Постанова № 14972389, 30.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2011 року 11:50 № 2а-1119/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників:

від позивача: Рудюк В.В. (довіреність від 21.01.2011 р.)

від відповідача: Горбатенко А.О. (довіреність № 2466/9/10-114 від 30.05.2008 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-центр»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення рішення № 0007252312/0 від 23.09.2010 року,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-центр»з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення № 0007252312/0 від 23.09.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 291520 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 145760 грн., а всього 437280 грн., які визначені за результатами перевірки у 2010 році взаємовідносин позивача з ПП «КФ «Енерго-Вокс»(код 35707924) за період з 01.04.2008 року по 30.06.2008 року.

Позивач вважає ці рішення необґрунтованими та незаконними, оскільки операції із зазначеним підприємством, фактично проведені, товари фактично поставлені, проведення операцій підтверджується первинними документами та податковими накладними, а отже податковий кредит з ПДВ сформований позивачем відповідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач також зазначає, що висновок відповідача про завищення податкового кредиту зроблений без дослідження вищезгаданих первинних документів, які відповідачем не витребовувались у позивача, перевірка проведена без участі позивача, а рішення відповідача ґрунтується лише на поданих позивачем деклараціях та висновках в акті перевірки про прийняття судом вироку щодо керівника ПП «КФ «Енерго-Вокс». При цьому, як зазначає позивач, під час проведення перевірки відповідачем не було встановлено факту недекларування зазначеним підприємством податкових зобовязань та несплати податкових зобовязань за операціями з позивачем.

Виходячи з цього позивач просить задовольнити позов, оскільки відповідачем не доведено порушення з боку позивача податкового законодавства, визначені відповідачем обставини не є підставою для невизнання права позивача на податковий кредит, а сама перевірка проведена без урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а отже підстав для визнання оскаржуваних рішень не має. Крім іншого, відповідач посилається в Акті перевірки на текст вироку Жовтневого районного суду м. Луганська від 22.01.2009 року, про який йдеться в Акті перевірки, відповідно до якого керівника та засновника ПП «КФ «Енерго-Вокс»ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 205 КК України (Фіктивне підприємництво). З огляду на це відповідач вважає нікчемними правочини, вчинені між позивачем та ПП «КФ «Енерго-Вокс». У взаємозвязку з цим відповідач зазначає, що несплачений позивачем ПДВ внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за операціями з ПП «КФ «Енерго-Вокс»є дохідною частиною бюджету, власністю держави, якою, як можна зрозуміти з акту перевірки, заволодів позивач.

Ухвалою судді від 10.02.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до судового розгляду на 01.03.2011 року та, крім іншого, зобовязано відповідача надати всі матеріали, що були прийняті ним до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення, що стосується і вироку суду на який міститься посилання в акті перевірки та на підставі висновків якого ухвалено оскаржуване рішення. Всупереч обовязку та спеціальним правилам, встановленим ч. 2 ст. 71 КАС України, в судовому засідання 01.03.2011 року представник відповідача зазначений вирок не надав, поважних причин його ненадання та відсутності під час перевірки, не зазначив, у звязку з чим розгляд справи було відкладено на 30.03.2011 року, а відповідача повторно було зобовязано надати копію вироку та докази набрання ним законної сили. У судовому засіданні 30.03.2011 року представник відповідача повторно не надав вироку суду, зміст якого було покладено в основу доводів акту перевірки та оскаржуваного рішення, поважних причин його ненадання у судове засідання та відсутності під час проведення перевірки, а також перешкод, які б заважали поданню цього вироку, не навів.

Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Беручи до уваги те, що відповідач на неодноразові вимоги суду не надав вироку суду, який повинен був бути наявний у відповідача ще під час проведення перевірки, враховуючи те, що відповідач не зазначив поважних причин його ненадання та обставин, що перешкоджають його наданню, приймаючи до уваги, що у даній справі обовязок доказування правомірності рішення покладається на відповідача, керуючись ч. 6. ст. 71 КАС України справа розглянута на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30.03.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень позивача, наданих під час розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-Центр»зареєстровано Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.10.2003 року з присвоєнням ідентифікаційного коду № 32710892. Місцезнаходження позивача 04060, м. Київ, вул. Котовського 11. Позивача взято на податковий облік 22.10.2003 р. за № 18455 та станом на час розгляду справи позивач перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва. Крім того, позивач є платником ПДВ про що останньому видано свідоцтво № 39048375 від 04.11.2003 року.

В період з 03.09.2010 року по 06.09.2010 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-Центр»за взаємовідносинами з Приватним підприємством «КФ «Енерго-Вокс»(код 35707924), про що складено Акт № 2585/23-12/32710892 від 07.09.2010 року (далі Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що згідно з «системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»та відповідно до поданих декларацій позивач задекларував податковий кредит у сумі 291 520 грн. за операціями з ПП «КФ «Енерго-Вокс», а саме: у квітні 2008 року 127665,80 грн., у травні 2008 року у розмірі 136619,40 грн., у червні 2008 року у розмірі 27234,80 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, вироком Жовтневого районного суду м. Києва від 29.01.2010 року, який був відсутній у відповідача на час проведення перевірки та не наданий суду під час судового розгляду, директора та засновника ПП «КФ «Енерго-Вокс»ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 205 КК України. Як зазначає відповідач в Акті перевірки, ця особа зареєструвала ПП «КФ «Енерго-Вокс»в органах державної реєстрації та державної податкової служби, але, як зазначено в Акті перевірки, передав невстановленій особі реєстраційні та банківські документи цього підприємства з ціллю прикриття незаконної діяльності, а саме ухилення від сплати податків. З огляду на викладений в Акті перевірки зміст цього вироку та з посиланням на ст. 55, 56 ГК України, 202, 203, 658, 215, 228 ЦК України відповідач вважає нікчемними правочини, вчинені між позивачем та ПП «КФ «Енерго-Вокс»та незаконним формування податкового кредиту позивачем за взаємовідносинами з цим підприємством, який сформований, на думку відповідача, з порушенням п/п. 7.2.3., 7.4.1., 7.4.5., 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон про ПДВ) за відсутності поставок.

З огляду на наведене відповідач прийшов до висновку, що позивач таким чином завищив податковий кредит у спірні періоди та на підставі акту перевірки, виходячи із змісту відсутнього на час проведення перевірки вироку суду, прийняв оскаржуване рішення. Зазначене рішення, як вбачається з матеріалів справи, отримано позивачем нарочно 29.12.2010 р., а отже позивач звернувся до суду з дотриманням строку, встановленого ч. 5 ст. 99 КАС України. В контексті наведеного, наданий відповідачем акт від 12.10.2010 року № 3569 про розміщення на дошці оголошень податкового повідомлення № 725 не береться судом до уваги при обчисленні строку звернення до суду, оскільки містить інформацію про рішення, номер якого відмінний від оскаржуваного (№ 0007252312/0).

У взаємозвязку з вищенаведеним, під час розгляду справи судом також встановлено, що спірний податковий кредит сформований позивачем за операціями з ПП «КФ «Енерго-Вокс»по поставці позивачу товарів народного споживання та продукції виробничо-технічного призначення (побутові електротовари та інструменти). При цьому, як вбачається з довідки з органів статистики від 14.01.2011 року, до державного реєстру 30.01.2009 року внесено запис про припинення юридичної особи ПП «КФ «Енерго-Вокс». Крім того, як вбачається з інформації з офіційного сайту ДПС України, свідоцтво платника ПДВ цієї особи анульовано 22.01.2009 р.

В обґрунтування позовних вимог та на підтвердження факту поставки позивачем надано:

- рахунок-фактуру № 54 від 30 березня 2008 р. на оплату товарів, видаткову накладну № 54 від 01 квітня 2008 р. на суму 263 989,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 43 998,20 грн.), податкову накладу № 54 від 01.04.08 р. на поставлену суму товару, а також банківську виписку № 99 від 20.05.08 р. про оплату товару;

-рахунок-фактура № 71 від 16 квітня 2008 р., видаткова накладна № 71 від 16.04.08 р. на 90 019,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 15 003,20 грн.), податкова накладна № 71 від 16.04.08 р., банківська виписка № 113 від 28.05.2008 р.

Всього за квітень 2008 року позивачем надано первинних документів на підтвердження поставки загалом на суму 354 008,40 (в т.ч. ПДВ - 59 001,40 грн.).

З приводу того, що у додатку № 5 до декларації за квітень 2008 року позивачем у розділі «Податковий кредит»(№ п/п. 16) визначено суму податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами ПП «КФ «Енерго-Вокс»у розмірі 127665,80 грн., яка в цілому взята до уваги податковим органом при прийнятті оскаржуваного рішення, позивач пояснив, що в дану строку помилково включено суми податкового кредиту за взаємовідносинами з ПП «Сенсіс-Прагма-Плюс»(ІПН 357735312344) у розмірі 68664,40 грн. помилка щодо чого виправлена позивачем шляхом подання 17.03.2011 року уточнюючого розрахунку до ДПІ, який залучено до матеріалів справи, та подання якого не порушує вимог податкового законодавства. Під час розгляду справи у звязку з цим встановлено, що дана помилка не призвела до зміни загальних показників декларації позивача з ПДВ за квітень 2008 року, а сума податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ПП «КФ «Енерго-Вокс»за цей період склала 59001,40 грн., формування якої підтверджується вищенаведеними первинними документами. При цьому, будь-яких доводів та доказів з питань правомірності формування вищенаведених сум податкового кредиту за відносинами позивача з ПП «Сенсіс-Прагма-Плюс», відповідачем під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не наведено.

Крім того, щодо поставок у травні 2008 року позивачем надано:

- рахунок-фактуру № 100 від 06.05.2008 р., видаткову накладну № 100 від 06.05.08 р. на 376 394,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 62 732,40 грн.), податкову накладну № 100 від 06.05.08 р. на поставлену суму товару,

- рахунок фактуру № 100 від 12.05.2008 р., видаткову накладну № 110 від 12.05.2008 р., податкову накладну № 110 на суму 197766,00 грн. з ПДВ (ПДВ 32961,00 грн.)

- рахунок фактуру № 105 від 19.05.2008 р., видаткову накладну № 106 від 19.05.2008 р., податкову накладну № 105 від 19.05.2008 р. на суму 61564,80 грн. з ПДВ (ПДВ 10260,80 грн.),

- рахунок-фактуру № 106 від 19.05.2008 року, видаткову накладну № 106 від 19.05.2008 р., податкову накладну від 19.05.2008 року № 106 на суму 60864,00 грн. з ПДВ (ПДВ 10144,00 грн.),

- рахунок-фактуру № 144 від 21.05.2008 р., видаткову накладну № 144, від 21.05.2008 р., податкову накладну № 144 від 21.05.2008 р. на суму 122124,00 грн. з ПДВ (ПДВ-20354 грн.),

- рахунок фактуру № 125 від 27.05.2008 р., видаткову накладну № 125 від 27.05.2008 р., податкову накладну № 125 від 27.05.2008 р. на суму 1003,20 грн. з ПДВ (ПДВ-167,20),

- банківські виписки від 17.06.2008 р., від 19.06.08 р., від 09.06.2008 р., від 02.06.2008 р., від 28.05.2008 р. щодо оплати товару.

Всього за період травня 2008 року проведено операцій, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 136619,40 грн.

Щодо формування податкового кредиту у червні 2008 року, позивачем надано рахунок фактура № 106 від 19.05.2008 року, видаткова накладна № 106 від 19.05.2008 р., податкова накладна № 106 від 19.05.2008 р. на загальну суму 163408,80 грн. з ПДВ (ПДВ-27234,80 грн.). Тобто, податковий кредит на спірну суму сформовано у червні 2008 року за податковою накладною та операціями, здійсненими у травні 2008 року, що, як зазначає позивач було повязано з тим, що податковим органом декларації з дебетовим сальдо не приймалися.

Під час розгляду справи на підставі видаткових накладних зясовано, що поставка товарів здійснювалась на умовах франко-склад покупця, що не передбачає оформлення транспортних накладних.

Як вбачається з наданих позивачем довіреностей на отримання матеріальних цінностей: ЯПЕ № 600233 від 21.05.08 p., ЯОЯ № 529554 від 28.05.08 p., ЯЛА № 101256 від 19.06.08 p., ЯПК № 455174 від 03.06.08 p., ЯНТ № 716639 від 08.06.08 p., ЯПБ № 138500 від 15.06.08 p., ЯОБ № 944535/14 від 15.07.08 p., № 5 від 22.09.08 p., ЯПР № 454554 від 25.06.09 p., № 76 від 26.05.10 p., № 77 від 27.05.10 p., № 194 від 16.11.10 p., № 359 від 20.12.10 р., а також видаткових накладних, залучених до позовної заяви, позивач реалізовував отримані від цього підприємства товари третім особам.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

В період вчинення спірних операцій та прийняття оскаржуваного рішення, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту, регулювалися статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон про ПДВ).

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю (фіктивність операцій, відсутність поставки) та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд зазначає, що під час розгляду справи в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не надав доказів на спростування фактичного здійснення постачання товарів на користь позивача вищезгаданим контрагентом позивача.

У тому числі, в контексті наведеного суд також зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших підтверджених належними доказами обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що податкові накладні видані за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин).

Зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними видаткових накладних та банківських документів.

Крім того, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не надав належних доказів того, що ці податкові накладні визнані недійсними, та не надав доказів, які б свідчили, що з боку ПП «КФ «Енерго-Вокс»вони підписані не уповноваженою особою.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ (згідно даних з офіційного сайту ДПА України свідоцтво платника ПДВ ПП «КФ «Енерго-Вокс»анульовано 22.01.2009 р.), а отже видача ним податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано, не свідчить про порушення податкового законодавства.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано актів зустрічних перевірок ПП «КФ «Енерго-Вокс», які б у сукупності з іншими доказами могли свідчити про протиправний характер господарських операцій позивача з цим підприємством, а також документальної інформації з ДПІ за місцем реєстрації цього контрагенту щодо неподання ним податкових декларацій або невизнання їх податковим органом, що вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято без врахування всіх обставин, що мали значення та повинні бути враховані під час ухвалення оскаржуваного рішення.

В контексті наведеного суд також зазначає, що для участі у проведенні перевірки посадові особи позивача податковим органом не запрошувались та, відповідно, участі у проведенні перевірки не приймали.

Під час проведення перевірки відповідачем не досліджувались та не оцінювались первинні, платіжні документи, а також документи податкової звітності позивача та його контрагента за спірними операціями, що також свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, дотримання вимог щодо чого перевіряється судом відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинними на час ухвалення оскаржуваного рішення) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Таким чином, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у позивача всіх первинних документів, що супроводжували дані операції у податковому та бухгалтерському обліку, у т.ч. податкових накладних, з урахуванням того, що відповідачем не доведено в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України зворотне, підстав для невизнання права позивача на податковий кредит не має.

В даному випадку відповідачем не наведено обставин та не надано допустимих доказів на їх підтвердження, які б відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями, реальність вчинення яких відповідачем не спростовано.

Відповідачем взагалі не наведено будь-яких конкретних фактів порушення позивачем податкового законодавства.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має.

У взаємозвязку з вищенаведеним та щодо посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування оскаржуваного рішення на вирок у кримінальній справі та нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 72 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу частини 4 ст. 72 КАС України вирок у кримінальній справі є обов'язковим для адміністративного суду при вирішенні даного спору щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, як зазначено вище, в порушення обовязку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач на неодноразові вимоги суду не надав зазначений вирок, поважних причин ненадання та обставин, що перешкоджають його наданню, не зазначив.

При цьому суд наголошує, що акт перевірки є носієм доказової бази та його висновки повинні формуватися на підставі наявних у податкового органу під час перевірки доказах. Однак, як встановлено під час розгляду справи, висновки позивача в акті перевірки ґрунтуються на змісті вироку, який у відповідача під час перевірки, як і інформація про набрання ним чинності, були відсутні. Тобто, відповідач взагалі не мав правових підстав для складання акту перевірки з посиланням на вирок суду який був у нього відсутній і щодо якого у відповідача не було відомостей про набрання чинності, а отже оскаржуване рішення ухвалення без дотримання вимог, визначених п. 3 ч. 3 ст. КАС України щодо прийняття субєктом владних повноважень рішення з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. У звязку з цим суд також наголошує, що усунення під час судового розгляду прогалин, допущених податковим органом під час проведення перевірки щодо відсутності під час проведення перевірки доказів в обґрунтування висновків акту перевірки, не входить до компетенції суду, оскільки суд при вирішенні спору розглядає питання правомірності конкретного рішення з точки зору його відповідності законодавству та, крім іншого, виходячи з того, чи були наявні у субєкта владних повноважень на час проведення перевірки докази, які підтверджують викладені в акті обставини.

У той же час, виходячи з висновків, викладених в акті перевірки, вбачається, що ПП «КФ «Енерго-Вокс»засновано реальним засновником ОСОБА_3, який був визначений керівником цього підприємства та який надалі, як зазначено в акті, був засуджений за фіктивне підприємництво, оскільки не мав наміру здійснювати підприємницьку діяльність та передав засновницькі документи іншій невстановленій особі.

Проте, посилання в акті перевірки на зазначений висновок з вироку суду не містить висновків, які б спростовували фактичне здійснення операцій за якими позивачем сформовано спірні суми податкового кредиту.

У зазначеному акті з посиланням на висновки вироку суду, не встановлено та під час розгляду даної справи не доведено, що за спірними операціями діяльність позивача або ПП «КФ «Енерго-Вокс»була узгоджено між ними спрямована на ухилення від сплати податків або приховування обєктів оподаткування.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено фактів та доказів в їх обґрунтування, що цей контрагент за домовленістю з позивачем не декларував податкові зобовязання, приховував обєкт оподаткування та умисно ухилявся від сплати податків за спірними операціями.

З доводів відповідача не вбачається умислу на здійсненні спірних операцій з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Як вже зазначено вище, під час розгляду справи відповідачем не доведено, що первинні документи за спірними операціями підписані не уповноваженою особою ПП «КФ «Енерго-Вокс».

Саме лише посилання на те, що директор цього підприємства передав установчі документи іншій невстановленій особі не є безумовною підставою для визнання спірних правочинів нікчемними, та не свідчить що первинні документи за спірними операціями підписані не уповноваженою особою контрагента, доказів на спростування чого відповідачем не надано. Напроти, факт виконання зобов'язань за спірними правочинами з поставки товарів між позивачем та ПП «КФ «Енерго-Вокс», як встановлено судом вище, підтверджено належним чином оформленими первинними документами (копії рахунків, накладних, податковими накладними та платіжним документами). Як зазначено вище, на час вчинення господарських операцій сторони цих правочинів були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являлися платниками податку на додану вартість.

Виходячи з наведеного суд під час розгляду справи не встановив обставин та підстав для висновку про нікчемність правочинів за результатами вчинення яких сформовано спірні суми податкового кредиту.

У взаємозвязку з наведеним та щодо процедури та порядку проведення вищезгаданої перевірки, Акт за результатами якої, як доказ, покладений в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

За своїм змістом проведена відповідачем перевірка стосується взаємовідносин позивача з іншим платником податків, а отже, виходячи з обставин, що перевірялися, дана перевірка повинна проводитись з дотриманням вимог та за наявності підстав, визначених ст. 111 та ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»за правилами проведення позапланових виїзних перевірок з дослідженням та оцінкою всіх первинних документів за спірними відносинами, а сама перевірка повинна проводитись у т.ч. на підставі наказу керівника ДПІ та направлення на перевірку.

В даному випадку відповідачем зазначених вимог закону не дотримано, а отже проведена перевірка не може бути визнана законною.

До того ж, в порушення п. 4.2.1. 4.2.5. Порядку, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р., перевірка проведена без витребування та аналізу первинних документів, повязаних із спірними операціями, а отже оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, тобто таким, що ухвалено з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у звязку з чим рішення є таким, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 3. ст. 2 КАС України, оцінку щодо дотримання яких покладено на суд під час оцінювання рішень субєктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, Акт перевірки та встановлені в ході такої перевірки обставини не можуть бути визнані як законний доказ по справі та прийняті судом в підтвердження правомірності прийнятого ДПІ рішення в силу ч. 3 ст. 70 КАС України та, за висновком суду, є доказом здобутим незаконним шляхом, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого рішення.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", чинного на час виникнення спірних відносин, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи з встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення.

В свою чергу судом не встановлено з боку позивача порушень податкового законодавства, які б спричиняли невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту, у звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При визначенні способу захисту прав позивача суд керується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідно до яких у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України, приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-центр»(ідентифікаційний код 32710892; адреса: 04060, м. Київ, вул. Котовського, 11; поштова адреса: 04075, м. Київ, пров. Куренівський 17) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 0007252312/0 від 23 вересня 2010 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротенбергер-центр»(ідентифікаційний код 32710892; адреса: 04060, м. Київ, вул. Котовського, 11) на відшкодування сплаченого судового збору 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 05.04.2011 р.