Постанова № 14969892, 13.04.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 року Справа № 2а/0370/706/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Піянзіну О.К.,

за участю представників позивача Шинкар О.В., Новосад Г.В.,

представника відповідача Гаврилюк В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліси Волині» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліси Волині» звернулося в суд із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 22 лютого 2011 року за №5298/10/23-3.

Заявою про уточнення позовних вимог від 12 квітня 2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 10 березня 2011 року за №0000622302, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 6401 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту №793/23-3/32872437 від 22 лютого 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Ліси Волині» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» за період з 01.09.2008р. по 30.11.2008р.». Перевіркою встановлено порушення вимог підпунктів 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з чим товариством було завищено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету в листопаді 2008 року на суму ПДВ у розмірі 5121 грн. та нараховано штрафні санкції на суму 1280 грн. Однак, висновки податкового органу позивач вважає неправомірними, а податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ прийнятті з порушенням норм податкового законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнити. Додатково пояснили, що між ТзОВ «Ліси Волині» та ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» був укладений усний договір на поставки товару лісових ягід. На виконання договору товариство «С.Дж.Р.Груп» поставило товар га загальну суму 292755 грн., що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та оборотно-сальдовими відомостями по складу. За отриманий товар позивач здійснив оплату в розмірі 294501 грн. Крім того, отриманий товар від товариства «С.Дж.Р.Груп» був подальшому реалізований контрагентам.

Відповідач у заперечені від 1 квітня 2011 року за №183/10/10-011 та представник в судовому засіданні предявлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що позивач у протягом вересня-листопада місяців 2008 року сформував податковий кредит з податку на додану вартість на суму 48792 грн. по господарських операціях з придбання товару у ТзОВ «С.Дж.Р.Груп». Оскільки, товариство «С.Дж.Р.Груп» не укладало договорів на поставку товарів та не здійснювало поставку товарів, тому господарські операції не створюють юридичних наслідків та відображення позивачем в податковій звітності з податку на додану вартість відповідних сум податкового кредиту в вересні-листопаді місяці 2008 року є неправомірним. В обґрунтування своєї правової позиції представники відповідача наводять норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість» , покликаються на матеріали СВ ПМ ДПА у Житомирській області, яким встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, виписані товариством «С.Дж.Р.Груп» податкові накладні не відповідають вимогам законодавства, оскільки в останніх не зазначено посади та прізвища відповідальних осіб. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази,суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією 22 лютого 2011 року було проведено документальну невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ліси Волині» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» за період з 1 вересня 2008 року по 30 листопада 2008 року, за результатами якої складено акт за №793/23-3/32872437.

Перевіркою встановлено порушення вимог підпункту 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством «Ліси Волині» занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету в листопаді 2008 року на суму ПДВ 5121 грн.

За наслідками перевірки Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією сформовано 10 березня 2011 року податкове повідомлення-рішення за №0000622302, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 6401 грн.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

Як встановлено судом, в період з вересня по листопад місяці 2008 року позивач купив у товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» товар на загальну суму 292755 грн., що підтверджується видатковими накладними №349 від 10 вересня 2008 року, №820 від 1 жовтня 2008 року та №1784 від 5 листопада 2008 року.

На суму проданого товару товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 292755 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Видані ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» у період з вересня по листопад місяці 2008 року на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» у період з вересня по листопад місяці 2008 року коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва №100039671 було зареєстроване платником податку на додану вартість. Згідно даних з сайту Державної податкової адміністрації України вказане свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» станом на 10 квітня 2011 року не анульовано.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З аналізу Закону України «Про податок на додану вартість» видно, що Закон визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» носили реальний характер, поставка товару відбулася і товар використано в господарській діяльності позивача. Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та повязані з рухом активів, виконанням зобовязань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що у ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки відповідачем не представлено доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених угод, а висновки Луцької ОДПІ ґрунтуються не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку про наявність чи відсутність основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, про зміст і обсяг господарських операцій, а на припущеннях податкового органу.

Не можуть також вважатися підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість дані податкової звітності його контрагента, оскільки Луцькою ОДПІ не враховано, що такі обставини не можуть бути достатнім доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, підприємство не було позбавлене можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби, техніку, устаткування, транспортні засоби, використовувати найману працю шляхом укладення не трудових, а цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання тих чи інших робіт, укладати договори з перевізниками про надання послугу з перевезення вантажів.

Щодо відсутності у позивача ТТН на перевозку (доставку) товару, отриманого від ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», то суд звертає увагу на те, що між сторонами укладалися господарські договори, де позивач не був замовником і отримувачем транспортних послуг, а вартість товару включала доставку на склад покупця, що й слідує з пояснень представника позивача. Протилежне податковим органом не доведено.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, зокрема, у водія перевізника повинна бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. З цього слідує, що ТТН повинен мати перевізник для предявлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху, та допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім ТТН.

Частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. До нікчемних правочинів згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України віднесено правочини, що порушують публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, до яких застосовуються і норми статей 207, 208 Господарського кодексу України. З врахуванням наведених статей Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України характерними ознаки вчинення дій, що обєктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства, можуть бути: порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність субєктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, тобто вини сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди. Факт наявності субєктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому субєктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

По операціях придбання ТзОВ «Ліси Волині» товарів у ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків. Судом не встановлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», також відсутній обвинувальний вирок суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» чи видачу податкових накладних від ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», по яких сформував податковий кредит позивач, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в ТзОВ «Ліси Волині».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 10 березня 2011 року за №0000622302.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк