Постанова № 14771881, 26.03.2011, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

2-а-771/11

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого судді Орєхова О.І.,

при секретарі Лисенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в злі суду м. Донецька адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захист населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ворошиловського районного суду м. Донецька з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про визнання дій відповідача у відмові перерахунку та виплати на користь позивача недоотриманих сум на оздоровлення за 2009,2010 роки, та за становлення ІІ групи інвалідності, неправомірними, стягнення допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки у сумі 5996,00 грн. та компенсації за встановлення ІІ групи інвалідності у сумі 13260,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в насідок Чорнобильської катастрофи»згідно якої він має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоровю, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Позивач зазначив, що він має статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, у звязку з чим відповідач виплачував йому компенсацію на оздоровлення, але у сумі, меншій, ніж встановлена законодавством.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, просись позов задовольнити.

Представник відповідача Кірсенко Г.П., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позов не визнала, надала суду заперечення, в яких зазначила, що відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», витрати, повязані з реалізацією цього закону фінансуються за рахунок державного бюджету. Виходячи з фінансових можливостей, держава гарантує виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених постановами Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07. 2005 року.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, з наступних підстав.

ОСОБА_1, має статус постраждалого громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи з 25.03.2010 року (до 25.03.2010 року був інвалідом ІІІ групи), що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 та посвідченням серія НОМЕР_2 (а.с.9).

Позивач як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту населення компенсацію на оздоровлення, право на отримання якої встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як вбачається з відповіді Управління праці та соціального захисту населення від 13.01.2011 року за № 01/1-22-0007, щорічна допомога на оздоровлення , як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліда ІІ групи в 2009 -2010 роках склала 90.00 грн.

За 2009 рік щорічна допомога на оздоровлення позивачу нарахована у жовтні 2009 року у розмірі 90.00 грн., але не виплачувалася у звязку з арештом даного розрахункового рахунку державною виконавчою службою.

За 2010 рік щомісячна допомога на оздоровлення нараховувалася позивачу у січні 2010 року у розмірі 90.00 грн., але не виплачувалася з тієї ж причини.

В 2011 році щорічна допомога на оздоровлення станом на 13.01.2011 року не нараховувалася у звязку з відсутністю фінансування (а.с.5-6).

Право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір встановлено ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Встановлений законом розмір допомоги (чотирьох мінімальних заробітних плат для 1 категорії) не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів влади), оскільки ст. 22 Конституції України прямо це забороняє.

Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які фактично зменшили розмір допомоги, порушив ст. 113 ч.3 Конституції України. Таким чином, відбулося значне звуження обсягу прав, які існували на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме звуження обсягу права позивача на спірну допомогу.

Відповідно до положень статті 48 Закону № 796-ХII від 28.02.1991 року щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, право ОСОБА_1 на спірну виплату прямо встановлено Конституцією України та Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст.17 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований і розмір спірної соціальної допомоги. До цього ж, в ч.1 ст.17 закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Тобто при виплаті спірної допомоги за 2009-2010 р.р. Управління праці та соціального захисту населення повинно було керуватися ст. 48 спеціального закону, а саме Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України»мінімальний розмір заробітної плати встановлений: у 2009 році 630 грн., у 2010 р.- 869 грн.

Встановлено, що не дотриманий розмір допомоги на оздоровлення позивача складає: за 20092520 грн.; за 2010 рік -3476 грн.; а взагалі 5996 гривень.

Окрім того, статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, інвалідам ІІ групи 45 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. У відповідності до зазначеного вище закону позивач має право на одноразову компенсацію у розмірі 15 мінімальних заробітних плат(оскільки до 25.03.2010 року позивач був інвалідом ІІІ групи, а з 25.03.2010 року інвалідом ІІ групи). Розмір одноразової компенсації за встановлення ІІ групи інвалідності встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року.

Спору про право на отримання одноразової компенсації за інвалідність та на отримання щорічної допомоги на оздоровлення між сторонами немає, спір виник тільки про розмір вказаних виплат.

При виплаті одноразової компенсації за встановлення у жовтні 2009 року ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 (до 25.03.2010 року був інвалідом ІІІ групи) відповідач керувався підзаконним актом постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, яка значно звужує право позивача на отримання одноразової компенсації з встановлення 3 групи інвалідності, що суперечить ст. 22 Конституції України.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату компенсації в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обовязки громадянина.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року всупереч Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якій встановив конкретні розміри усіх доплат, пенсій та компенсацій як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри одноразової компенсації за встановлення ІІ групи залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації за встановлення ІІ групи інвалідності, встановлений ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»були діючі, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно статті 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача грошових сум згідно наступного розрахунку.

Позивач не отримав одноразову компенсацію за встановлення ІІ групи інвалідності в 2010 році в розмірі: (884 х 15) 13260.00 гривень.

Так, відповідно до принципу верховенства права та законності суд, при вирішені справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як розяснено постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя ” судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради недоотриманих коштів на оздоровлення та недоотриманої одноразової компенсації за встановлення ІІ групи підлягають задоволенню.

На підставі ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись ст.ст161-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захист населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації на оздоровлення за 2009-2010 роки на компенсації за встановлення інвалідності у розмірі, що є меншим, ніж передбачено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 недоотриману суму грошової компенсації на оздоровлення за 2009-2010 роки у розмірі 5996 гривень (пять тисяч девятсот девяносто шість гривень).

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України (бюджетна програма «Компенсації за шкоду, заподіяну здоровю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»код програмної класифікації видатків (КПКВ)-2501250, рахунок 35215039001469 у ГУДКУ у Донецькій області МФО 834016, ЄДРПОУ 25987214, код економічної класифікації видатків (КЕКВ)-1341) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за встановлення ІІ групи інвалідності в розмірі 13260 грн. (тринадцять тисяч двісті шістдесят гривень).

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста Донецька О.І. Орєхов