Постанова № 15011631, 06.04.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2011 р. Справа № 2а/0270/981/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,

при секретарі судового засідання: Яковенку Дмитру Олександровичу,

за участю представників сторін:

позивача : Фесенко О.Д. - представник за довіреністю,

відповідача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Оратівського районного центру зайнятості Вінницької області

до: ОСОБА_2

про: стягнення 2740,64 грн.

ВСТАНОВИВ :

28.02.2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Оратівського районного центру зайнятості Вінницької області - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення 2740,64 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2011 року за даним позовом відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за період з 06.10.2008 року по 24.05.2009 року відповідачу виплачено допомогу по безробіттю, тоді як у вказаний період відповідач відносилась до категорії зайнятого населення, що призвело до незаконного отримання допомоги по безробіттю в розмірі 2740,64 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти задоволення позову заперечила та не визнала його.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

06.10.2008 року відповідач звернулася до Оратівського РЦЗ із заявою про надання статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю, що стверджується відповідною заявою (а.с.7).

06.10.2008 року ОСОБА_2 надано статус безробітної та призначено до виплати допомогу по безробіттю.

09 вересня 2010 року позивачем проведено розслідування щодо достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

За наслідками даного розслідування складено акт №92 від 09.09.2010 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(а.с.11).

Відповідно до вказаного акту, ОСОБА_2 з 21.12.2010 року зареєстрована як фізична особа-підприємець і станом на 15.12.2010 року не припинила свою підприємницьку діяльність, а отже, на момент звернення до центру зайнятості належала до категорії зайнятого населення, про що не повідомила центр зайнятості.

20.12.2010 року на підставі зазначеного акту видано наказ №52 «Про відшкодування коштів», яким ОСОБА_3 повідомлено про необхідність повернення допомоги по безробіттю (а.с.8), про що також надіслано лист №02-23/35 від 04.01.2011 року (а.с.14).

Даний наказ було надіслано відповідачу і отримано останньою 22.01.2011 року, про що свідчить особистий підпис відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення в матеріалах адміністративної справи (а.с.15).

В судовому засіданні встановлено відповідність зазначених у акті обставин фактичним обставинам, наявність яких підтверджуються довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.10), згідно якої ОСОБА_2 станом на 15.12.2010 року значиться в ЄДР як фізична особа-підприємець за номером НОМЕР_2.

Як з'ясовано судом, суми виплаченої допомоги по безробіттю відповідач позивачу не повернув, доказів на спростування встановлених актом перевірки обставин суду не надав.

Відтак, заперечення відповідача в судовому засіданні проти позову не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду адміністративної справи.

Проаналізувавши наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення”, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Частиною першою статті четвертої вказаного Закону визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, в тому рахунку, виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги.

Згідно ст. 25 Закону України “Про зайнятість населення”, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю;

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Статтею 31 зазначеного Закону встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, відповідач, перебуваючи у статусі фізичної особи-підприємця, одночасно перебувала і на обліку в центрі зайнятості, а відтак безпідставно одержувала допомогу по безробіттю.

Згідно ч.2 ст. 36 Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Проте, як зясовано судом, відповідачем не вжито жодних заходів спрямованих на повідомлення позивача про наявність обставин, що унеможливлюють виплату допомоги по безробіттю.

Відповідно ж до ч.3 ст. 36 вказаного Закону, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми заборгованості станом на день розгляду справи у суді відповідачем не надано.

Згідно ст.ст.71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, у звязку з чим позов підлягає задоволенню відповідно до чинного законодавства та в межах заявлених вимог в сумі 2740,64 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( 22600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) кошти в сумі 2740 грн. 64 коп. (дві тисячі сімсот сорок грн. 64 коп.) допомоги по безробіттю на рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (Держбюджет Оратівський район, код платежу 50040400, код отримувача 34701240, р/р 37179304900424, банк УДК у Вінницькій області, МФО 802015).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяМультян Марина Бондівна