Постанова № 14887643, 13.04.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2010 р. Справа № 2а-10202/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В. при секретаріМанько К.А. за участю: прокурора Кутузової В.О. представників позивача Курочкіна В.М., Мирошніченко Д.В. представників відповідача Партеса Ю.І., Сороки В.М., представник відповідача -2 в судове засідання не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Смоли" до 1- Державної податкової інспекції в м.Дніпродзержинську 2- Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Смоли» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Дніпродзержинську від 20.08.2008р. № 00001622301/0, про зменшення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України у розмірі 235 819,00 грн. та стягнення з Державного бюджету суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті проведення невиїзної позапланової перевірки ДП «Смоли», відповідач-1 виніс податкове повідомлення-рішення згідно із яким сума бюджетного відшкодування, яка була заявлена позивачем в податкових деклараціях за відповідні періоди, була зменшена на суму 235 819,00 грн. Підставою для прийняття даного рішення стало те, що позивачем в періоді, який перевірявся, було завищено суму податкового кредиту по тих матеріальних запасах, які використані не у господарській діяльності, на загальну суму 587 717,00 грн. Такий висновок відповідача - 1 грунтується на тому, що позивачем до складу валових витрат були віднесені витрати, які не вважаються витратами, пов'язаними із здійсненням господарської діяльності, реалізацією за цінами, що є нижчими ніж повна собівартість виготовленої продукції. Проте, дане повідомлення-рішення є необґрунтованим та прийнятний всупереч нормам закону, так як прийняте на підставі помилкового висновку, оскільки позивач вніс суми сплаченого ПДВ в рахунок податкового кредиту цілком обґрунтовано та законно, а отже має право не бюджетне відшкодування.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача 1 та прокурор в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, письмово виклавши свої заперечення та пояснили, що суму податкового кредиту було завищено по тим матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності на загальну суму 587717,00 грн. Статтею 3 Господарського Кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Згідно п.25 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку З «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. № 87, прибуток (збиток) від операційної діяльності підприємства визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут, тому до складу повної собівартості ДП «Смоли» при розрахунку прибутку (збитку) включались адміністративні витрати та витрати на збут. В результаті реалізації продукції за цінами, нижчими за повну собівартість, відбувається зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції) та збільшення активів на суму грошових коштів отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між повною собівартістю продукції та ціною її продажу. За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності. Відповідно до п. п.7.4.4 п.7 4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту».

Також, відповідач-1 просив залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позивачем був пропущений строк звернення до суду.

Представник відповідача-2 в судове засідання не зявився надав суду письмове клопотання в якому зазначив, що з боку Держказначейства не було вчинено жодних дій які б могли порушити права та інтереси позивача та просив залучити його до участі у справі не як відповідача, а як третю особу без самостійних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 22.06.2009 р. по 31.07.2009р. посадовими особами ДПІ у м.Дніпродзержинську була здійснена планова виїзна перевірка державного підприємства «Смоли» з питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки був складений акт від 07.08.2009р. №3974/48/23-206/30168850 «Про результати планової виїзної перевірки ДП «Смоли» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2009 р.

В ході перевірки було встановлено, що в порушення п.п.7.4.4 п.7 4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97 підприємством в момент реалізації готової продукції було завищено суму податкового кредиту по тим матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності на загальну суму 587 717,00 грн., в тому числі за: січень 2008р. в сумі 47 425 грн.; лютий 2008 р. в сумі 66 983 грн.; травень 2008р. в сумі 98 765 грн.; червень 2008р. в сумі 34 706 грн.; серпень 2008 р. в сумі 78556 грн.; листопад 2008 р. в сумі 65 242 грн.; грудень 2008р. в сумі 7 963 грн.; січень 2009 р. в сумі 65 394 грн.; лютий 2009 р. в сумі 67 393 грн.; березень 2009 р. в сумі 55 290 грн.

Даний висновок відповідача-1 грунтується на тому, що позивачем в періоді, що перевірявся, до складу валових витрат віднесені витрати, які не вважаються витратами, пов'язаними із здійсненням господарської діяльності, реалізацію за цінами, що є нижчими ніж повна собівартість виготовленої продукції.

На підставі акту перевірки від 20.08.2009 р. відповідачем-1 було прийняте податкове повідомлення-рішення №00001622301/0 відповідно до якого загальна сума податку на додану вартість, заявлена позивачем в періоді, що перевірявся, до відшкодування з Державного бюджету України, була зменшена на суму 235 819,00 грн.

Суд вбачає, що висновок ДПІ у м.Дніпродзержиньску та податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам законодавства з огляду на наступне:

Згідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків, зокрема, по постачанню товарів.

Пунктом 4.1 ст.4 Закону визначено, що база оподаткування операцій по постачанню товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не менш звичайних.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактною) вартості товарів, і складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів.

Зі змісту п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна, що видається постачальником товарів (послуг), є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як було зазначено відповідач-1 вважає, що позивачем було порушено пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого, якщо платник податків придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до цього пункту основною умовою для заборони платникові податків включати до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого їм у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), є те, що вказані активи не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Пункт 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначає, що під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності с регулярною, постійною і суттєвою.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено доказами, придбані позивачем в періоді, що перевірявся у постачальників (контрагентів) товари (сировина, матеріали і тому подібне) дивінілбензол, піридин, диметиламін, метанол, формалін, сода каустична, бензин, крохмаль, хлор, та ін. були використані ним для виробництва з метою подальшої реалізації основної продукції - іонообмінних смол АМ-2 Б, АМП, КСМ-2.

Свою діяльність позивач здійснює безпосередньо, вона є регулярною, постійною, істотною і направлена на отримання доходу, а отже відповідає ознакам господарської діяльності, вказаним в пункті 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, господарська діяльність позивача була направлена на отримання доходу. Факт не отримання доходу або отримання доходу від реалізації продукції, у відповідних періодах, по ціні нижче за виробничу собівартість не може кваліфікуватися, як відсутність у позивача господарської діяльності для цілей оподаткування.

Позивач у відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", суму податку на додану вартість, сплачену ним в ціні товарів (робіт, послуг), що були поставлені контрагентами, у розмірі 587717,00 грн. правомірно відніс до складу податкового кредиту.

Вказана сума ПДВ позивачем згодом враховувалася при визначенні від'ємного значення, що розраховується відповідно до приписів пп.7.7.1 пп.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Таким чином, сума ПДВ у розмірі 235 819,00 грн. була розрахована позивачем правильно та правомірно заявлена до відшкодування з бюджету.

Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено 11.08.2009р., а зміни в ст.99 КАС України, що до строку звернення до суду набрали законної сили 30.07.2010р. відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010р. Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти на мають зворотної сили в часі, окрім випадків коли вони помякшують, або виключать відповідальність особи. В даному випадку місячний строк звернення до суду слід застосовувати з 30.07.2010 р. з моменту опублікування Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. в офіційних виданнях. Враховуючи, що позивач звернувся до суду 12.08.2010 р. ним не був пропущений строк звернення до суду у відповідності до ст. 99 КАС України.

Щодо заявленого клопотання відповідача -2, то у відповідності до ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Зі змісту ст.25 Бюджетного кодексу України вбачається, що державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. Оскільки розпорядження даним майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, то саме зазначені фінансові органи мають бути відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки видані податкові накладні були оформленні у відповідності до вимог законодавства, продавці знаходилися в державному реєстрі та були зареєстровані як платники ПДВ, відповідач-1 безпідставно зробив висновок про завищення позивачем сум податкового кредиту через те, що в ланцюгу постачальників товарів, кінцевим споживачем в яких виступав позивач, були контрагенти відносно яких ДПІ у м.Дніпродзержинську мало сумніви, та виходячи з цього незаконно виніс податкове повідомлення-рішення від 11.08.2009р. № 0001572301/0.

Що стосується позовних вимог про стягнення з державного бюджету суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню з Державного Бюджету України то суд вважає, що вони підлягають задоволенню, оскільки згідно пп. 7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"платник податків, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається в податковій декларації. При цьому платник податків в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

З приписів пп.7.7.5 - 7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" витікає, що закон зобов'язав податковий орган здійснити вказані у цих нормах перевірні дії у строк не більш, як 60 днів, наступних за днем отримання податкової декларації.

Позивачем вказані приписи щодо повернення йому суми бюджетного відшкодування були виконані, про що свідчать подані ним в ДПІ в м.Дніпродзержинську і прийняті податкові декларації за відповідні податкові періоди. Проте сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню, у розмірі 235819,00 грн. позивачу повернута не була.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Смоли» до Державної податкової інспекції в м.Дніпродзержинську, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Дніпродзержинську від 20.08.2008р. № 00001622301/0, засноване на Акті від 07.08.2009р. №3974/48/23-206/30168850, про зменшення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України у розмірі 235 819,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Смоли» суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України у розмірі 235 819,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Смоли» судовий збір в розмірі 1700,00 грн., та 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 186 України.

Якщо постанову проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Текст постанови у повному обсязі складений 27.12.2010р.

Суддя О.В. Врона