Постанова № 14824816, 28.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2011 р. справа № 2а/0570/1635/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-30

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення від 2 листопада 2010 року № 0070041740/3

за участю представників:

від позивача: Ковальова С.В. за дов. від 14.02.2011р.

від відповідача: Килимника В.М. за дов. від 03.09.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заявлено позов до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 2 листопада 2010 року № 0070041740/3.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення відповідача з огляду на наявність квитків, які надано працівниками разом з авансовими звітами, та зазначає про можливість застосування перевізниками квитків старого зразку до повного їх використання.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на те, що квитки старого зразку, які були долучені до авансових звітів, не є документами, які підтверджують витрати на транспорт, оскільки в них не зазначено інформацію про страховика та страхову суму, внаслідок чого дані документи не є розрахунковими.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

З 2 по 15 червня 2010 року відповідачем була здійснена виїзна позапланова перевірка філії Добропільського відділення № 5363 Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2008 року по 16 квітня 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 18 червня 2010 року № 726/22-0/02789345 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем 2 листопада 2010 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), чинного на час виникнення спірних правовідносин, № 0070041740/3, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 559 грн. 59 коп., в тому числі за основним платежем 186 грн. 53 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 373 грн. 06 коп.

Правовою підставою визначення податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 3.4 статті 3, підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV (надалі Закон № 889), чинного на час виникнення спірних правовідносин. Правовою підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням визначені норми підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Як вбачається з акту перевірки (пункт 3.1.6), за результатами перевірки відповідачем встановлено, що працівникам поверталися кошти за проїзд у міжміському транспорті (Добропілля-Донецьк; Донецьк-Добропілля) по квиткам, що не відповідають вимогам наказу Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування» від 25 травня 2006 року № 503, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2006 року за № 1065/12939, на загальну суму 1057 грн., що призвело до порушення підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889 та неутримання податку з доходів фізичних осіб в сумі 186 грн. 53 коп. Про порушення позивачем інших норм відповідач в акті перевірки не зазначає.

Відповідно до підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889 якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту. Якщо у майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надміру витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобов'язань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується.

Проаналізувавши дану норму, суд зазначає, що дана норма стосується безпосередньо платника податку та права податкового агента, яким є у даному випадку позивач, стягувати штраф з оподатковуваного доходу платника податку за процедурою утримання податку, внаслідок чого застосування відповідачем даної норми як порушеної позивачем (податковим агентом) є безпідставним, оскільки в акті перевірки відповідач зазначає про невідповідність квитків на транспорт вимогам наказу від 25 травня 2006 року № 503 та неправомірність повернення позивачем своїм працівникам коштів за проїзд.

Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 25 травня 2006 року № 503 (надалі Наказ № 503) затверджені нові Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2006 року за № 1065/1293). Даним наказом був скасований наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 31 травня 2000 року № 278 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 2000 року за № 368/4589), (надалі Наказ № 278), яким були затверджені Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом та Тарифних зон перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах.

Судом під час судового розгляду справи були досліджені квитки на автобус, які були долучені до звітів про використання коштів, наданих на відрядження та видаткових касових ордерів, внаслідок чого було встановлено, що форма квитків відповідає Типовій формі ІІ, яка була затверджена наказом № 278 та скасована наказом від 25 травня 2006 року № 503.

Листом від 12 вересня 2007 року № 2255-01/09/13-07 Міністерством транспорту та зв'язку України було розяснено, що наказом № 503 не регламентоване подальше використання квитків старого зразку, які виготовлені до введення в дію даного наказу, внаслідок чого Міністерство вважає за можливе використання квитків старого зразку авто перевізниками до повного їх використання.

В акті перевірки відповідач також зазначає про порушення позивачем підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно включення до складу валових витрат на відрядження на загальну суму 1057 грн., на підставі квитків, що не відповідають вимогам Наказу № 503, а також порушення пункту 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України № 637, а саме в квитках, наданих до перевірки, відсутня інформація про перевізника, страховика, страхову суму, що вноситься у квитки друкованим способом, тобто надані квитки не мають статусу підтверджуючих документів. Таким чином, порушення, яки призвело до донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб, є тим самим, що й вищенаведене порушення. Судом встановлено, що за порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Положення № 637 відповідачем до позивача будь-які рішення не приймалися та санкції не застосовувалися.

Суд зазначає, що в акті перевірки (пункт 3.1.6), в якому встановлено порушення позивачем підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889, зазначено тільки про невідповідність квитків Наказу № 503, однак не визначено, в чому полягає дана невідповідність, внаслідок чого суд не приймає посилання представника відповідача у письмових запереченнях, в яких конкретизоване та розширене встановлене порушення, оскільки тільки актом перевірки можуть бути зафіксовані всі допущені порушення. Крім цього, суд зазначає, що відсутність у квитках інформації про перевізника, страховика, страхову суму, що вноситься у квитки друкованим способом, яка передбачається наказом № 503, а також наявність інформації про організатора перевезень, а не перевізника, не позбавляє права на відшкодування вартості проїзду працівників позивача та від цього не втрачається зміст та значення квитків як документів, що підтверджують витрати на транспорт.

Відповідач посилається в запереченнях на пункту 2.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614, і яке визначає обовязкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обовязкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Відповідно до пункту 2.5 вищезазначеного Положення форма і зміст розрахункових документів (крім тих, які друкуються реєстраторами розрахункових операцій), що використовуються при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом, повинні відповідати Типовим формам квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 № 278 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом та Тарифних зон перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23.06.2000 за № 368/4589, за винятком квитків на приміські автомаршрути (типи ПА-1, ПА-2), міські автомаршрути (типи МА-1, МА-2), багажних квитків на приміські автомаршрути (тип КБ-2), наведених у додатках 2, 3 та 6 до зазначеного вище наказу. Суд зазначає, що після скасування наказу № 278 зміни до Положення внесені не були, а квитки, що перевірялися, відповідали типовій формі, встановленій наказом № 278. Крім цього, наказ № 503 не забороняє використання квитків, які були виготовлені за типовими формами, встановленими наказом № 278.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Таким чином, для цілей оподаткування, зокрема, для визначення обґрунтованості віднесення витрат на проїзд відряджених працівників на валові витрати, так само як і для обґрунтованості їх здійснення для цілей відрядження, необхідними ознаками є документальна та вартісна визначеність підтверджуючих документів у вигляді транспортних квитків, і відсутність інформації про страховика тощо не впливає на цілі оподаткування та на значення квитка як підтверджуючого документу, що використаний за сферою свого призначення. Суд також зазначає, що жодна норма наказу № 503 не визначає, що у випадку використання квитків старого зразку після прийняття даного наказу вони позбавляються статусу підтверджуючих документів на транспортні витрати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів склад правопорушення, за яким прийняте спірне податкове повідомлення рішення, та не довів правомірність його прийняття відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірного податкового повідомлення-рішення недійсним з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 2 листопада 2010 року № 0070041740/3 задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції від 2 листопада 2010 року № 0070041740/3, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 559 грн. 59 коп., в тому числі за основним платежем 186 грн. 53 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 373 грн. 06 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 березня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 1 квітня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.