Рішення № 15009927, 14.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 25/2914.04.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Альтера»

до Приватного науково –виробничого підприємства «Синапс»

про стягнення 158873,04 грн.

Суддя Морозов С.М.

Секретар судового засідання Грузький Ю.О.

Представники:

від позивача: Коновалов Т.П. (довіреність від 04.01.2011р.)

від відповідача: Воробей Є.В. (довіреність від 23.07.2008);

          Мусієнко П.М. (довіреність від 02.02.2011).

В судовому засіданні 14 квітня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.                    

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Альтера»(надалі – позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного науково –виробничого підприємства «Синапс»(надалі - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 158873,04 грн., в тому числі основний борг у сумі 148586,07 грн., 3% річних у сумі 1966,21 грн. та втрат від інфляції в сумі 8320,76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов’язків за договором не виконав, вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач надав відзив на позовну, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.2010 по справі № 43/248 позивачу було відмовлено у позові, заявленому ним до відповідача з тих же підстав і про той же предмет, що і в цій справі № 25/29. Після цього позивач знову звернувся з позовом до Господарського суду м. Києва з такими ж вимогами до відповідача, однак ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2010 було припинене провадження у справі № 15/373 з посиланням на наявність рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2010 по справі № 43/248 з тих же підстав і про той же предмет. Відповідач вважає, що звернення з позовом у цій справі № 25/29 з тих же підстав і по тому ж предмету, що і в справах № 43/248 і № 15/373 є зловживанням правом всупереч положенням ст. 80 ГПК України.

Ухвалою від 21.02.2011 була прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 22.03.2011. В судовому засіданні 22.03.2011 було оголошено перерву до 12.04.2011, в якому також було оголошено перерву до 14.04.2011.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем в період з 07.08.2007 по 07.12.2009 року було укладено усний договір згідно якого позивач відпустив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 200494,53 грн.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Вчинення відповідного правочину підтверджується видатковими накладними № СВ-0014491 від 07.11.2007, № СВ-0000034 від 08.01.2008, № СВ-0005624 від 25.04.2008, № СВ-0012576 від 04.10.2007, № СВ-0013498 від 19.10.2007, які засвідчені обома сторонами відповідними підписами і завірені печатками, та довіреностями серії НБЖ № 022782 від 06.11.2007, № 063594 від 28.12.2008, № 304390 від 25.04.2008, серії ЯОД № 018249 від 03.10.20007, № 018349 від 19.10.2007 (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Вказані докази свідчать про передачу позивачем та отримання відповідачу товару загальною вартістю 200 494,53 грн.

Відповідач здійснив частковий розрахунок за отриману продукцію, про що не заперечує позивач, на суму 51908,46 грн., решту вартості поставленого товару відповідач не оплатив. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 148586,07 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною другою ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем була направлена відповідачу претензія № 85юр/08-10 від 20.08.2010 з вимогою про сплату заборгованості в сумі 148586,07 грн.. Факт направлення позивачем вказаної вимоги підтверджується поштовою квитанцією №1153 від 25.08.2010 та описом вкладення від 25.08.2010 з відміткою поштового відділення про відправлення (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Таким чином, зважаючи на положення частини другої ст. 530 ЦК України обов’язок відповідача виконати зобов’язання по оплаті вартості поставленого товару на суму 148586,07 грн. виник з моменту пред’явлення такої вимоги та мав бути виконаний відповідачем протягом семи днів від пред’явлення вимоги, тобто до 6 вересня 2010 року (з урахуванням поштового обігу рекомендованих відправлень по м. Києву).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідач свої зобов’язання за договором щодо оплати вартості отриманого товару у строк, визначений вимогою позивача, не виконав. Заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленого товару складає 148586,07 грн.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на відсутність контррозрахунку відповідача, за порушення відповідачем зобов’язання за Договором щодо оплати вартості отриманого товару, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у сумі 1966,21 грн. та сума інфляційних в розмірі 8320,76 грн. за період з 07.09.2010 по 13.02.2011.

Заперечення відповідача щодо наявності рішення суду між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав та про необхідність припинення провадження у справі з цієї підстави є помилковим та не приймається судом до уваги зважаючи на наступне.

У відповідності до п. 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача, а підставою позову –є обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Виходячи із аналізу рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.20010 по справі № 43/248 видно, що предметом позову у цій справі було стягнення з відповідача заборгованості за товар отриманий за накладними № СВ-0014491 від 07.11.2007, № СВ-0000034 від 08.01.2008, № СВ-0005624 від 25.04.2008, № СВ-0012576 від 04.10.2007, № СВ-0013498 від 19.10.2007, а підставою позову було право позивача, як кредитора, вимагати від боржника сплати заборгованості.

Згідно із рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.20010 по справі № 43/248 підставою відмови у позові були наступні обставини: позивач всупереч вимогам частини 2 ст. 530 ЦК України не направив на адресу відповідача вимоги про оплату вартості отриманої продукції; отже у відповідача за усним договором не виникло зобов’язання щодо оплати отриманої продукції.

Як свідчить зміст позовної заяви в цій справі № 25/29, та наявні в матеріалах справи докази, предмет позову є аналогічним предмету позову у справі № 43/248, а саме стягнення заборгованості за накладними № СВ-0014491 від 07.11.2007, № СВ-0000034 від 08.01.2008, № СВ-0005624 від 25.04.2008, № СВ-0012576 від 04.10.2007, № СВ-0013498 від 19.10.2007. Однак підстава позову відрізняється від підстав позову, визначених позивачем в межах справи № 43/248, оскільки в справі № 25/29 позивач посилається на факт направлення 25.08.2010 відповідачу вимоги про виконання зобов’язання по оплаті боргу, якою визначається строк виконання відповідачем зобов’язання по сплаті заборгованості. Тобто підставою позову у справі № 25/29 є інші обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, а саме настання строку виконання відповідачем зобов’язання зі сплати спірної заборгованості.

З ухвали ж Господарського суду м. Києва від 14.12.2010 по справі № 15/373 також не вбачається, що підставою позову було направлення позивачем вказаної вище претензії, а тому посилання відповідача на таку ухвалу в обґрунтування її приюдиційного значення є необґрунтованим та, крім того, не відповідає вимогам ст. 35 ГПК України.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача у розмірі 1824,88 грн. (1588,80 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» (ідентифікаційний код 24267073, адреса: 03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 7, р/р 260000100209 в ЗАТ «Прокредитбанк», м. Київ, МФО 320984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Альтера» (ідентифікаційний код 25401254, адреса: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13, р/р 26006354001 в АБ «Енергобанк», м.Київ, МФО 300272) 158873,04 (сто п’ятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят три гривні 04 копійки) грн. та судові витрати у сумі 1824,88 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять чотири гривні 88 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 91, 93 ГПК України.

Суддя С.М. Морозов

Дата підписання повного тексту рішення 19.04.2011р.