Ухвала суду № 14762739, 29.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-16175/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                     Рибченка А.О.

суддів:                               Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

                                                  Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання:          Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постанову Господарського суду Донецької області від 11 червня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року

у справі № 29/221а

за позовом Приватного підприємства «Албір»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 11 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року, позов Приватного підприємства «Албір»(далі –позивач) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі – відповідач) задоволено. Визнано повністю недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000052344/0від 22 червня 2006 року. Присуджено ПП «Албір»з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Жовтнева МДПІ м. Маріуполя, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове –про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ПП «Албір» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період січень, лютий, березень, квітень 2006 року, за результатами якої складено акт № 909/23-7/31317706 від 16 червня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052344/0 від 22 червня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 385 514,00 грн. (192 757,00 грн. - основний платіж, 192 757,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.14 статті 1, пунктів 6.2, 6.5 статті 6, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 168/97-ВР) у зв’язку з неправомірним застосуванням позивачем «нульової»ставки до бази оподаткування податком на додану вартість до послуг, наданих нерезидентам згідно укладених договорів, оскільки він не здійснював супутні послуги, визначені в частині 2 статті 274 Митного кодексу України, а лише транспортно-експедиційне обслуговування вантажів та контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПП «Албір»на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування №22-11/03 від 04 листопада 2003 року, № 07-04/04 від 06 квітня 2004 року, № 01-07 від 01 липня 2005 року, № 1/02-06 від 03 лютого 2006 року та на підставі договору доручення №18-10/04 від 01 жовтня 2004 року в період січень-квітень 2006 року надано нерезидентам: «Metcoal S.A.»(Женева, Швейцарія), фірмі «АLLIED СARBON LLP»(Великобританія), «Veraco LLC» (США), компанії «СНЕМFERT LTD», фірмі «FERROCHEM»(Швейцарія) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивач укладав договори № 25-6/106/12 від 23 грудня 2004 року, № 25-6/106/14 від 23 грудня 2004 року, №25-6/106/11 від 21 вересня 2005 року з Державним підприємством «Маріупольський морський торговий порт»та договір № 33 від 26 лютого 2004 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «СРЗ»на проведення робіт з навантаження та перевантаження вантажів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. А тому, оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів укладено з підприємствами-резидентами України договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, то зазначена діяльність є комісійною.

Відповідно до пункту 1.14 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 168/97-ВР) супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Згідно із статтею 274 Митного кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) нанавантаження,вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0»відсотків до бази оподаткування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами супутніми експорту, у зв’язку з чим платник податків має право на застосування «нульової» ставки до бази оподаткування податком на додану вартість.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 11 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року – без змін.          

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                             Рибченко А.О.

Судді                                                                                 Голубєва Г.К.

                                                                                Карась О.В.

                                                                                Федоров М.О.

                                                                                Шипуліна Т.М.

У повному обсязі ухвалу складено 01 квітня 2011 року.