Постанова № 14972435, 21.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01001, м.Київ, вул. Десятинна, 4/6,

П О С Т А Н О В А

Іменем України

м.Київ

21 лютого 2011 року 12:00 год.№ 2а-19167/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді КостенкаД.А.,

при секретарі судового засідання Тимкович І.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представника відповідача Лихоборова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особа (далі СПД) ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва (далі ДПІ) про скасування та визнання нечинним (недійсним) податкового повідомлення-рішення від 17 грудня 2010 року №0021531704/0/48990,

в с т а н о в и в:

У грудні 2010 року СПД ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить скасувати та визнати нечинним (недійсним) податкове повідомлення-рішення ДПІ від 17 грудня 2010 року №0021531704/0/48990, яким визначено податкове зобов'язання із податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 36142,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем як при здійсненні перевірки, так і при винесенні оскаржуваного рішення не було взято до уваги, що дія рішення податкового органу про анулювання реєстрації платником ПДВ контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Трейдінг" (далі ТОВ "Еліт-Трейдінг"), яке стало підста-вою для висновку про порушення позивачем правил формування податкового кредиту, було зупинено, що в свою чергу свідчить, на думку позивача, про неправомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись у своїх письмових запе-реченнях (а.с. 51-53) на те, що у зв'язку із анулюванням реєстрації платником ПДВ ТОВ "Еліт-Трейдінг" віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених цьому контрагенту, є неправомірним.

Під час розгляду справи позивач (його представник) підтримали позов, посилаючись на обставини, зазначені у позові, а також на відсутність порушень вимог Закону України від 3квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі Закон №168/97) при формуванні податкового кредиту у листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року.

Представник відповідача не визнав позов з підстав, викладених у запереченнях.

На підставі пояснень представників сторін, наданих сторонами та витребуваних судом доказів, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 18 травня 2004 року зареєстрований Дарницькою районною у м.Києві державною адміністрацією як фізична особа-підприємець (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), знаходиться на обліку в ДПІ за №17559 та є платником ПДВ (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серія В01 №НОМЕР_2, свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 28травня 2004 року №НОМЕР_3 (а.с. 6-9), матеріалами податкової перевірки.

У листопаді, грудні 2009 року і січні 2010 року СПД ОСОБА_1 мав фінансово-господарські відносини із ТОВ "Еліт-Трейдінг") (ідентифікаційний код 35370150), щодо закупівлі в останнього косметичних товарів, а саме спонжів для тіла.

Фактичне здійснення господарських операцій, реальне і належне виконання господар-ських зобов'язань, а також наявність первинних документів не заперечувалося сторонами під час розгляду справи і підтверджується матеріалами перевірки.

Згідно із свідоцтвом №100061473 (а.с. 39) ТОВ "Еліт-Трейдінг" було зареєстровано платником ПДВ з 28 серпня 2007 року (індивідуальний податковий номер 353701526554).

23 листопада 2009 року актом ДПІ у Печерському районі м.Києва №416/15-8 (а.с. 59, 60) анульовано реєстрацію платником ПДВ ТОВ "Еліт-Трейдінг" на підставі пп. "в" п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР та п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 9вересня 2009 року № 1120-р "Деякі питання адміністрування ПДВ" (далі Розпорядження КМ №1120-р).

Зазначене рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ ТОВ "Еліт-Трейдінг" оскаржено останнім до суду, а в подальшому скасовано та визнано нечинним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2010 року №2а-2176/10/2670 (а.с. 41-44), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2011 року (а.с. 72).

У листопаді 2010 року ДПІ проведено виїзну планову перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1липня 2007 по 30 червня 2010 року, про що складено Акт від 6 грудня 2010 року №8492/17/4/НОМЕР_1 (а.с. 10-30).

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97 СПД ОСОБА_1 завищено податковий кредит з ПДВ на суму 25100,00 грн., а саме: за листопад 2009 року на суму 2600,00 грн., за грудень 2009 року 10400,00 грн., за січень 2010 року на суму 12100,00 грн. шляхом віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями при здійсненні фінанси-во-господарських взаєморозрахунків з ТОВ "Еліт-Трейдінг", що в результаті призвело до завищення залишку від'ємного значення (р. 26) за звітні періоди: листопад 2009 року на суму 1837,00 грн., грудень 2009 року 1405,00 грн., січень 2010 року на суму 1005,00 грн., лютий 2010 року на суму 1005,00 грн., березень 2010 року на суму 1005,00 грн. та заниження позитивного значення між сумою податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 24095,00 грн., а саме: листопад 2009 року на суму 763,00 грн., грудень 2009 року 10832,00 грн., січень 2010 року на суму 12500,00 грн.

Висновок про порушення позивачем зазначених норм Закону №168/97 ґрунтується на тому, що згідно із АІС "ОР" свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Еліт-Трейдінг", з яким позивач мав господарські взаємовідносини щодо закупівлі косметичних товарів, було анульовано 23листопада 2009 року, тому позивач не вправі був відносити до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені даному контрагенту. При цьому в акті перевірки зроблено посилання на положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК) та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі ГК) щодо дійсності правочинів.

Водночас при перевірці встановлено (пп. 2.4.2 Акта), що господарські операції та роз-рахунки мали місце, податкові накладні на загальну суму ПДВ 25100,00 грн.: від 24 листо-пада 2009 року №48, від 2 грудня 2009 року №4, від 23 грудня 2009 року №46, від 28грудня 2009 року №56, від 20 січня 2010 року №40, від 28 січня 2010 року №58 належ-ним чином оформлені та відображені позивачем у Реєстрах отриманих та виданих податко-вих накладних, а суми ПДВ по зазначеним податковим накладним включено позивачем до податкового кредиту за відповідний звітний період.

Під час проведення перевірки, а також у своїх письмових запереченнях від 9 грудня 2010 року №09/12-01 до акта перевірки (а.с. 32, 33) СПД ОСОБА_1 повідомляв відповідача про оскарження контрагентом рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ до суду й надав ДПІ відповідне судове рішення про його скасування, а також зауважу-вав, що дія рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ зупинена до набрання рішенням суду законної сили, тому висновок у акті перевірки є хибним.

14 грудня 2010 року ДПІ надала відповідь на заперечення позивача до акта перевірки (а.с. 34-37).

На підставі Акта від 6 грудня 2010 року №8492/17/4/НОМЕР_1 та згідно із пп."б" пп.4.2.2 п. 4.2. ст. 4 і пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21грудня 2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни-ми цільовими фондами" ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 17грудня 2010 року №0021531704/48990, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 36142,50 грн. (у т.ч.: 24095,00 грн. основний платіж, 12047,50 грн. штрафні санкції) (а.с. 31).

Аналізуючи встановлені судом факти, оцінивши доводи сторін та наявні у справі дока-зи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ відповідно до належно складених податкових накладних, сплачених контрагенту, реєстрація платником ПДВ якого була анульована відповідно до Розпорядження КМ №1120-р, і стосуються правомірності визначення відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ і застосування штрафних (фінансових) санкцій.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав платників ПДВ, об'єкти, базу і ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон №168/97.

Згідно з п. 1.7 Закону №168/97 податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого вико-ристання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 (порушення якого встановлено у акті перевірки) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нара-хованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону №168/97 передбачено, що податкова накладна вида-ється платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (пп. 7.2.3).

Наявність належно оформлених первинних документів, зокрема податкових наклад-них, не заперечувалося представниками сторін під час розгляду справи і підтверджується змістом акта перевірки.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97 право на нарахування податку і складан-ня податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Згідно з абз. 1 п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97 реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, встановлених у цьому Закону. Підпунктом "в" вказаного пункту (у редакції, чинній на момент прийняття Акта) реєстрація осіб як платників ПДВ діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати ПДВ, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин

Згідно із п. 3 Розпорядження КМ №1120-р органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник ПДВ пос-тачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов'язання, мають право вжи-ти заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону №168/97-ВР.

Цим же пунктом Розпорядження КМ №1120-р було встановлено, що платник податку має право оскаржити в установленому законодавством порядку рішення про анулювання реєстрації в Міжвідомчій експертній раді з вирішення спірних питань щодо застосування податкового законодавства та у суді. У разі оскарження рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ в суді його дія зупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

На час здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_1 та ТОВ "Еліт-Трейдінг" у листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року (за якими ДПІ не визнала обґрун-тованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ), реєстрація останнього платником ПДВ була анульована податковим органом відповідно до п. 3 Розпорядження КМ №1120-р.

Разом з цим, наведенні положення чинного на час здійснення господарських операцій законодавства та встановлений судом факт оскарження ТОВ "Еліт-Трейдінг" рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 23 листопада 2009 року №416/15-8 до суду означають, що дія цього рішення зупинена, незалежно від того, що забезпечення адміністративного позову ТОВ "Еліт-Трейдінг" судом не вчинялося.

Важливість цих обставин є підставою для їх обов'язкового врахування з метою вста-новлення того, чи мало місце порушення зі сторони позивача, як контролюючим органом при здійсненні перевірки чи розгляді заперечень до акта перевірки та вирішенні питання про прийняття податкового рішення, так і судом при вирішенні даної адміністративної справи.

Про факт судового оскарження рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ ТОВ "Еліт-Трейдінг" та наявність підстав вважати зупиненою дію цього рішення податко-вого органу, позивач своєчасно повідомляв відповідача, однак, як свідчить зміст акта перевірки та відповіді ДПІ на заперечення від 14 грудня 2010 року №48414/3/17-416, дані обставини до уваги контролюючим органом не приймалися та не спростовувалися.

Під час розгляду справи представником відповідача не надано суду аргументованих пояснень з приводу обґрунтованості неврахування ДПІ цих обставин, що дає суду підстави вважати податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2010 року №0021531704/0/48990 необґрунтованим, тобто таким, що прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Таким чином, враховуючи, що дія рішення податкового органу про анулювання реєстрації платником ПДВ контрагента позивача ТОВ "Еліт-Трейдінг" була зупинена, а в подальшому воно було скасовано в судовому порядку, зважаючи, що дані обставини були відомі відповідачу, але неприйняті ним до уваги, а також беручи до уваги, що актом пере-вірки підтверджується, а сторонами не заперечується фактичне здійснення господарських операцій, реальне і належне виконання господарських зобов'язань та наявність належним чином складених податкових накладних, суд дійшов висновку про помилковість висновку ДПІ про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 та необґрунтоване і безпідставне прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17грудня 2010 року №0021531704/0/48990.

У контексті фактичних обставин даної справи суд зазначає про необґрунтованість, безпідставність і суперечливість посилань відповідача в акті перевірки на ст.ст. 203, 215 ЦК та ст.ст. 207, 208 ГК щодо дійсності правочинів (господарських зобов'язань).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК, на яку посилається ДПІ, визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, посилання відповідача на ч. 1 ст.203 ЦК може бути лише підставою для визнання правочинів недійсними і повинні бути доведеними належними і допустимими засобами доказування, водночас предметом справи не є визнання правочину недійсним, а доказів визнання правочинів недійсними суду не представлено, аналогічно відсутні докази і визнання правочинів недійсними внаслідок їх фіктивності (ст. 234 ЦК). Більше того, відповідачем не вказано, в чому саме полягає невідповідність змісту правочину моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Перевіряючими лише зроблено посилання на дану норму ЦК, водночас ні в акті перевірки не зазначено, ні під час судового розгляду відповідачем не вказувалося, яким законом встановлена недійсність вчинених позивачем правочинів із придбання косметичних виробів. При цьому, суд в чергове зазначає, що зі змісту акта перевірки слідує, що ДПІ не заперечується сам факт здійснення господарських операцій і належне виконання господар-ських зобов'язань.

Між тим, ст. 204 ЦК встановлена презумпція правомірності правочинів правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Водночас реєстрація суб'єкта господарювання платником ПДВ чи її анулювання чинним законодавством не віднесено до підстав для визнання правочину (господарського зобов'язання) недійсним; у випадку ж порушення суб'єктом господарювання правил реєстрації платником ПДВ законом передбачено можливість настання для нього інших негативних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За наявності лише загальних посилань на норми права, які визначають правила дійсності правочинів, позицію відповідача не можна вважати обґрунтованою.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрун-туються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом факти і всі викладені мотиви, зважаючи на приписи ч.2 ст. 19 Конституції України, а також критерії оцінювання рішень суб'єктів владних повноважень, визначені ст. 2 КАС, суд доходить висновку про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 17грудня 2010 року №0021531704/0/48990.

Водночас вимога позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-ріше-ння, яке є правовим актом індивідуальної дії, задоволенню не підлягає з огляду на невідпо-відність цієї вимоги матеріально-правовим способам захисту порушеного права, визначених законом для даної категорії справ.

Виходячи із меж позовних вимог, беручи до уваги все вищевикладене, адміністратив-ний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 17, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 138, 158163 КАС, суд

п о с т а н о в и в:

1.Задовольнити адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності-фізич-ної особи ОСОБА_1 частково.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дар-ницькому районі м.Києва від 17 грудня 2010 року №0021531704/0/48990.

3.Присудити на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 судові витрати (державне мито) у розмірі 1,70 грн. з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга на постанову подається до протягом 10 днів з дня отримання її копії.

СуддяД.А. Костенко