питань порядку ведення касових операцій було встановлено, що у підприємства є в наявності касова книга, яка ведеться з оформленням в ній касових операцій із прийманням і видачі готівкових коштів. Суми про прийняту до каси готівку відповідають даним видаткових касових ордерів, ведення касової книги не суперечить вимогам діючого законодавства. Відповідач в акті перевірки зазначає, що перевіркою касових книг з додатками встановлено, що 23 жовтня 2007 року залишок готівки на кінець робочого дня склав 1 грн. 89 коп., але у видатковому касовому ордері від 23 жовтня 2007 року № 12 на суму 1998 грн. 94 коп. відсутній підпис особи про отримання цих готівкових коштів; 7 жовтня 2008 року залишок готівки на кінець робочого дня склав 63 коп., але у видатковому касовому ордері від 7 жовтня 2008 року № 11 на суму 1147 грн. 11 коп. відсутній підпис особи про отримання цих готівкових коштів; 26 січня 2010 року залишок готівки на кінець робочого дня склав 1 грн. 31 коп., але у видатковому касовому ордері від 26 січня 2010 року № 12 на суму 7922 грн. 53 коп. відсутній підпис особи про отримання цих готівкових коштів; у видатковому касовому ордері від 26 січня 2010 року № 15 на суму 1341 грн. відсутній підпис особи про отримання цих готівкових коштів. Наказом від 3 січня 2007 року № 1 позивачем встановлений ліміт каси у розмірі 17 грн. Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушені норми пункту 2.8, 3.5, 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, в частині перевищення встановленого ліміту залишку готівки у касі підприємства на 12362 грн. 41 коп.

Відповідно до пункту 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320), (надалі Положення № 637) підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Пункт 3.5 Положення № 637 передбачає, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою відомістю.

Згідно з пунктом 7.24 Положення № 637 у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Проаналізувавши вищезазначені норми та дослідивши касову книгу позивача, видаткові касові ордери, суд зазначає, що у касових видаткових ордерах дійсно відсутній підпис одержувача, однак зазначений номер паспорту одержувача, ким і коли він виданий та одержувач зазначив одержану суму (гривень - словами, копійок - цифрами) у відповідності до пункту 3.5 Положення № 637. Судом також враховано, що особа, яка видавала готівкові кошти, та особа, яка отримувала готівкові кошти, є однією людиною, а саме директором підприємства, що фактично унеможливлює тільки видачу коштів без їх отримання. Доказів фактичної наявності готівки в касі понад встановлений ліміт відповідач не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем як субєктом владних повноважень не доведена правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в порядку частини 2 статті 71 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмедтех» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2011 року № 0000032310/0 про сплату податку на додану вартість в сумі 21340 грн. та штрафних санкцій в сумі 5335 грн.; № 0000042310/0 про сплату податку на прибуток в сумі 115440 грн. та штрафних санкцій в сумі 28860 грн.; № 0000012330 про сплату штрафних санкцій в сумі 24724 грн. 82 коп., задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 17 січня 2011 року № 0000032310/0, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 26675 грн., в тому числі за основним платежем 21340 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5335 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 17 січня 2011 року № 0000042310/0, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальній сумі 144300 грн., в тому числі за основним платежем 115440 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28860 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 17 січня 2011 року № 0000012330, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24724 грн. 82 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмедтех» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 квітня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 19 квітня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.