Ухвала суду № 14891314, 07.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2011 року                               м. Київ                                        К/9991/8367/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Нечитайло О.М., Рибченко А.О., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (далі –Бахмацька МДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2а-9904/09/2570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмач Агро» (далі – ТОВ «Бахмач Агро»)

до Бахмацької МДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 09.06.2009 №0000322310/0 та №0000312310/0.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2009 у позові відмовлено. У прийнятті цього рішення місцевий суд виходив з того, що декларування податкових зобов’язань з ПДВ та податкового кредиту за спеціальною декларацією є обов’язком сільськогосподарського товаровиробника. Крім того, за висновком названого суду, у матеріалах справи відсутні первинні документи, які б достовірно засвідчили факт надання позивачеві інформаційно-технологічних послуг товариством з обмеженою відповідальністю «Латагро»(далі –ТОВ «Латагро»).

В апеляційному порядку справа переглядалася неодноразово. За наслідками останнього розгляду постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю з тих мотивів, що використання податкової пільги у вигляді застосування сільськогосподарським товаровиробником спеціального режиму оподаткування ПДВ є правом платника, а не обов’язком, тоді як подані ТОВ «Бахмач Агро»документи містять достатню інформацію щодо переліку та суб’єктів наданих послуг.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Бахмацька МДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови Чернігівського окружного адміністративного суду зі справи.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Бахмач Агро»зазначає про обґрунтованість висновків апеляційної інстанції та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги Бахмацької МДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що за наслідками проведення Бахмацькою МДПІ позапланової виїзної перевірки ТОВ «Бахмач Агро»з питань правильності ведення податкового обліку та достовірності даних, що містяться у податковій звітності з податку на додану вартість за період з 05.07.2007 по 31.03.2009, оформленої актом від 29.05.2009 №462/23/35173362, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2009 №0000322310/0, згідно з яким позивачеві донараховане податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 462355,70грн. (у тому числі 354089грн. за основним платежем та 108266,70 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 09.06.2009 №0000312310/01, відповідно до якого позивачеві визначено суму заниження бюджетного відшкодування у розмірі 505684грн. та визнано, що ТОВ «Бахмач Агро»добровільно відмовляється від отримання цієї суми як бюджетного відшкодування. В основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії контролюючим органом покладено висновок про:

незаконну відмову позивача як сільськогосподарського товаровиробника від застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ, оскільки ТОВ «Бахмач Агро»у перевірений період не подавало скороченої декларації з ПДВ та відображало як податкові зобов’язання, так і суми податкового кредиту у загальній декларації з цього податку;

неправомірність включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у складі вартості інформаційно-технологічних послуг, наданих ТОВ «Латагро», з огляду на відсутність первинних документів, які б засвідчили факт надання цих послуг та дали б можливість встановити зв’язок цих послуг з діяльністю позивача;

не включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування у серпні 2008 року залишку від’ємного значення ПДВ, фактично сплаченого постачальникам у попередніх податкових періодах та не погашеного податковими зобов’язаннями попередніх звітних періодів, що є, по суті, відмовою платника від отримання цього бюджетного відшкодування.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків відносно того, чи може платник податку, який має статус сільськогосподарського товаровиробника, в добровільному порядку відмовитися від спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 81 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) будь-яка юридична або фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої нею продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених цією статтею (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Так, пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»у тій самій редакції зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Таким чином, застосування платником спеціального режиму оподаткування у порядку наведеної норми Закону, є податковою пільгою, передбаченою для сільськогосподарського товаровиробника.

Наведене підтверджується і змістом Правил обліку податку на додану вартість для вдосконалення обчислення вартісної величини впливу пільг з цього податку на формування дохідної частини Державного бюджету України, затверджених спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного комітету статистики України від 23.07.2004 №419/453. Так, відповідно до підпункту 1.4.1 пункту 1.4 розділу 1 цих Правил пільги з податку на додану вартість - це переваги, надані певним суб'єктам підприємницької діяльності, пов'язані з повним або частковим звільненням від установлених законом зобов'язань за сплатою цього податку до державного бюджету, тоді як пунктом 2.4 названих Правил перерахування сільськогосподарським товаровиробником належних до сплати в державний бюджет сум ПДВ на спеціальний банківський рахунок з метою цільового використання віднесено до пільгового режиму оподаткування.

Аналіз приписів пункту 81 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість»(який передбачає можливість платника обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ) та пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про систему оподаткування»(який встановлює право платника подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України) дає підстави для висновку про те, що застосування податкової пільги (зокрема, спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з поданням до податкового органу податкової (скороченої) декларації з податку на додану вартість сільськогосподарського товаровиробника) є правом, а не обов’язком платника. А відтак слід погодитися за наданою апеляційним судом правовою оцінкою фактичних даних зі спору, згідно з якою ТОВ«Бахмач Агро», відмовившись від пільгового режиму оподаткування, правомірно відображав свої зобов’язання з ПДВ та податковий кредит у загальній декларації з цього податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (у тій самій редакції) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об’єкта оподаткування (податкових зобов’язань), зокрема, на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість отриманих послуг, є, зокрема, факт реального надання послуг та безпосередній зв’язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

В свою чергу факт безпосереднього зв’язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків щодо фактичного надання позивачеві спірних інформаційно-технологічних послуг.

Так, відмовляючи у позові, місцевий суд послався, зокрема, на те, що наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі послуг, податкові накладні містять загальну інформацію відносно змісту та вартості наданих послуг без зазначення відповідальних за надання цих послуг осіб, а також конкретних розрахунків та висновків, здійснених у рамках надання цих послуг.

Втім такий висновок спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Адже, як вірно зазначив апеляційний суд, у поданих позивачем звітах про виконання послуг зазначено прізвища та ініціали відповідальних осіб та їх підписи.

Водночас чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання таких послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах. Як встановлено апеляційним судом за результатами дослідження фактичних даних зі спору, наявні у справі акти приймання-передачі наданих послуг та звіти про виконання послуг містять достатню інформацію щодо змісту наданих інформаційно-консультативних послуг, їх вартість та їх відповідність умовам договору від 01.02.2008 № 8/08 про надання інформаційно-технологічних послуг. Види та сфера надання спірних послуг відповідають напрямам діяльності позивача. З огляду ж на зміст спірних послуг, які в основному полягають у консультуванні з приводу окремих питань, здійснення посередницьких послуг, виконанні робіт з технічного обслуговування комп’ютерної техніки тощо, наявність розрахунків та висновків не є обов’язковою.

У розгляді цієї справи судами не було встановлено заниження позивачем суми бюджетного відшкодування у серпні 2008 року, а відтак підстави для висновку Бахмацької МДПІ про відмову ТОВ «Бахмач Агро»від відповідної суми бюджетного відшкодування у порядку підпункту «а»підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»відсутні.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин відносно незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

                                                   УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-9904/09/2570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко