Постанова № 14883363, 24.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2011 № 11/457

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від ТОВ "Равіс" : Клюца С.О. (за довір.),

від ОСОБА_2: ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3 (за довір.),

від Управління : Колтигіна А.П. (за довір.),

від ТОВ "Лізинг-Сервіс": Черевик Ю.В. (за довір.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у м. Києві ради

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.01.2011

у справі № 11/457 ( .....)

за позовом ТОВ "Равіс"

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у м. Києві ради

третя особа позивача

третя особа відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Сервіс"

про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу приміщення

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2010 р. ТОВ "Равіс" звернулося до господарського суду із позовом до відповідачів, в якому просило перевести на нього права та обовязки покупця за договором купівлі-продажу приміщення, укладеного за результатами аукціону між Дніпровською районною у місті Києві радою в особі Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у м. Києві ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, посвідченого 09.09.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7

В обгрунтування позову ТОВ "Равіс" вказало на порушення його переважного права перед іншими особами як орендаря на придбання орендованого майна та всупереч ч. 2 ст. 777 ЦК України орендоване позивачем приміщення було відчужене на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.01.2011 р. у справі №11/457 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у місті Києві ради та Фізична особа підприємець ОСОБА_2, звернулися до суду апеляційної інстанції зі скаргами, в яких посилаються на помилковість висновків господарського суду та прийняття неправомірного рішення відносно переведення прав та обовязків покупця за договором купівлі-продажу приміщення.

Апелянти вважають, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин сторін аналогію закону. В даному випадку ч.4 ст.362 ЦК України встановлює механізм захисту прав співвласників майна, натомість позивач є орендарем приміщень, які належать до комунальної форми власності, та не являється співвласником цього майна. Крім того, суд, застосовуючи положення норми 362 ЦК України, та приймаючи рішення про переведення прав та обовязків покупця на позивача, не дослідив чи були виконані сторонами умови договору купівлі-продажу (передане спірне пріміщення покупцю та чи здійснена покупцем оплата повністю), не вирішив питання щодо зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець згідно ч.4 ст.362 ЦК України.

В обгрунтування власної позиції відповідачі також вказують на те, що права позивача як належного орендаря не порушувалися, оскільки його було повідомлено про продаж спірного приміщення шляхом проведення аукціону, відповідно позивач міг реалізувати свої права та прийняти участь в аукціоні, запропонувавши свою ціну.

В поданій апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 також просить скасувати накладений ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 листопада 2010 року арешт на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач, ТОВ "Равіс" надав письмовий відзив на подані апеляційні скарги, в якому заперечує проти їх вимог. Оскаржуване у справі рішення позивач вважає законним, а тому просить залишити його без змін, апеляційні скарги без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2007 між Комунальним підприємством Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" (орендодавець) та ТОВ "Равіс" (орендар) укладено Договір № 41 оренди нерухомого майна нежилого підвального приміщення площею 502,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В подальшому, 03.12.2007 між Комунальним підприємством Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" (орендодавець) та ТОВ "Равіс" (орендар) укладено Договір № 128 оренди нерухомого майна.

За умовами вказаного Договору орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.2007 та розпорядження № 645-р від 12.12.2007 Дніпровської районної у м. Києві ради передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення на першому поверсі загальною площею 652,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 під розміщення сервісного центру по ремонту телерадіоапаратури та засобів мобільного звязку.

Згідно з п. 7.1 Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 03.12.2007 до 01.12.2010 включно.

Як було встановленого господарським судом під час розгляду спору, 03.12.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв обєкт оренди за Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу реалізації переважного права орендаря на купівлю обєкту оренди за адресою АДРЕСА_2.

Господарський суд м. Києва, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачу - ТОВ "Равіс" як належному орендарю не пропонувалось приватизувати орендоване майно шляхом його викупу, а тому безпідставним було включення орендованого позивачем приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні. Позивач має переважне право на придбання індивідуально визначеного майна, однак таке право було порушене шляхом прийняття рішення Дніпровською районною у місті Києві радою рішення від 27.05.2010 №464 про включення спірного приміщення до переліку обєктів, що підлягають приватизації способом продажу на аукціоні.

Господарський суд дійшов висновку про те, що орган приватизації повинен був запропонувати позивачу скористатись переважним правом наймача на придбання спірного майна за визначеними продавцем умовами, і тільки у випадку відмови позивача від купівлі на запропонованих умовах спірного приміщення, воно могло бути відчужено іншим особам.

Крім того, суд першої інстанції погодився із обраним позивачем способом захисту свого права визнання свого переважного права на придбання орендованого ним нерухомого майна та зміну правовідношення шляхом переведення на себе прав покупця спірного майна, яке було продано відповідачу, та застосував положення ч.4 ст.362 ЦК України в якості аналогії закону згідно положень ст.8 ЦК України.

Дослідивши обставини справи та розглянувши зібрані докази, колегія не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 289 ГК України встановлено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Згідно ч.9 ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна», орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Орендар здійснює викуп об'єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу) визначаються в договорі оренди.

Колегія звертає увагу на пункт 16 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 року № 02-5/237 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно якого господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 25 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендоване майно приватизується згідно з чинним законодавством, тобто оренду з викупом як спосіб приватизації Закон не передбачає, а отже, відсутнє і переважне право орендаря на викуп об'єкта оренди, за винятком тих випадків, коли право на викуп такого майна було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом у редакції від 14.03.1995.

З огляду на вимоги чинного законодавства, що регламентує спірні правовідносини сторін, для проведення приватизації комунального майна шляхом викупу, таке право повинно бути передбачене договором оренди або майно, повинно бути включене до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Колегією встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору оренди №128 від 03.12.2007 право викупу орендарем об'єкта оренди передбачено не було.

Якщо договір оренди укладено після набрання чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна» або в договорі, укладеному до набрання ним чинності, не передбачено викуп об'єкта оренди, приватизація такого об'єкта здійснюється відповідно до чинного законодавства (п. 9.1. Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001 р. №01- 8/500 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна»).

Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що на підставі рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27 травня 2010 року № 464 "Про внесення змін до деяких рішень Дніпровської районної у місті Києві ради" спірне нежиле приміщення було включене до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія не може погодитися із висновком суду першої інстанції про неправомірність прийняття відповідачем вказаного рішення та включення орендованого позивачем приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні.

В даному випадку колегія вважає такий висновок суду передчасним, оскільки правомірність прийняття відповідачем відповідного рішення про включення спірного обєкту до переліку тих, що підлягають приватизації, не є предметом розгляду в даному провадженні, а тому не підлягають оцінці. В матеріалах справи також відсутні докази щодо скасування чи визнання недійсним рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27 травня 2010 року № 464.

З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2010 року в ході проведеного аукціону, нежиле приміщення по Русанівській набережній, 8 загальною площею 654,4 кв.м. було придбано ОСОБА_2, якою було запропоновано за об'єкт продажу 2 307 987,00 грн., без ПДВ.

За результатами проведеного аукціону, між Дніпровською районною у м. Києві радою в особі управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у м. Києві ради (продавець) та громадянкою ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу приміщення шляхом продажу на аукціоні, який 09.09.2010 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Відповідно до предмету укладеного між сторонами договору купівлі-продажу продавець зобов'язався передати у власність покупця, шляхом продажу на аукціоні, нежилі приміщення з №1 по №21, вітрина (групи приміщень №200) загальною площею 654,40 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (літера А), а покупець зобов'язався прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну у розмірі 2769584, 40 грн., з ПДВ та зареєструвати право власності об'єкта приватизації.

Згідно ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», право власності на приватизований об'єкт переходить з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Матеріали справи свідчать про те, що покупцем ОСОБА_2 сплачено на користь Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у м.Києві ради кошти у розмірі 2 307 987,00 грн., в якості оплати за купівлю нежитлового приміщення згідно договору від 09.09.2010 р., та 461 597, 40 грн. оплати ПДВ.

15.09.2010 р., на виконання правочину, продавець передав, а покупець прийняв об'єкт приватизації за Актом приймання-передачі нежилих приміщень.

Покупцем, ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на об'єкт приватизації згідно вимог чинного законодавства, про що свідчить наявна копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27485083 від 29.09.2010.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія не може визнати обґрунтованими також доводи позивача щодо порушення його переважного права як належного орендаря на першочергове придбання обєкту у відповідності до положень ч.2 ст.777 ЦК України.

Загальні положення ч.2 ст. 777 ЦК України надає наймачеві переважне право придбати річ, що є об'єктом найму, за умов належного виконання своїх обов'язків за договором найму, в разі її продажу наймодавцем. Однак, колегія зауважує, що порядок реалізації цього права наймачем законом не визначений.

Переважне право на придбання речі в такому випадку наймач має, якщо він пропонує рівні з іншими особами умови. Якщо він пропонує умови гірші, ніж інші покупці, він втрачає таке право.

Переважне право наймача поширюється лише на випадки відчуження речі: на підставі договорів купівлі-продажу і не поширюється на інші випадки відчуження речі (внесення до статутного фонду юридичної особи, відчуження на підставі договорів міни, дарування тощо).

У статті не визначається порядок реалізації переважного права наймача на придбання речі у випадку її продажу. Тому такий порядок може бути встановлений сторонами в договорі. Однак, як було встановлено судовою колегією, в договорі сторонами не було закріплено переважне право орендаря на придбання обєкту у разі його продажу, та прорядок реалізації такого права.

Цивільний кодекс України не визначає наслідків порушення переважного права наймача за договором найму на придбання речі у разі її продажу.

Статтею 53 Закону України “Про Державну програму приватизації” визначено, що у разі, якщо державний орган приватизації звертається до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно, а орендар не погоджується на викуп такого майна, державний орган приватизації може запропонувати зазначене майно для продажу на конкурентних засадах.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, господарський суд, посилаючись на положення ст. 53 Закону України «Про державну програму приватизації», дійшов висновку про те, що позивачу як чинному орендарю не пропонувалось приватизувати орендоване майно шляхом викупу, яке було неправомірно включено до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні. Зазначене призвело до фактичного порушення переважного права позивача на придбання індивідуально визначеного майна.

Судова колегія не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, вважаючи їх помилковими.

Дослідивши вимоги чинного законодавства, що регламентує сферу спірних правовідносин сторін, колегія приходить до висновку про те, що чинне законодавство, зокрема ст.53 Закону України “Про Державну програму приватизації” закріплює за органом приватизації відповідне право, а не обовязок звернутися до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно.

В цій статті також зазначається що продаж орендованих нежилих приміщень, будівель та споруд незалежно від відомчого підпорядкування здійснюється шляхом приватизації відповідно до законодавства України. Як було встановлено, продаж обєкту здійснювався на підставі прийнятого рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27 травня 2010 року № 464 шляхом проведення аукціону.

Колегія відмічає, що господарським судом під час розгляду спору не досліджувалися та не була надана правова оцінка наявним в матеріалах справи листам №3-1088 від 23.06.2010 та №3-1121 від 23.06.2010 (т.2., а.с.22-27)

Як вбачається зі змісту вказаних листів, відповідач - Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у місті Києві ради проінформував позивача - ТОВ «Равіс» про включення орендованого приміщення по Русанівській набережній, 8 (652,4 кв.м.) в Дніпровському районі м. Києва до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Дніпровського району, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. В матеріалах справи містяться докази відправлення та отримання позивачем вказаних листів.

За таких обставин колегія приходить до висновку про те, що позивач як чинний орендар був повідомлений про включення спірного обєкту комунальної власності до переліку обєктів, які підлягають приватизації, та про проведення аукціону.

В матеріалах справи відсутні докази щодо визнання результатів аукціону недійсними чи визнання таким, що не відбувся. Обява про проведення аукціону була оприлюднена у газеті "Київська правда" № 86 (22576) від 03.08.2010, однак позивач з невідомих причин не скористався своїм правом на прийняття участі в аукціоні.

Враховуючи зазначене, позивач міг реалізувати свої права щодо придбання спірного об'єкту шляхом прийняття участі в аукціоні та запропонування конкурентної ціни за виставлений об'єкт, а тому відсутні підстави вважати, що позивач був обмежений своїх правах.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 01 липня 1998 року N 9-рп/98 у справі щодо приватизації державного майна, угоди приватизації, визнані «особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію».

У відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" від 06.06.2007 N 803, аукціон визначено як спосіб продажу майна, за яким його власником стає покупець, що в ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Продаж комунального майна шляхом проведення аукціону, за конкурсом, виключає можливість застосування переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу зазначеним способом, що безпосередньо випливає із законодавства про приватизацію.

До того, як було встановлено колегією, в умовах укладеного між сторонами договору оренди сторонами не було погоджено та не закріплено переважне право орендаря на першочергове придбання орендованого обєкту у разі його продажу. Зі змісту договору вбачається, що сторонами в п. 7.3., було лише закріплено переважне право на пролонгацію договору за інших рівних умов, після закінчення терміну дії договору, за умов належного виконання обов'язків орендаря. Переважне право орендаря на придбання обєкту у разі його продажу умовами договору оренди закріплено не було.

Дослідивши обставини справи, та надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія також не може погодитися із правовою позицією господарського суду, яким до спірних правовідносин сторін згідно ст.8 ЦК України застосовано аналогію закону, зокрема положення ч.4 ст.362 ЦК України, та зазначає наступне.

У відповідності до положень ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Чинним законодавством не визначено порядок ре алізації переважного права наймача на придбання речі у випадку її продажу.

Чинне законодавство також не визначає наслідків порушення переважного права наймача за догово ром найму на придбання речі у разі її продажу. Однак, у разі порушення пере важного права наймача на придбання майна, переданого в користування, мож на за аналогією закону, відповідно до ст. 8 ЦК України, застосовувати до цих відносин норми, що встановлюють права співвласників у праві спільної часткової влас ності, при порушенні їх переважного права на придбання частки в спільній частковій власності. Тому, згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України наймач в такому випадку має право звернутися до суду з вимогами про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом при вирішенні спору було застосовано в якості аналогії закону ст.362 ЦК України, якою встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Однак, застосовуючи до спірних правовідносин сторін в якості аналогії закону дану норму, господарський суд не звернув увагу на те, що положення ст.362 ЦК України містять також відповідні виключення щодо можливості реалізації переважного права співвласника на інших рівних умовах.

Колегія звертає увагу на положення ч.1 ст.362 ЦК України, згідно якої у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Слід підкреслити, що обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником. Відтак, переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - ст. 734 ЦК), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Не потрібна згода співвласників у разі примусового відчуження частки при визнанні учасника спільної часткової власності банкрутом згідно Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності у випадку її продажу з публічних торгів.

Як було встановлено судовою колегією, спірний обєкт, що належить до комунальної власності було відчужено у відповідності до прийнятого рішення розпорядника майна не за договором купівлі-продажу, а шляхом проведення саме аукціону, тобто продажу обєкту за рівних конкурсних умов для всіх учасників.

Судова колегія не приймає до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем його права на участь у проведеному аукціоні та проведення процедури приватизації із відповідними порушеннями, оскільки зазначені вимоги не заявлялися позивачем під час розгляду спору господарським судом першої інстанції, та не були предметом розгляду

Згідно положень ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги ,що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія розяснює позивачу його процесуальні права щодо можливості звернення до суду із відповідним позовом з цього приводу в загальному порядку.

Крім того, навіть застосовуючи для вирішення спору по суті в якості аналогії закону вказану норму щодо можливості реалізації переважного права співвласника, господарським судом не були враховані всі вимоги ст.362 ЦК України, що ставляться законодавцем для реалізації механізму захисту порушеного переважного права співвласника.

Частиною 4 ст.362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Застосовуючи положення норми 362 ЦК України, та приймаючи рішення про переведення прав та обовязків покупця на позивача, судом не вирішено було питання щодо внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець згідно ч.4 ст.362 ЦК України.

На запитання судової колегії чи було внесено на депозит суду грошові кошти щодо вартості придбаного за договором об'єкту, представник позивача пояснив, що депозит позивачем не вносився, оскільки не була відома ціна договору.

Судова колегія не може визнати вказані доводи обгрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду спору, 14.12.2010 відповідачем (Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у місті Києві ради) разом із відзивом на позовну заяву була надана копія спірного договору купівлі-продажу, яка була залучена господарським судом до матеріалів справи (т.1, а.с. 78-80).

Матеріали справи свідчать про те, що представник позивача неодноразово,15.12.2010 та 12.01.2010 (т.1, а.с.92, т.2., а.с.1), знайомився з матеріалами справи, знімав фотокопії документів. Зазначене спростовує доводи позивача про неможливість виконання ним вимоги закону про внесення грошових коштів на депозит суду через відсутність інформації про ціну продажу спірного обєкту.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із доводами відповідачів та вважає, що господарський суд дійшов передчасних та помилкових висновків щодо переведення прав та обовязків покупця на позивача.

Колегія також звертає увагу на те, що позивач звернувся до господарського суду із відповідним позовом про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу та просив його задовольнити на підставі ст.ст.16, 777 ЦК України.

Колегія зауважує, що таких позовних вимог щодо застосування у відповідності до положень ст.8 ЦК України в якості аналогії закону ст.362 ЦК України позивачем не заявлялось. В матеріалах справи відсутні докази щодо подання позивачем таких заяв чи подання відповідних клопотань про вихід суду за межі позовних вимог для захисту своїх прав та інтересів. Зокрема, ст.ст. 8, 362 ЦК України позивач заявлені позовні вимоги не обґрунтовував (т.1 а.с.13-16).

Згідно ч.1 п.2 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав чи законних інтересів позивачів чи третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Положення вказаної норми свідчать про те, що для виходу суду за межі позовних вимог необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, порушення законного права позивача та подання клопотання заінтересованою стороною про вихід суду за межі позовних вимог.

Однак, як було встановлено судовою колегією, відповідне письмове клопотання заінтересованою стороною про вихід суду за межі позовних вимог не подавалося. Згідно даних протоколів судових засідань відповідних усних клопотань в засіданні стороною також не заявлялось.

За таких обставин, господарський суд, приймаючи рішення щодо переведення на позивача прав покупця та застосовуючи аналогію закону - ст. 362 ЦК України, не правомірно (за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони) вийшов за межі позовних вимог, що не відповідає вимогам ч.1 п.2 ст.83 ГПК України.

Матеріали справи також свідчать про те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.11.2010 було задоволено заяву ТОВ “Равіс” про вжиття заходів до забезпечення позову. З метою забезпечення позову до вирішення спору по суті та набрання рішенням у даній справі законної сили накладено арешт на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що належать фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2.

Статтею 68 ГПК України встановлено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Отже, питання про скасування забезпечення позову вирішує суд, який розглядає справу. При цьому у разі відмови у позові суд у рішенні має зазначити про скасування забезпечення позову. Якщо розгляд справи завершується винесенням ухвали (припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду), суд зазначає про скасування забезпечення позову у відповідній ухвалі.

Враховуючи те, що відсутніми є підстави для задоволення позовних вимог, застосовані заходи до забезпечення позову ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.11.2010 у справі №11/457 підлягають скасуванню у відповідності до положень ст. 68 ГПК України.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Подані апеляційні скарги визнаються обґрунтованими згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, та підлягають задоволенню. Оскаржуване у справі рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2011 р. у справі №11/457 підлягає скасуванню, в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у місті Києві ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2011 р. у справі №11/457 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіс" (02222, м. Київ, пр-т В. Маяковського, 26, ідентифікаційний код 21561949, п/р №26009301110370 в Лівобережній ПАТ ПІБ м. Києва, МФО 322119) в доход Державного бюджету України 25 415 грн. не повністю сплачене державне мито за подання позову. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіс" (02222, м. Київ, пр-т В. Маяковського, 26, ідентифікаційний код 21561949, п/р №26009301110370 в Лівобережній ПАТ ПІБ м. Києва, МФО 322119) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в АТ „БГ Банк” в м. Києві, МФО 320995) 12 750 грн. державне мито за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіс" (02222, м. Київ, пр-т В. Маяковського, 26, ідентифікаційний код 21561949, п/р №26009301110370 в Лівобережній ПАТ ПІБ м. Києва, МФО 322119) на користь Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської районної у місті Києві ради (юридична адреса: 02094, м. Київ, бульвар Праці, 1/1; фактична адреса: м. Київ, вул. Будівельників, 34/1, ідентифікаційний код 35362506) 42,50 грн. державне мито за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіс" (02222, м. Київ, пр-т В. Маяковського, 26, ідентифікаційний код 21561949, п/р №26009301110370 в Лівобережній ПАТ ПІБ м. Києва, МФО 322119) в доход Державного бюджету України 12 707,5 грн. не повністю сплачене державне мито за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

3. Скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 26.11.2010, якою були застосовані заходи до забезпечення позову у справі №11/457.

4. Матеріали справи №11/457 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді