Постанова № 14876206, 22.03.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2011 року Справа № 2а-1827/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство Брянківської виправної колонії» Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 11» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2011 року Державне підприємство «Підприємство Брянківської виправної колонії» Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 11» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання неправомірними дій відповідача щодо розподілу сплачених позивачем сум всупереч призначенню платежу, зазначеному в платіжних дорученнях та зобовязання зарахувати кошти у відповідності з зазначеним в платіжних документах призначенням.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що підприємство позивача взято на податковий облік в Алчевській ОДПІ Луганської області. Підприємством було сплачено суму податку за забруднення навколишнього середовища в сумі 19300,00 грн., які були нараховані згідно податкового розрахунку за забруднення навколишнього середовища, а саме: платіжними дорученнями №115 від 14.04.2010 на суму 500,00 грн.; №187 від 07.06.2010 на суму 1200,00 грн.; №202 від 21.06.2010 на суму 1000,00 грн., №252 від 20.07.2010 на суму 1000,00 грн.; №301 від 05.08.2010 на суму 3000,00 грн.; №345 від 08.09.2010 на суму 2000,00 грн.; №17 від 13.10.2010 на суму 3000,00 грн.; №95 від 11.11.2010 на суму 2000,00 грн.; № 164 від 17.12.2010 на суму 2000,00 грн.; №26 від 17.01.2011 на суму 3600,00 грн.

Однак, відповідачем було самостійно змінено призначення платежу, зазначеного в платіжних дорученнях та перерозподілено сплачені позивачем суми на погашення податкового боргу минулих періодів. Своїми діями відповідач порушує норми п.п. 7.1.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 від 21.12.2000, п. 1.7 та п. 3.8 «Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2009, відповідно до яких право визначати призначення платежу належить виключно платнику.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та зазначив, що в даному випадку застосовуються норми Закону України №2181 від 21.12.2000 «Про порядок погашення податкових зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним. З норм зазначеного закону можна зробити висновок, що платник податків має право вибору черговості погашення своїх податкових зобовязань тільки у разі наявності в нього активів, вільних від заставних зобовязань, та саме за їх рахунок. Податковий орган з посиланням на норми «Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті» зробив висновок, що в платіжних дорученнях наданих позивачем, в розділі «призначення платежу» неможливо встановити, які саме податкові зобовязання сплачувались саме за цими платіжними дорученнями, а тому податковим органом вони були зараховані в порядку календарної черговості. На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову за необґрунтованістю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов до такого.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 визначено, що до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції виконують в тому числі такі функції:

- здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів);

- забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів;

- контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення обєктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

- забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами.

Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За таких обставин дана справа належить до юрисдикції адміністративних судів.

Сторонам розяснено приписи статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, те, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що позивачем здійснювалися наступні платежі за забруднення навколишнього середовища:

- платіжне доручення №115 від 14.04.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 1 кв. 2010 року на суму 500,00 грн. (а.с.7);

- платіжне доручення №187 від 07.06.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 1 кв. 2010 року на суму 1200,00 грн. (а.с.13);

- платіжне доручення №202 від 21.06.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 1 кв. 2010 року на суму 1000,00 грн. (а.с.8);

- платіжне доручення №252 від 20.07.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 2 кв. 2010 року на суму 1000,00 грн. (а.с.9);

- платіжне доручення №301 від 05.08.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 2 кв. 2010 року на суму 3000,00 грн. (а.с.14);

- платіжне доручення №345 від 08.09.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 2 кв. 2010 року на суму 2000,00 грн. (а.с.10);

- платіжне доручення №17 від 13.10.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 3 кв. 2010 року на суму 3000,00 грн. (а.с.11);

- платіжне доручення №95 від 11.11.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 3 кв. 2010 року на суму 2000,00 грн. (а.с.16);

- платіжне доручення № 164 від 17.12.2010 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за 3 кв. 2010 року на суму 2000,00 грн. (а.с.15);

- платіжне доручення №26 від 17.01.2011 «призначення платежу» - за забруднення навколишнього середовища, згідно розрахунку код 50080200 за IV кв. 2010 року на суму 3600,00 грн. (а.с.12).

Відповідно до наданих відповідачем письмових відомостей зазначені суми розподілені відповідачем наступним чином:

- 14 квітня 2010 року зараховано 500,00 грн. (платіжне доручення №115 від 14.04.2010) в тому числі: 25,27 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 33.36 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстрочення та розстрочення по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 33.36 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 33.36 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мир. угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 194.35 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок №54666 від 06.04.2007 за 1 квартал 2007);

- 07 червня 2010 року зараховано 1200,00грн. (платіжне доручення №187 від 07.06.2010), у тому числі: 68,88 грн. погашено пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 93.36грн. на зменшення недоїмки минулих років (рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 93.36 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 93.36 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 85104 грн. на зменшення недоїмки минулих років (Розрахунок №57773 від 11.07.2007 За 2 квартал 2007 року);

- 21 червня 2010 року зараховано 1000,00 грн. (Платіжне доручення №202 від 21.06.2010 ), в тому числі: 61,69 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 938,31 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок № 57773 від 11.07.2007 за 2 квартал 2007 року);

- 20 липня 2010 року зараховано 1000,00 грн. (Платіжне доручення №252 від 20.07.2010), в тому числі: 65,02 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 934,98 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок №57773 від 11.07.2007 за 2 квартал 2007 року);

- 05 серпня 2010 року зараховано 3000,00 грн. (Платіжне доручення №301 від 05.08.2010), в тому числі: 204,24 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 2795,76 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок № 57773 від 11.07.2007 за 2 квартал 2007 року);

- 08 вересня 2010 року зараховано 2000,00 грн. (Платіжне доручення №345 від 08.09.2010), у тому числі: 146,91 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 1853,09 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок № 57773 від 11.07.2007 За 2 квартал 2007 року);

- 13 жовтня 2010 року зараховано 3000,00 грн. (Платіжне доручення №17 від 13.10.2010), у тому числі: 237,93 грн. на погашення пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 2762,07 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок № 57773 від 11.07.2007 за 2 квартал 2007 року);

- 11 листопада 2010 року зараховано 2000,00 грн. (Платіжне доручення №95 від 11.11.2010), в тому числі: 176.97 грн. погашено пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 1823.03 грн. зменшено недоїмки минулих років (Розрахунок № 57773 від 11.07.2007 за 2 квартал 2007 року);

- 17 грудня 2010 зараховано 2000,00 грн. (Платіжне доручення №164 від 17.12.2010 у тому числі: 221,69 грн. погашено пені в результаті розподілу (ст. 16 ЗУ 2181); 93,36 грн. зменшено недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 93,36 грн. зменшено недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 93,36 грн. зменшено недоїмки минулих років (Рішення керівника органу ДПС на відстр./розстр. по мировій угоді ЗУ 784-14 від 30.06.1999 №2 від 29.04.2003); 1498,23 грн. погашено недоїмки (Розрахунок № 63099 від 09.01.2008 за 4 кв.2007 року);

- 17 січня 2011 зараховано 3600,00 грн. (Платіжне доручення №26 від 17.01.2011), у тому числі: 3600,00 погашено недоїмки (Розрахунок № 63099 від 09.01.2008 за 4 кв. 2007 року).

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України №2181-III від 21.12.2000 «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.99 № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача, Алчевської обєднаної Державної податкової інспекції в Луганській області стосовно зарахування грошових коштів, сплачених позивачем за платіжними дорученнями №115 від 14.04.2010 на суму 500,00 грн.; №187 від 07.06.2010 на суму 1200,00 грн.; №202 від 21.06.2010 на суму 1000,00 грн., №252 від 20.07.2010 на суму 1000,00 грн.; №301 від 05.08.2010 на суму 3000,00 грн.; №345 від 08.09.2010 на суму 2000,00 грн.; №17 від 13.10.2010 на суму 3000,00 грн.; №95 від 11.11.2010 на суму 2000,00 грн.; № 164 від 17.12.2010 на суму 2000,00 грн. не у відповідності з призначенням платежу та обґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині.

Разом із цим суд зазначає, що з 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ч.2 прикінцевих положень якого серед іншого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ч.1 Податкового кодексу України).

Згідно з ч.87.9 ст.87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобовязані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобовязання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області стосовно зарахування грошових коштів, сплачених позивачем за платіжним дорученням №26 від 17.01.2011 на суму 3600,00 грн. в рахунок погашення недоїмки минулих років та зобовязання спрямувати вказану суму за призначенням платежу такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 КАС України).

Відповідно до ст. 160 КАС України у судовому засіданні 22 березня 2011 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 28 березня 2011 року, про що згідно з вимогами ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Підприємство Брянківської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 11» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області стосовно зарахування грошових коштів, сплачених позивачем за платіжними дорученнями №115 від 14.04.2010 на суму 500,00 грн.; №187 від 07.06.2010 на суму 1200,00 грн.; №202 від 21.06.2010 на суму 1000,00 грн., №252 від 20.07.2010 на суму 1000,00 грн.; №301 від 05.08.2010 на суму 3000,00 грн.; №345 від 08.09.2010 на суму 2000,00 грн.; №17 від 13.10.2010 на суму 3000,00 грн.; №95 від 11.11.2010 на суму 2000,00 грн.; № 164 від 17.12.2010 на суму 2000,00 грн. не у відповідності з призначенням платежу.

Зобовязати Алчевську обєднану державну податкову інспекцію в Луганській області суми сплачені державним підприємством «Підприємство Брянківської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 11» зарахувати у відповідності з призначенням платежу, а саме: суми сплачені за платіжним дорученням № 202 від 21.06.2010 на суму 1000,00 грн., за платіжним дорученням № 187 від 07.06.2010 на суму 1200,00 грн., за платіжним дорученням № 115 від 14.04.2010 на суму 500,00 грн. спрямувати на погашення податку за забруднення навколишнього середовища за 1 квартал 2010 року; за платіжним дорученням № 252 від 20.11.2010 на суму 1000,00 грн., за платіжним дорученням № 301 від 05.08.10 на суму 3000,00 грн., за платіжним дорученням № 345 від 08.09.2010 на суму 2000,00 грн. спрямувати на погашення податку за забруднення навколишнього середовища за 2 квартал 2010 року; суми сплачені за платіжним дорученням № 17 від 13.10.2010 на суму 3000,00 грн., за платіжним дорученням № 95 від 01.11.2010 на суму 2000,00 грн., за платіжним дорученням № 164 від 17.12.2010 на суму 2000,00 грн. спрямувати на погашення податку за забруднення навколишнього середовища за 3 квартал 2010 року та внести відповідні зміни до картки особового рахунку державного підприємства «Підприємство Брянківської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області №11».

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача державного підприємства «Підприємство Брянківської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області №11», місцезнаходження: (Луганська область, м. Брянка, вул. Железняка, 6, код ЄДРПОУ 08680313) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 грн. 70 коп. (одна гривня сімдесят копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова складена у повному обсязі 28 березня 2011 року.

СуддяР.С. Твердохліб