Ухвала суду № 14836230, 29.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-23256/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Міненко О.М.

за участю представників:

від позивача:          Мажара О.О., дов. №10/16-3 від 04.01.2011

          Сєтов М.О., дов. №10/12-1 від 04.01.2011

від відповідача: Вініченко О.В., дов.б/н від 06.07.2010           

          Ярмак М.М., дов. Від 26.07.2010

від третьої особи: не з’явився

від прокуратури: не з’явився

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 року у справі №5/98-3/67/08-АП за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі за участю третьої особи - Дочірньої компанії «Газ України «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та прокурора Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення

          Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» (далі-ВАТ «Дніпроенерго», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі-СДПІ по роботі ВПП у м. Запоріжжі, відповідач) за участю третьої особи - Дочірньої компанії «Газ України «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі-ДК «Газ України «НАК «Нафтогаз України», третя особа про скасування податкового повідомлення-рішення №0000560203/0 від 18.12.2003, яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, що належить до колективної власності у розмірі 151227400,00грн. (у тому числі за основним платежем 75613700,00грн., штрафні (фінансові) санкції 75613700,00грн.)

Справа неодноразово розглядалась судами, за результатом останнього розгляду постановою Господарського суду Запорізької області від 21.04.2008 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують правомірність збільшення вартості природного газу, а з урахуванням зміненого способу проведення розрахунків за природний газ, ВАТ «Дніпроенерго»фактично було здійснено розрахунки за придбаний природний газ 10.03.2000 року, що з метою оподаткування саме і становить подію, з якою пов’язане виникнення валових витрат. При цьому, судом відхилено як необґрунтовані посилання позивача на те, що умовами договору №10-239 від 06.04.1999 року вартість газу, визначена у договорі та яка діє на дату поставки, підлягає коригуванню при здійсненні оплати цього газу, оскільки податковим законодавством, в редакції на момент формування позивачем спірних валових витрат, не було передбачено право платника здійснювати формування фактично додаткових валових витрат у разі збільшення вартості товару у іншому, ніж коли відбулася перша подія, податковому періоді.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 року постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова –про задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням умов договору №10-239 від 06.04.1999 року, першою подією, з якою норми податкового законодавства пов’язують виникнення валових витрат позивача, є саме дата здійснення позивачем розрахунку за спожитий за цим договором газ, оскільки до здійснення такої оплати неможливо визначити вартість спожитого позивачем у власній господарській діяльності природного газу, який поставлено за договором №10-239 від 06.04.1999. Судом апеляційної інстанції спростовано висновок суду першої інстанції про відсутність первинних бухгалтерських документів на здійснену позивачем оплату вартості газу за договором та посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 №213, яким було анульовано проведені вексельні розрахунки, оскільки зазначене розпорядження не містить будь-яких вказівок щодо відновлення зобов’язань між сторонами за договором №10-239 від 06.04.1999 року.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач 24.06.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 01.09.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі-Закон України №283/97-ВР) та ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та ст. 159 КАС України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу в яких доводи останньої вважає необґрунтованими та просив залишити в силі рішення апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки №121/32-03-00130872 від 18.12.2003, складеного за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток ВАТ «Дніпроенерго»за 4 квартал 2001 року та 4 квартал 2002 року, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення: №0000560203/0 від 18.12.2003, яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, що належить до колективної власності у розмірі 151227400,00грн. (у тому числі за основним платежем 75613700,00грн., штрафні (фінансові) санкції 75613700,00грн.)

Зі змісту акту перевірки №121/32-03-00130872 від 18.12.2003 вбачається, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, абзацу 4, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997 (безпідставно віднесено до складу валових витрат підприємства у 4 кварталі 2001р. суми 244786600 грн., у 4 кварталі 2002р. суми 7259000 грн., які ним були сплачені відповідно до договору про поставку природного газу №10-239 від 06.04.1999 з ДК «Торговий дім «Газ України», після коригування вартості поставленого за цим договором газу після здійснення позивачем оплати за спожитий газ, оскільки у позивача відсутні належні первинні документи для віднесення цих сум до складу валових витрат у відповідні періоди (п. 2.1. акту перевірки), що призвело до заниження податку на прибуток за 2001рік на суму 67885100 грн., за 2002 рік на суму 7728600 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2001р. –67885100 грн., 1 квартал 2002р. –5550900 грн., 4 квартал 2002р. –2177700 грн. ( п. 3 акту перевірки).

Судами встановлено, що між позивачем (далі-покупець) та Дочірньою компанією «Торговий дім «Газ України»(далі-постачальник), правонаступником якої є третя особа у даній справі, 04.03.1999 було укладено договір №10-193 на постачання природного газу в 1998 році та 06.04.1999 договір №10-239 на постачання природного газу в 1999 році, відповідно до умов яких постачальник зобов’язувався передати покупцю імпортований природний газ на умовах франко-кордон України з Російською Федерацією, а покупець зобов’язувався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Підпунктом 4.1 зазначених договорів закріплена вартість природного газу на момент набрання чинності договорами, а підпунктом 4.2 закріплено умови визначення ціни на дату проведення розрахунків за відповідною формулою, згідно якої у разі несвоєчасного виконання ВАТ «Дніпроенерго»зобов’язань по розрахунках за природний газ з газопостачальною організацією, при визначенні ціни за формулою в результаті зміни курсу долару до гривні в період між датою споживання газу і датою перерахування коштів, виникає вартісна різниця.

Відповідно до акту звірки розрахунків між сторонам за договором №10-239 від 06.04.1999, який складено станом на 27.01.2000р., заборгованість позивача за даними постачальника становить 751838442,70грн., з урахуванням коригування вартості поставленого та спожитого позивачем газу за формулою передбачено п.п. 4.2 договору №10-239 від 06.04.1999р., оскільки позивачем у строки передбачені договором оплата за газ не була проведена, а за даними позивача його заборгованість за цим договором становила 537385480,13 грн., виходячи з вартості газу, яка передбачена п.п. 4.1 договору №210-239 від 06.04.1999.

Згідно підпункту 5.2 вищезазначених договорів, за домовленістю сторін оплата може здійснюватися іншими видами розрахунків, що має бути оформлено додатковою угодою.

Відповідно до вищезазначених умов між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до 239 від 06.04.1999р., якою передбачено, що оплата за газ відповідно до п. 5.2 буде здійснюватися шляхом акцепту переказних векселів, емітованих постачальником на суму 650000000грн.

В процесі розгляду справи встановлено, що 11.02.2000 ВАТ «Дніпроенерго»передало Дочірній компанії «Торговий дім «Газ України» в рахунок виконання своїх зобов’язань, що виникли з договору №10-239 від 06.04.1999, акцептовані переказні векселі (емітент –Дочірня компанія «Торговий дім «Газ України», акцептант - ВАТ «Дніпроенерго») у загальній кількості 555 штук на номінальну суму 650000000грн.. Таким чином, позивач виконав свої зобов’язання, що виникли з договору №10-239 від 06.04.1999 в сумі 650000000грн.

Дочірня компанія «Торговий дім «Газ України»29.02.2000 видала позивачу рахунок фактуру №№993 на до оцінку газу по оплаті та на до оцінку вартості газу відповідно до п.3.2 договору №10-239 від 06.04.1999р. на загальну суму 300312335,46грн. та податкову накладну №323 від 29.02.2000 на поставку газу в кількості 1653716,624 тис. куб.м. за ціною 393,05грн., на загальну суму 650000000грн., за ставкою ПДВ-0%. На підставі зазначених первинних документів позивачем у 1 кварталі 2000 року здійснено збільшення валових витрат підприємства у зв’язку з коригуванням вартості газу спожитого позивачем у 1999 році за договором №10-239 від 06.04.1999 за алгоритмом розрахунку вартості газу, який встановлено п.п 4.2 договору.

З акту звірки розрахунків за договором №10-239 від 06.04.1999 вбачається, що акцептовані переказні векселі на суму 650000000грн. зараховані обома сторонами за договором в рахунок оплати покупцем за спожитий газ і ця сума обліковується як покупцем так і постачальником, як сплата за газ, спожитий позивачем в 1999 році за договором №10-239 від 06.04.1999.

Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону України №283/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №283/97-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судом апеляційної інстанції встановлено наявність всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, за якими позивачем здійснено збільшення валових витрат підприємства у зв’язку з коригуванням вартості газу спожитого позивачем у 1999 році.

Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що першою подією, з якою норми податкового законодавства пов’язують виникнення валових витрат позивача, є саме дата здійснення позивачем розрахунку за спожитий за цим договором газ, оскільки до здійснення такої оплати неможливо визначити вартість спожитого позивачем у власній господарській діяльності природного газу, який поставлено за договором №10-239 від 06.04.1999, а саме вартість природного газу і становить розмір валових витрат позивача у даному випадку.

При цьому, відхиляються як необґрунтовані посилання скаржника на розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 №213, оскільки зазначений акт не містить будь-яких вказівок щодо відновлення зобов’язань за договором №10-293 від 06.04.1999.

Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України №283/97-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000560203/0 від 18.12.2003 є правомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 року у справі №5/98-3/67/08-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ Г.К. Голубєва

____ О.В. Карась

____ А.О. Рибченко

____ М.О. Федоров