Ухвала суду № 14974560, 31.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 р.Справа № 2а-13302/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010р. по справі№2а-13302/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано повністю податкове повідомлення - рішення № 0000750848/0 від 13.10.2010 року, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Не погодившись з прийнятою постановою, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, судове рішення по справі винесено без повного з'ясування обставин справи та без урахування норм Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Будмен" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Гранд Гамма" за липень 2010 року.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Будмен» допущено порушення п.1.7. ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Гранд Гамма» у сумі 240966,69 грн., внаслідок чого ТОВ "Будмен" занижено податок на додану вартість за липень 2010 року на суму 240966, 69 грн.

Вказане відображено в Акті № 3562/48-0/32031768 від 24.09.2010 року (а.с.8-11).

На підставі вищезазначеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000750848/0 від 13.10.2010 р. (а.с.7), яким ТОВ "Будмен" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 313256,70 грн., у тому числі: 240966,69 грн. - основний платіж, 72290,01 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення ТОВ "Будмен" у відносинах з ТОВ «Гранд Гамма» положень п.1.7. ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Крім того, якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2010 року між ТОВ "Будмен" та ТОВ "Гранд Гамма" було укладено договір поставки товару з відстрочкою платежу № 010610(0)/17 (а.с.20-22).

Виконання зобов'язань за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних (а.с. 12-19): № 26040 від 14.06.2010 р. на загальну суму 241554,54 грн., у т.ч. ПДВ 40259,09 грн.; № 26039 від 10.06.2010 р. на загальну суму 241554,12 грн., у т.ч. ПДВ 40259,02 грн.; № 26037 від 07.06.2010 р. на загальну суму 149990,40 грн., у т.ч. ПДВ 24998,40 грн.; № 26032 від 01.06.2010 р. на загальну суму 68659,80 грн., у т.ч. ПДВ 11442,30 грн.; № 26033 від 02.06.2010 р. на загальну суму 75470,28 грн., у т.ч. ПДВ 12578,38 грн.; № 26035 від 03.06.2010 р. на загальну суму 90292,20 грн., у т.ч. ПДВ 15048,70 грн.; № 26036 від 04.06.2010 р. на загальну суму 223378,80 грн., у т.ч. ПДВ 37229,80 грн.; № 26038 від 08.06.2010 р. на загальну суму 354900,00 грн., у т.ч. ПДВ 59150,00 грн. та копіями видаткових накладних (а.с.23-31): № 1-58666 від 10 червня 2010 р., № 1-58667 від 14 червня 2010 р.; № 1-58665 від 08 червня 2010 р.; № 1-58664 від 07 червня 2010 р.; № 1-58663 від 04 червня 2010 р.; № 1-58662 від 03 червня 2010 р.; № 1- 58660 від 02 червня 2010 р.; № 1-58659 від 01 червня 2010 р.; № 1-58661 від 02 червня 2010 р.

Зазначені первинні документи не мають недоліків, які згідно з п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Також, позивачем надано копію договору відступлення права вимоги (цесії) від 02.06.2010 р. (а.с.111-112), відповідно до умов якого ТОВ "Гранд Гамма" (первісний кредитор) відступає Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр «Ареопаг» (новий кредитор), а новий кредитор набуває, право вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором за договором поставки від 01.06.2010 р. № 010610(0)/17 між первісним кредитором і ТОВ "Будмен" (боржник).

Про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмен" Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр «Ареопаг» грошових коштів у сумі 15999897,00 грн. на підставі трьохстороннього договору відступлення права вимоги від 02.06.2010 р., укладеного між ТОВ "Будмен", ТОВ "Гранд Гамма" та ТОВ «Ареопаг» НТЦ, свідчать копії платіжних доручень (а.с.113-118), листів № 108 від 10.07.2010 р. та №20-07/11 від 20.07.2010 р. (а.с.140, 141).

Вказані первинні документи також за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у ТОВ "Гранд Гамма" статусу платника ПДВ, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Будмен". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Будмен" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Гранд Гамма", взаємопов'язаності ТОВ "Будмен" та ТОВ "Гранд Гамма", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Як зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі, позивачем порушено вимоги ч. 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальником товарів (робіт, послуг) ТОВ "Гранд Гамма".

В обґрунтування зазначених висновків відповідач посилається на те, що від ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано Акт від 27.08.2010 р. № 600/23-4/37 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Гранд Гамма» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2010 р., у якому встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у червні 2010 року, в розумінні ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. за №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) та ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97- ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями

Відповідно до матеріалу перевірок встановлено наступне: ТОВ «Гранд Гамма» та його посадові особи відсутні за фактичним місцезнаходженням підприємства, про що складено Акт про відсутність підприємства за фактичним місцезнаходженням №4679/23-4/37101792 від 26.08.2010 р.

Крім того, при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ «Гранд Гамма» згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за період червень 2010 року встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Загальна чисельність працюючих на ТОВ «Гранд Гамма» згідно бази даних ДПІ у Печерському районі м. Києва складає - 0 осіб.

ТОВ «Гранд Гамма» декларації з податку на прибуток підприємства з моменту реєстрації по теперішній час не подавало.

Вищенаведене, на думку відповідача, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій підприємством, що перевіряється, та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на таке.

По-перше, як вже було зазначено, відповідачем не було надано доказів того, що у ТОВ «Гранд Гамма» відсутній статус платника ПДВ.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 р. №17, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 р. за №264/3557, підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг дії та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність порушень закону при укладенні Договору № 010610(0)/17 від 01.06.2010 р., оскільки вказаний правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, його предмет, зміст прав і обов'язків сторін не суперечать закону. Текст договору засвідчено печатками суб'єктів господарювання, які є його сторонами.

Доказів, які б доводили необачність правової поведінки ТОВ "Будмен" при укладанні з ТОВ «Гранд Гамма» вищезазначеного договору, відповідачем до суду не надано.

По-друге, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Гранд Гамма» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.

Податкові та видаткові накладні, отримані від ТОВ «Гранд Гамма» є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Крім того, матеріали справи містять: копію трьохстороннього договору відступлення права вимоги від 02.06.2010 р., укладеного між ТОВ "Будмен", ТОВ "Гранд Гамма" та ТОВ «Ареопаг» НТЦ, копії платіжних доручень (а.с.113-118), листів № 108 від 10.07.2010 р. та №20-07/11 від 20.07.2010 р. (а.с.140, 141)., що, в свою чергу, також є підтвердженням реальності господарських операцій.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Гранд Гамма" і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 240966,69 грн., відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність Договору № 010610(0)/17 від 01.06.2010 р., укладеного між позивачем та ТОВ "Гранд Гамма".

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Гранд Гамма" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

По-третє, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Неподання декларацій та несплата контрагентом позивача податку до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями договорів, податкових та видаткових накладних, фіскальних чеків, платіжних доручень, крім того, надано звіт з реалізації товару ТОВ "Будмен", картка рахунку 63 за контрагентом ТОВ "Ареопаг".

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.1.7. ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”. Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 0000750848/0 від 13.10.2010 р., яким ТОВ "Будмен" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 313256,70 грн., у тому числі: 240966,69 грн. - основний платіж, 72290,01 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010р. по справі№2а-13302/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 05.04.2011 р.