Постанова № 14883511, 05.04.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2011 р. Справа № 5021/355/2011

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В.,

суддя Білоусова Я.О.,

суддя Пуль О.А.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Соколай В.А., за довіреністю №21-122/10-3015 від 29.03.2011 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1214С/2-7) на ухвалу господарського суду Сумської області від 15.02.2011 року у справі №5021/355/2011

за позовом Антимонопольного комітету України, м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла», м.Суми,

про стягнення 345000,00 грн.,-

встановила:

У лютому 2011 року Антимонопольний комітет України подав до господарського суду Сумської області позовну заяву, в якій просив накласти арешт на суму 345000,00 грн. на виявлених рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»; прийняти рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»штрафу та пені у розмірі 345000,00 грн. та зарахувати зазначену суму в доход загального фонду державного бюджету України; видати наказ про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»штрафу та пені у розмірі 345000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.02.2011 року (суддя Левченко П.І.) заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на суму 345000,00 грн. на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла».

Відповідач з даною ухвалою місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 15.02.2011 року у справі №5021/355/2011 про накладення арешту на грошові кошти відповідача та відмовити позивачу у задоволенні його заяви.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що призвело до прийняття оскаржуваної ухвали. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно здійснив накладення арешту на грошові кошти відповідача, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у разі невжиття таких заходів по забезпеченню позову виконання рішення суду буде утрудненим або неможливим.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча про час та місце засідання суду завчасно повідомлений належним чином (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлена на адресу відповідача, вказану ним у апеляційній скарзі 21.03.2011 р.).

За таких обставин та в силу приписів ст. 64 ГПК України відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином про час та місце засідання суду.

Зважаючи та встановлені ст. 102 ГПК України скорочені строки розгляду апеляційних скарг на ухвали суду та відсутності з боку сторін заяв про продовження строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів не має можливості відкласти розгляд апеляційної скарги, а тому, апеляційна скарга розглядається за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце засідання суду. При цьому колегія суддів також враховує і те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою.

Присутній у судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, оскаржувану ухвалу вважає законною та обґрунтованою, а тому просить її залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Представник позивача стверджував, що ним надано належні та достатні докази на підтвердження своїх вимог, крім того, зазначав, що рішення позивача про накладення на відповідача штрафних санкцій останнім не оскаржено у встановленому законом порядку.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як вбачається із позовної заяви позивача, підставою для стягнення з відповідача грошових коштів є наявність рішення Антимонопольного комітету України від 09.11.2010 року №580-р у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції товариством з обмеженою відповідальністю «Еквіла», згідно з яким на відповідача накладено штраф у розмірі 300000,00 грн. Оскільки, відповідач у встановлений строк штраф не сплатив, позивачем згідно з вимогами чинного законодавства також за кожен день прострочення штрафу нарахована та заявлена до стягнення пеня в загальному розмірі 45000,00 грн.

У позовній заяві про стягнення вищевказаних грошових сум позивач просив суд першої інстанції, з метою забезпечення позову, накласти арешт на грошові кошти відповідача у розмірі 345000,00 грн., тобто, у межах заявлених позовних вимог. Відповідну заяву позивач мотивував значним розміром штрафної санкції, стягнення якої має бути здійснено до державного бюджету України та тим, що станом на день подання позову у позивач відсутня інформація щодо здійснення відповідачем господарської діяльності, крім того, у позивача наявні докази на підтвердження розірвання договорів оренди АЗС.

На підтвердження обґрунтованості заяви позивач надав належним чином засвідчені копію заяви ТОВ «Еквіла»№217 від 02.08.2010 року на адресу позивача про втрату права користування АЗС; договору від 31.07.2010 р. про внесення змін та доповнень до договору суборенди автозаправної станції №11 від 23.03.2009 р.; акту повернення майна з оренди за договором суборенди автозаправної станції №11 від 23.03.2009 р.; договору від 31.07.2010 р. про внесення змін та доповнень до договору суборенди автозаправної станції №35 від 23.03.2009 р.; акту повернення майна з оренди за договором суборенди автозаправної станції №35 від 23.03.2009 р.; додаткової угоди від 13.07.2010 р. про розірвання договору оренди автозаправної станції від 25.08.2009 р.; додаткової угоди від 13.07.2010 р. про розірвання договору оренди автогазозаправної станції від 25.08.2009 р.

Вищенаведені обставини та докази прийняті судом першої інстанції, визнані такими, що свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Відповідно до чинного законодавства, забезпечення позову –це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 ГПК України.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно зазначено судом першої інстанції, розірвання договорів оренди АЗС та повернення майна з оренди, може свідчити про те, що господарська діяльність відповідача припиниться повністю або частково, що, в свою чергу, може призвести до ненадходження грошових коштів на рахунки відповідача, та, як наслідок, створить перешкоди у стягненні з відповідача штрафу та пені в разі задоволення позовних вимог. Тобто, тим самим виконання рішення у даній справі може бути ускладнено або зроблено неможливим, бо це приведе по суті до неможливості стягненні з відповідача 345000,00 грн.

На думку колегії суддів, позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження поданої заяви про забезпечення позову, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено та неправильно застосовано норми процесуального права, є необґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність очевидної небезпеки заподіянню шкоди правам та інтересам позивача діями відповідача. Захист цих прав позивача може стати значно утрудненим без прийняття заходів забезпечення у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 345000,00 грн. на його рахунках в банківських установах.

При цьому колегія суддів також враховує і те, що відповідні грошові кошти підлягають стягненню до державного бюджету України, а відтак, невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до того, що саме державний бюджет України недоотримає вказану суму коштів.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, зокрема, на підтвердження того, що ним здійснюється господарська діяльність, наявний обіг грошових коштів, який був би достатнім для задоволення вимог позивача, у разі задоволення його позовних вимог та ін.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, станом на час розгляду даної апеляційної скарги господарським судом Сумської області прийнято рішення у справі № 5021/355/2011, згідно з яким позовні вимоги позивача задоволені повністю.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали по даній справі, а тому ухвалу господарського суду Сумської області від 15.02.2011р. у справі № 5021/355/2011 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, 103 ч. 1, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 15.02.2011 року у справі №5021/355/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя           Шевель О. В.

Суддя           Білоусова Я.О.

Суддя           Пуль О.А.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2011 року