Рішення № 15010246, 18.04.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" квітня 2011 р. Справа № 19/250-09/21

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель», Київська обл., смт. Гостомель

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Біла Церква

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Даталюкс Дистрибьюшн», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

про стягнення 109138,12 гривень

за участю представників:

від позивача: Ніценко А.С. (довіреність від 09.11.2010р.)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду Київської області від 08.04.2010р. у справі №19/250-09 за позовом Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»(далі-ДП «Кюне і Нагель»/позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1/відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Даталюкс Дистрибьюшн»(далі-ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн»/третя особа 1), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2/тертя особа 2), про стягнення 109 138,12 грн. вартості втраченого вантажу в порядку регресу, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.07.2010р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2010р. постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.07.2010р. та рішення господарського суду Київської області від 08.04.2010р. скасовано, матеріали справи №19/250-09 направлені на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2010р. справу №19/250-09 прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А., справі присвоєно №19/250-09/21 та призначено її до розгляду на 22.11.2010р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 22.11.2010р., 01.12.2010р. та 16.12.2010р. розгляд даної справи відкладався на 01.12.2010р., 16.12.2010р. та 05.01.2011р. відповідно.

В судовому засіданні 05.01.2011р. оголошувалась перерва до 12.01.2011р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 12.01.2011р. та 24.01.2011р. розгляд даної справи відкладався на 24.01.2011р. та 31.01.2011р. відповідно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.01.2011р. задоволено клопотання позивача від 12.01.2011р., у даній справі призначено судову товарознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено до закінчення експертних досліджень і отримання господарським судом Київської області висновків експертів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.04.2011р. провадження у даній справі поновлено та призначено справу до розгляду на 18.04.2011р.

В судовому засіданні 18.04.2011р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

08.10.2007р. між ДП «Кюне і Нагель»(далі-експедитор) та ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн»(далі-клієнт) укладено договір транспортного експедирування №КН-513 FС, за умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобовязання за плату і за рахунок клієнта надавати йому транспортно-експедиційне обслуговування та інші послуги, повязані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Експедитор має право для виконання доручення клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати з ними угоди від свого імені та за рахунок клієнта (п. 3.1.1 договору №КН-513 FС).

На виконання зазначеного договору і заявки клієнта №20-8502-811-091 від 17.11.2008р., позивачем 18.11.2008р. укладено з відповідачем разовий договір №20-8502-811-091, за умовами якого позивач (далі-замовник) та відповідач (далі-перевізник) погодили перевезення вантажу (оргтехніки) автотранспортом по маршруту Київ-Запоріжжя, вантажовідправником та вантажоодержувачем якого є ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн». Відповідно до зазначеного договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.

Відповідач, в свою чергу, для виконання умов разового договору №20-8502-811-091 від 18.11.2008р. та здійснення перевезення вантажу залучив ФОП ОСОБА_2, який має відповідну ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів автотранспортом, шляхом укладення з ним як з субперевізником договору-заявки від 18.11.2008р., виступивши в цьому договорі замовником-експедитором.

Відповідно до накладної 02АБИ №841388 від 18.11.2008р. ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн»(вантажовідправник та вантажоодержувач) передав, а водій-експедитор ОСОБА_3, який перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, прийняв для перевезення вантаж у кількості 327 місць, втім, доставив вантаж в кількості 270 коробок, про що в ТТН вчинено відповідні записи.

При прийнятті доставленого товару виявлено недостачу товару на суму 109 138,12 грн., про що комісією у складі: керівника складу, комплектувальників та водія-експедитора ОСОБА_3 складено Акт недостачі товару від 19.11.2008р.

Посилаючись на те, що 23.04.2009р. позивачем, як експедитором за договором №КН-513 FС 08.10.2007р. згідно платіжного доручення №3241-1 перераховано ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн», як власнику вантажу вартість втраченого при перевезенні товару на суму 109138,12 грн., останній просить суд стягнути зазначену суму з відповідача, як особи відповідальної за перевезення вантажу в порядку регресу.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статей 929, 932 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб і у такому разі експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до договору транспортного експедирування №КН-513 FС від 08.10.2007р. клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобовязання за плату і за рахунок клієнта надавати йому транспортно-експедиційне обслуговування та інші послуги, повязані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Експедитор має право для виконання доручення клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати з ними угоди від свого імені та за рахунок клієнта (п. 3.1.1 договору №КН-513 FС).

Відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Таким чином, збитки, що можуть бути завдані клієнтові невиконанням або неналежним виконанням обовязків експедитора іншими, залученими ним особами (безпосередніми виконавцями), підлягають стягненню з експедитора, а він, в свою чергу, може звернутись з відповідними вимогами про відшкодування до осіб, на яких було покладено виконання обовязків, в порядку регресу.

Аналогічно вирішується питання відповідальності перевізника, що переклав виконання власного договірного обовязку на іншу особу субперевізника (безпосереднього виконавця), який, між тим, не стає субєктом основного зобовязання з перевезення та не несе безпосередньо перед замовником жодних зобовязань, а його зобовязання виникають перед первісним виконавцем договору (перевізником) з укладеного з ним договору.

Приписами статті 307 ГК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2010р., судом встановлено, що відповідач як перевізник за разовим договором №20-8502-811-091 від 18.11.2008р., який переклав виконання договору перевезення вантажу на іншу особу, залучивши до виконання своїх обовязків ФОП ОСОБА_2 шляхом укладання з ним договору-заявки від 18.11.2008р., не вибув з правовідносин перевезення-експедирування, як помилково вважає відповідач, а несе відповідальність перед позивачем за порушення основного зобовязання - разового договору перевезення №20-8502-811-091 від 18.11.2008р. у повному обсязі, оскільки за умовами цього договору саме він несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.

Статтею 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин враховуючи, що позивач, як експедитор на виконання умов договору №КН-513 FС відшкодував ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн», як власнику товару, збитки у розмірі вартості втраченого вантажу, до нього (позивача) перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, як перевізника за договором №20-8502-811-091 від 18.11.2008р. в силу приписів ст. ст. 924, 1191 ЦК України.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2010р. щодо визначення фактичної кількості втраченого товару та його вартості судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Приписами пунктів 11.1, 11.8 та 13.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затвердженихнаказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 (далі-Правила), встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

Судом встановлено, що кількість та найменування товару відображені у внутрішній накладній №14412 та замовленні №1326903 від 17.11.2008р., які, зокрема, містять підпис водія-експедитора ОСОБА_3., який перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2

Відповідно до накладної 02АБИ №841388 від 18.11.2008р. ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн»(вантажовідправник та вантажоодержувач) передав, а водій-експедитор ОСОБА_3. прийняв для перевезення вантаж у кількості 327 місць.

Відповідно до наданих суду пояснень позивача та третьої особи 2, у зв'язку з особливістю пакування товару для перевезення кількість товарних місць та кількість товару за найменуванням не співпадають, що підтверджується відміткою водія на замовленні №1326903 від 17.11.2008р., а саме: кількість товару 20, а місць під нього 6.

Водночас, при прийнятті доставленого товару виявлено недостачу товару у кількості 87 одиниць на суму 109 138,12 грн., про що складено Акт недостачі товару від 19.11.2008р., який підписано комісією у складі: керівника складу, комплектувальників та водія-експедитора ОСОБА_3 та скріплений відбитками печатки ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн».

Пунктами 15.1-15.3 Правил передбачено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються відповідним актом.

Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини, зокрема, невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній, а також інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Акт недостачі товару від 19.11.2008р., який підписано комісією у складі: керівника складу, комплектувальників та водія-експедитора ОСОБА_3 та скріплений відбитками печатки ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн», як вантажовідправника та вантажоотримувача, відповідає вимогам вищезазначених норм Закону та є належним доказом кількості відсутнього вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2010р. у справі №25/89-33/7.

Посилання ж відповідача на неможливість встановлення фактичної кількісті втраченого товару, оскільки на одній із наданих суду копій внутрішньої накладної №14412 кількість втраченого товару відмінено у розмірі 67 одиниць, а на іншій копії зазначено 66 одиниць, у той час як у Акті недостачі товару від 19.11.2008р. зазначено 87 одиниць, судом не приймаються з огляду на те, що належним та допустимим доказом кількості втраченого товару у відповідності до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затвердженихнаказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 є лише Акт недостачі, а не відмітки про кількість втраченого товару, вчинені на внутрішніх накладних.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Оскільки визначення фактичної вартості майна, зазначеного у Акті недостачі товару б/н від 19.11.2008р., яке входить до предмета доказування у даній справі, потребує спеціальних знань, судом у відповідності до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України було призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку КНДІСЕ №1555/11-16 від 23.03.2011р. середня ринкова вартість товару, який відображено у Акті недостачі від 19.11.2008р. станом на день складення зазначеного акту становить 91019,40 грн.

За таких обставин, виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 109 138,12 грн. вартості втраченого вантажу в порядку регресу підлягає частковому задоволенню у розмірі встановленої судом фактичної вартості втраченого товару, а саме 91019,40 грн.

Враховуючи, що проведення судової експертизи у даній справі спричинено неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за №20-8502-811-091 від 18.11.2008р., витрати, повязані з проведенням судової експертизи, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, а витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 41, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 611, 620, 924, 932, 934, 1191 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 181, 193, 307, 308, 314 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»(08290, Київська обл., смт. Гостомель, вул. Садова, 26 А, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 24596990) 91019 (девяносто одну тисячу девятнадцять) грн. 40 коп. вартості втраченого вантажу в порядку регресу, 910 (девятсот десять) грн. 20 коп. державного мита, 98 (девяносто вісім) грн. 41 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2945 (дві тисячі девятсот сорок пять) грн. 76 коп. витрат повязаних з проведенням судової експертизи.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя В.А. Ярема

Повне рішення складено 20.04.2011р.