Ухвала суду № 15027234, 21.02.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2011 р.Справа № 2а-3265/10/0870 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

          головуючого судді:                    Католікяна М.О.

суддів                                         Коршуна А.О. Панченко О.М. ,

                    при секретарі                              Федоровій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Алеро»до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

у с т а н о в и л а:

08 червня 2010 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 01.02.2010 р. по 19.02.2010 р. у позивача відповідачем було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період роботи з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р. За результатами проведеної перевірки 24.02.2010 р. було складено акт та згодом (12.03.2010 р.) видано податкові повідомлення-рішення №№ 0000402305/0/4312, 0000412305/0/4313, у яких було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 87517,90 грн. та податку на додану вартість у сумі 41626,50 грн. Порушення полягають у тому, що відповідно до первинних документів та облікових регістрів позивач самостійно сплачує та відносить до складу валових витрат витрати на сплату комунальних послуг по комплексу дорожнього сервісу, до складу якого входять автомийка, готель, більярдна, ресторан та автозаправочна станція. При цьому позивачем не доведено доцільність та економічну обґрунтованість використання послуг у власній господарській діяльності та декларування її у податковій звітності, що не дає можливості підтвердити зв’язок таких витрат з фінансово-господарською діяльністю позивача. Рішення є незаконними, оскільки позивач під час проведення перевірки довів фактичне використання основних засобів І групи, що було поставлено під сумнів, у господарській діяльності підприємства, а тому правомірно нарахував амортизаційні відрахування на ці об’єкти. Викладені обставини явилися причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0000402305/0/4312, 0000412305/0/4313 (т. 1 а.с.а.с. 3 –13).

14 липня 2010 року судом було ухвалено постанову, якою суд задовольнив позов. Постанова вмотивована тим, що висновки податкового органу не відповідають обставинам здійснення позивачем підприємницької діяльності та спростовуються усією сукупністю первинних документів позивача (т. 2 а.с.а.с. 163 –165).

05 серпня 2010 року відповідач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі відповідач зазначив, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального права, а обставини, що мають суттєве значення для справи, з’ясовані неповно. Так, за матеріалами проведеної перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(завищено валові витрати на 119930,00 грн.), а також вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 57751,00 грн.), що підтверджується наданими позивачем документами. Відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити у позові (т. 2 а.с.а.с. 171 –174).

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача у засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що відповідно до плану-графіку у період з 01.02.2010 р. по 19.02.2010 р. відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період роботи з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р.

За результатами перевірки був складений акт № 25/23-508/23853596 від 24.02.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 25 –97).

Перевіркою встановлено порушення позивачем ведення податкового обліку, а саме порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2. пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (що призвело до заниження суми податку на прибуток на 59491,00 грн.), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(що призвело до заниження податку на додану вартість на 27751,00 грн.).

12 березня 2010 року відповідачем було ухвалено податкові повідомлення-рішення №№ 0000402305/0/4312, 0000412305/0/4313, якими позивачу визначені наступні податкові зобов'язання:

-          з податку на прибуток у сумі 87517,90 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0000402305/0/4312 (т. 1 а.с. 116); -          з податку на додану вартість у сумі 41626,50 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0000412305/0/4313 (т. 1 а.с. 117). Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Цивільним кодексом України 2003 року, Господарським кодексом України, Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327 (далі –Порядок). Актом перевірки, зокрема, встановлено завищення валових витрат на 119930,00 грн., яке полягає у порушенні пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Порушення обґрунтовується тим, що відповідно до первинних документів та облікових регістрів позивач самостійно сплачує та відносить до складу валових витрат витрати на сплату комунальних послуг по комплексу дорожнього сервісу у Василівському районі Запорізької області, до складу якого входять автомийка, готель, більярдна, ресторан та автозаправочна станція. За первинними документами та обліковими регістрами позивачем віднесено до складу валових витрат суми витрат з вартості придбаної електроенергії у ВАТ «Запоріжжяобленерго»за період роботи з 01.01.2008 р. по 30.09.2009 р. у сумі 99 761,65 грн. Під час проведення перевірки позивачем не доведена доцільність та економічна обґрунтованість використання послуг у власній господарській діяльності та декларування її в податковій звітності, що не дає можливості підтвердити зв'язок даних витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства.

В силу статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно зі статтею 67 ГК України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У відповідності з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У свою чергу ГК України визначає господарську діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з метою здійснення господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, у перевіряємий період уклав договори оренди, внаслідок виконання яких отримав дохід. Доходи було отримано від надання в оренду майна, що знаходиться у складі зазначеного вище дорожнього комплексу.

Сума доходу від надання в оренду цього майна склала 411 822,00 грн., що перевищує суму витрат па придбання електроенергії, водопостачання та водовідведення для забезпечення діяльності комплексу.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких витрат витрати на сплату комунальних послуг, які було виключено податковою зі складу валових витрат підприємства, відсутні.

За змістом пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР не дозволяється встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Між тим, відповідач в обґрунтування наявності порушень пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР послався на недоведеність доцільності та економічної обґрунтованості використання вказаних послуг у власній господарській діяльності, проте Закон № 334/94-ВР не містить термінів «доцільність», «економічна обґрунтованість» як підстави для віднесення послуг до валових витрат.

Крім того, в акті перевірки встановлено завищення суми амортизаційних відрахувань на 118033,00 грн., яке полягає у порушенні підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Це твердження відповідач обґрунтовує тим, що позивач не довів факт використання основних фондів у власній господарській діяльності підприємства, з метою отримання доходу, як і не довів доцільність та економічну обґрунтованість використання вказаних послуг у власній господарській діяльності та декларування її у податковій звітності.

В акті перевірки зазначено, що згідно з укладеними позивачем договорами у період роботи з 01.11.2006 р. по 30.11.2007 р. мийку та готель було здано в оренду, і позивач отримував відповідний дохід, який більше розміру витрат, понесених позивачем на їх утримання та розміру амортизаційних відрахувань.

Між тим, всупереч такому висновку відповідачем встановлено завищення амортизаційних відрахувань за 2007 рік на 423,00 грн.

В силу підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизація основних фондів і нематеріальних активів –це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Основними фондами є матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Під час розгляду справи було встановлено, що в результаті своєї господарської діяльності, пов’язаною з передачею майна в оренду, у період роботи з 01.01.2008 р. по 30.09.2009 р. він отримав дохід у сумі 343 185,00 грн.

При цьому відповідачем не було враховано, що надання послуг з оренди є власною діяльністю підприємства, результатом якої є отримання доходу.

Крім того, позивач використовував основні засоби у вигляді дорожнього комплексу для забезпечення власної господарської діяльності.

Так, основним видом діяльності позивача є придбання та продаж скрапленого (зрідженого ) газу, для провадження якого позивач має автотранспорт, що розташований на території комплексу і входить до його складу. Для забезпечення обслуговування автотранспорту, функціонування автогазозаправочної станції позивач користувався послугами з постачання електроенергії, водопостачання та водовідведення, отже висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у цій частині обґрунтовано.

Що стосується визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то перевіркою було встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на 27751,00 грн., що полягає у порушенні підпункту 7.1.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 19 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів перевірки вбачається, що дохід у сумі 411 822,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість –68637,00 грн.), отриманий від надання в оренду майна, що входить до складу дорожнього комплексу відповідач не пов'язує з податковим кредитом на придбання електроенергії, водопостачання та водовідведення для забезпечення діяльності комплексу придорожнього сервісу, проте саме ці послуги придбані, як встановлено вище, для забезпечення господарської діяльності позивача. При цьому сума зобов'язань з податку на додану вартість за доходами від оренди перевищує суму кредиту з цього виду податку за придбаними послугами.

Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь (дохід) від придбаних послуг, а за відсутності останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, з’ясувавши у достатньо повному обсязі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані, підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Алеро»до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у порядку та строки, визначені статтею 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено 08 квітня 2011 року.

Головуючий суддя                                                                       М.О. Католікян

          Суддя                                                                                           А.О. Коршун

          Суддя                                                                                           О.М. Панченко