Постанова № 15009349, 19.04.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 квітня 2011 р. № 15/230(2010)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В.,Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача- не з'явився,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу ПП "ТрастТер" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011

у справі№15/230(2010)

за позовом ПП "ТрастТер"

до ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"

провизнання права станом на 01.07.2009р. не повертати майно за договором фінансового лізингу від 11.03.2008 №396/0308

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.12.2010 (суддя Т.Костів), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 (судді: Мурська Х.В., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю порушення відповідачем прав позивача та невідповідністю пред'явленого позову способам захисту цивільних прав, встановленим ст.16 ЦК України.

ПП "ТрастТер" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.15,16,538 ЦК України, ст.20 ГК України та ст.101 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на наявність у нього права зупинити виконання обов'язку по поверненню предмета лізингу в разі ненаправлення відповідачем (лізингодавцем) письмового повідомлення про вилучення майна, як це передбачено п.10.2 договору фінансового лізингу від 11.03.2008 №396/0308.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

11.03.2008р. між ТОВ “Компанія “Лізинговий дім” (лізингодавець) та ПП “ТрастТер” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу(оренди) №396/0308.

У зв'язку з достроковим припиненням договору фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.2008 ПП “ТрастТер”передало, а ТОВ “Компанія “Лізинговий дім” прийняло напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2 –01124454-032-2004 в кількості 3-х штук за №№56263122,56263130,56263148 шляхом підписання акту прийому-передачі майна від 01.07.2009. Тобто позивач визнав факти порушення ним зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, наявності підстав для добровільного повернення відповідачу предмета лізингу та дотримання останнім процедури вилучення вказаного майна.

Позивач вважає дії щодо повернення предмету лізингу протиправними, вказуючи, при цьому, що ПП “ТрастТер” мало право не повертати предмет лізингу станом на 01.07.2009р., оскільки п.10.2 договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008р. встановлено, що у випадку виникнення підстав вилучення майна згідно з п.10.1 даного договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про вилучення майна із зазначенням терміну і місця передачі. Після отримання такого повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт здійснити повернення майна, про що складається акт прийому-передачі. Позивач стверджує, що в строк до моменту вилучення напіввагонів (до 01.07.2009р.) відповідач письмове повідомлення про вилучення майна не надсилав, тому ПП “ТрастТер” не мало обов'язку складати акт прийому-передачі від 01.07.2009.

Однак, посилання позивача на неотримання ним повідомлення про вилучення предмета лізингу не підтверджені належними доказами.

Крім того, рішеннями господарського суду Львівської області від 17.12.2009, від 16.03.2010 та від 29.04.2010 у справах №№22/241;22/51;15/47 відповідно (між тими ж сторонами), які набрали законної сили, встановлено факти порушення заявником умов лізингового договору, наявності підстав для вилучення майна у позивача та відсутності підстав для визнання незаконними дій відповідача щодо вилучення предмета лізингу, і ці факти в силу імперативних вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають доведенню.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Позов лізингоодержувача про визнання права станом на 01.07.2009р. не повертати майно за договором фінансового лізингу від 11.03.2008 №396/0308 не відповідає способам захисту цивільних прав, встановленим ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, оскільки по суті є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, а такі факти мають встановлюватися лише при розгляді конкретних спорів про право цивільне.

Наведене заявником не спростовано.

Касаційна інстанція відхиляє помилкові посилання скаржника на ч.3 ст.538 ЦК України в обґрунтування своїх доводів щодо наявності у лізингоодержувача права зупинити виконання обов'язку по поверненню предмета лізингу в разі ненаправлення відповідачем (лізингодавцем) письмового повідомлення про вилучення майна, як це передбачено п.10.2 договору фінансового лізингу від 11.03.2008 №396/0308., оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач вказаним правом не скористався.

Крім того, судами правильно враховано встановлення судовими рішенням у справах №№22/241;22/51;15/47 (між тими ж сторонами), які набрали законної сили, фактів порушення заявником умов лізингового договору, наявності підстав для вилучення майна у позивача та відсутності підстав для визнання незаконними дій відповідача щодо вилучення предмета лізингу, які (факти) в силу імперативних приписів ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають доведенню.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 у справі №15/230(2010) залишити без змін, а касаційну скаргу ПП "ТрастТер" - без задоволення.

Головуючий, суддя           В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун