Ухвала суду № 14848727, 22.03.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2011 р. Справа № 39688/11/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Олендера І.Я.,

суддів: Улицького В.З., Каралюса В.М.,

при секретарі Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання нечинними (протиправними) податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити дії ,-

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокме» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання нечинними (протиправними) податкових повідомленьрішень від 03.09.2008 року № 0007842301/2, від 24.06.2008 року № 0005402301/0, від 02.10.2008 року № 0009132301/0 та зобов'язання відповідача поновити в обліку суму належного позивачу бюджетного відшкодування з ПДВ в загальному розмірі 54426,21 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року позовні вимоги задоволено повністю, а саме визнано нечинними (протиправними) податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області № 0007842301/2 від 03.09.2008 року, № 0005402301/0 від 24.06.2008 року, № 0009132301/0 від 02.10.2008 року та зобовязано ДПІ у Сокальському районі Львівської області поновити в обліку суму належного ТзОВ «Сокме» бюджетного відшкодування з ПДВ в загальному розмірі 54426,21 гривень.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Сокальському районі Львівської області, подала апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що для підтвердження сум ПДВ, включених до податкового кредиту позивача у листопаді-грудні 2007 року, надіслано запити на проведення зустрічних перевірок на загальну суму 5066424,78 грн., в тому числі ПДВ 844404,13 грн. Так як зустрічну перевірку по ланцюгу до виробника на вимогу наказу ДПА України №350 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість» провести неможливо, то неможливо підтвердити фактичну сплату податку на додану вартість до бюджету, тобто сума ПДВ 21887,00 грн. по придбанню товарно-матеріальних цінностей, отриманих ТзОВ «Сокме» від ПП «ДС», постачальником якого є ТзОВ «Фореста-ЮГ», не підлягає бюджетному відшкодуванню. За результатами отриманих матеріалів зустрічних перевірок складено акт №345/231/32051454 від 15.04.2008р., на підставі якого та керуючись пп. 7.7.7 «б», «в» п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. за №168/97-ВР , податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 15.04.2008 р. №0003212301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007 р. у сумі 21887,00 грн. Так як зустрічну перевірку по ланцюгу до виробника на вимогу наказу ДПА України № 350 провести неможливо, то неможливо підтвердити фактичну сплату податку на додану вартість до бюджету, тобто сума ПДВ 18222,00 грн. по придбанню товарно-матеріальних цінностей, отриманих ТзОВ «Сокме» від ПП «Фіон-Строй 3», постачальником якого є TOB МСП «Метрологія-ЮГ» та по наступній ланці ПП «Альбатрос» не підлягає бюджетному відшкодуванню. За результатами отриманих матеріалів зустрічних перевірок складено акт № 582/231/32051454 від 24.06.2008 р., на підставі якого, керуючись пп. 7.7.7 «б», «в» п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. за № 168/97-ВР, податковим органом винесено податкове повідомлення рішення від 24.04.08 р. № 0005402301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007 р. у сумі 18222,00 грн. Так як зустрічну перевірку по ланцюгу до виробника провести неможливо, то неможливо підтвердити фактичну сплату податку на додану вартість до бюджету, тобто сума ПДВ 17635,00 грн. по придбанню товарно-матеріальних цінностей, отриманих ТзОВ «Сокме» від СПД-ФО особи ОСОБА_1, постачальником якого є ПП «Гласкомерц», по другій ланці є ПП «Сервіспромтех», та по наступній ланці ТзОВ «Грандсімбуд» не підлягає бюджетному відшкодуванню. В результатами отриманих вищезгаданих матеріалів зустрічних перевірок складено акт №900/2301/32051454 від 30.09.2008р., на підставі якого, винесено податкове повідомлення рішення від 02.10.08р. №0009132301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007р. у сумі 17635,00 грн. Апелянт вказує, що податковим органом встановлено відсутність джерела відшкодування вищезгаданих сум ПДВ, що позивачем заявлені до відшкодування (17635,00 грн., 18222,00 грн, 18569,21 грн.) в результаті цього відмовлено у наданні бюджетного відшкодуванні ПДВ ТзОВ «Сокме» на розрахунковий рахунок по декларації за грудень 2007 року в розмірі вказаних сум.

Представник відповідача Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»:

п.1.8. ст.1 - бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом;

пп.7.4.1 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

пп.7.7.1 - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

пп.7.7.2 - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

пп.7.7.10 - джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем за результатами отриманих матеріалів зустрічних перевірок складено: 1) акт №345/231/32051454 від 15.04.2008р., на підставі якого та керуючись пп. 7.7.7 «б», «в» п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 за №168/97-ВР , податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 15.04.2008 р. №0003212301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007 р. у сумі 21887,00 грн.; 2) акт № 582/231/32051454 від 24.06.2008 р., на підставі якого, керуючись пп. 7.7.7 «б», «в» п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. за № 168/97-ВР, податковим органом винесено податкове повідомлення рішення від 24.04.2008 р. № 0005402301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007 р. у сумі 18222,00 грн.; 3) акт №900/2301/32051454 від 30.09.2008р., на підставі якого, винесено податкове повідомлення рішення від 02.10.2008 р. № 0009132301/0, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування позивачу за грудень 2007 р. у сумі 17635,00 грн.

З доводів апелянта вбачається, що податковим органом встановлено відсутність джерела відшкодування вищезгаданих сум ПДВ, що позивачем заявлені до відшкодування (17635,00 грн., 18222,00 грн., 18569,21 грн.) в результаті цього відмовлено у наданні бюджетного відшкодуванні ПДВ ТзОВ «Сокме» на розрахунковий рахунок по декларації за грудень 2007 року в розмірі вказаних сум.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, виданих постачальниками товарів, є достатньою підставою для віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту. При цьому судом зясовано реальний та дійсний характер товарних операцій, підтверджено господарську діяльність контрагентів-постачальників позивача.

При цьому суд керувався й тим, що контрагенти-постачальники позивача є належним чином зареєстрованими платниками податків, подають податковим органам обовязкову звітність, видані ними податкові накладні відповідають вимогам закону, який також не ставить право на формування платником податку податкового кредиту в залежність від наявності чи відсутності сплати ПДВ контрагентами, підтвердження місця знаходження постачальника.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції в цій часині є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Матеріалами справи стверджується, що на підставі укладених договорів з постачальниками ПП «ДС» (а.с.26), ПП ОСОБА_1 (а.с.58-59) позивачем придбавалися товарно-матеріальні цінності, що використовувалися у господарській діяльності позивача, при цьому податковим органом не заперечується товарний характер поставок, дійсність фактів отримання позивачем вказаних товарів та їх оприбуткування.

Зокрема, вказані обставини стверджуються укладеними господарськими договорами, видатковими і податковими накладними, а також платіжними дорученнями про сплату позивачем коштів на банківські рахунки постачальників в рахунок оплати поставлених товарів.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Також неможливість проведення зустрічних перевірок по ланцюгам поставок через відсутність контрагентів (з якими позивач безпосередніх стосунків не мав) не може ставити під сумнів правомірність виникнення у позивача права власності на вищевказані товари, та правомірність заявлення ним до відшкодування сум ПДВ.

Додатково колегія суддів враховує й те, що наведені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському і податковому обліку; його контрагентами визначені у податковій звітності податкові зобовязання з проведених операцій; останні є платниками ПДВ і видані ними податкові накладні відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

За загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Разом з тим, під час розгляду наведеної справи податковим органом не доведено вищевказаних обставин.

Із системного аналізу вищенаведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» убачається, що контрагент по договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обовязку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобовязань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач на підставі п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних від своїх контрагентів, які засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і відповідачами не оспорюються. Податкові накладні виписані зареєстрованими платниками ПДВ, відповідають порядку їх заповнення.

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від постачальників, зареєстрованих як платників ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підтвердженням сплати податку на додану вартість позивачем (покупцем) продавцю в ціні товару є платіжні доручення, надані позивачем, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень, податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентом зобовязань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобовязаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобовязаннями, то в разі порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обовязковими до виконання.

Таким чином, відповідачем ДПІ у Сокальському районі Львівської області необґрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість з покликанням на факт несплати ПДВ продавцем та будь-якими іншими платниками, з якими в розглядуваному випадку позивач не мав жодних відносин.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не стверджував і не доводив безтоварний характер господарських операцій, не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Додатково колегія суддів підкреслює, що відповідачем в основу притягнення до юридичної відповідальності позивача не покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа в конкретному випадку, - при нарахуванні податків та обовязкових платежів посадовими особами підприємства у відповідності до закону; умисел посадових осіб підприємства на ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, не встановлений.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на бюджетне відшкодування, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та заявлення суми бюджетного відшкодування по декларації за грудень 2007 року в розмірі 54426,21 грн.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року по справі № 2-а-3120/08/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після вступу в законну силу, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді: В.З.Улицький

В.М.Каралюс

Ухвала в повному обсязі складена 25.03.2011 року.