Рішення № 14758109, 30.03.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2011 р.Справа № 15/172-10-5229 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідачів:

1)ТОВ „Тарутине-автосервіс” Батанов В.С., Смирнова М.І.,

2)Тарутинської селищної ради не зявився,

від третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” та Тарутинської селищної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, зобовязання передати нерухоме майно та визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

Гр. ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6, про:

- скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс”, оформленого протоколом № 11 від 01.07.2010 р. в частині відступлення частки майна ОСОБА_5 в статутному фонді товариства ОСОБА_6;

- зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” передати ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- визнання за ОСОБА_5 права власності на зазначене майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне.

04.08.2005 р. загальними зборами акціонерів ВАТ „Тарутинське АТП-15139” було прийнято рішення про його ліквідацію.

01.11.2005 р. загальними зборами акціонерів вказаного товариства було прийнято рішення щодо проведення розрахунків акціонерами майном товариства.

07.11.2005 р. ліквідаційною комісією ВАТ „Тарутинське АТП-15139” було складено акт про відсутність заборгованості перед бюджетом, робітниками та акціонерами.

15.11.2005 р. внесенням запису до Єдиного державного реєстру була припинена діяльність юридичної особи - ВАТ „Тарутинське АТП-15139”.

Як зазначає позивач, відповідно до вказаного вище рішення загальних зборів акціонерів товариства від 01.11.2005 р. позивачем було одержано майновий сертифікат за № 15 на суму 12030,30 грн.

Також, за твердженнями позивача, майнові сертифікати одержали: ОСОБА_7 - № 51 на суму 402,90 грн., ОСОБА_8 - № 2 на суму 24668,70 грн. та ОСОБА_9 - № 11 на суму 1096,70 грн.

Так, відповідно до накладної № 1 від 02.11.2005 р. ОСОБА_8 було відпущено майно товариства на загальну суму 24671 грн., серед яких значились: автобус ЛАЗ - 695 д/н НОМЕР_1 на суму 19988,00 грн., автобус ПАЗ - 672 д/н НОМЕР_2 на суму 810 грн., будівля „профілакторій” (зазначена на генеральному плані підприємства літ. „Г”) на суму 2465 грн., котел газовий на суму 1363 грн., сейф на суму 45 грн.

Крім того, відповідно до накладної № 7 від 02.11.2005 р. позивачу, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було відпущено майно товариства на загальну суму 13532,68 грн., серед яких значились: будівля „профілакторій”, зазначена на генеральному плані підприємства літ. „Б” і „В”, на суму 9 000 грн., , комп'ютер на суму 2300 грн., токарний станок на суму 810 грн., загородження на суму 855,31 грн.

Як вказує позивач, 17.01.2006 р. відповідно до договору купівлі-продажу майнового паю ним було придбано за готівку у ОСОБА_8 майновий пай на суму 11549,06 грн., а у ОСОБА_7 - на суму 402,90 грн.

Так, позивач зазначає, що після придбання майнових паїв у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 майновий пай позивача становив в сумі 23982,26 грн., що підтверджується установчими документами ТОВ „Тарутине-автосервіс”, а саме протоколом загальних зборів засновників від 27.04.2006 р. та статутом, де частка позивача в статутному фонді значиться в сумі 23982,26 грн.

Разом з тим відповідно до ст. 13 Закону України „Про господарські товариства”, п.п. 9.1 - 9.4 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс”, протоколу зборів засновників товариства від 27.04.2006 р., до статутного фонду товариства засновники товариства, а саме ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_3, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_9 вносять транспортні засоби (автобуси); ОСОБА_21 - водонапірну вежу, ОСОБА_22 - зварювальний апарат, а ОСОБА_5 та ОСОБА_23 - будівлі.

Однак, за твердженнями позивача, жоден з засновників товариства у відповідності до п. 9.5 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс” матеріальні цінності на баланс товариства по акту-прийому передачі не передавав. У звязку з цим позивач стверджує, що у ТОВ не було сформовано фонд основних засобів та не надано засновникам свідоцтво товариства у відповідності до ч. 4 ст. 52 Закону України „Про господарські товариства” і п. 9.10 статуту ТОВ. За вказаних обставин, 18.01.2007 р. позивачем було подано до ТОВ „Тарутине-автосервіс” заяву про свій вихід зі складу засновників товариства з проханням повернути належну йому частку майнового вкладу в натуральній формі.

11.07.2007 р. відбулися загальні збори учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс”, на яких було прийнято рішення про виключення позивача зі складу учасників товариства, проте, як вказує позивач, майновий вклад йому повернуто не було.

Як зазначає позивач, на прохання надати протокол загальних зборів директором ТОВ „Тарутине-автосервіс” було відмовлено позивачу.

27.01.2009 р. позивач звернувся до Тарутинської селищної ради із заявою про оформлення права власності на нерухоме майно та видачу відповідного свідоцтва.

30.01.2009 р. рішенням виконавчого комітету Тарутинської селищної ради № 424 вказану заяву позивача було задоволено. Однак, вказане рішення було скасовано рішенням виконавчого комітету Тарутинської селищної ради № 428 від 26.02.2009 р.

Так, позивач зазначає, що 10.06.2009 р. він звернувся до Тарутинського районного суду Одеської області з заявою про встановлення права власності на нерухоме майно та зобовязання не чинити перешкод з боку ТОВ. На вимогу суду Тарутинським РБТІ була здійснена експертна оцінка будівель та зазначена його ринкова вартість в сумі 104005 грн. Рішенням суду від 17.05.2009 р. позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені в повному обсязі. Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.09.2010 р. рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 17.05.2010 р. було скасовано, а провадження по справі закрито у звязку з непідсудністю справи цивільному судочинству.

При цьому позивач посилається на те, що, як стало йому відомо при ознайомленні з протоколом загальних зборів учасників товариства № 11 від 11.07.2007 р., який надійшов на вимогу суду від держреєстратора Тарутинської РДА, загальними зборами учасників товариства, крім задоволення заяви позивача про його виключення зі складу учасників ТОВ, було прийнято також рішення про придбання новим учасником ТОВ „Тарутине-автосервіс” - ОСОБА_6 частки майна ОСОБА_5 в статутному фонді товариства та сплати її вартості.

Між тим, за твердженнями позивача, ні оголошення, ні згода на відступлення своєї частки майна в статутному фонду товариства позивачем не надавалась. Так, будь-які документи щодо продажу частки майна ОСОБА_6 та сплати її останнім відсутні.

Відтак, позивач вважає, що рішення загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” від 11.07.2007 р. в частині продажу частки позивача в статутному фонді вказаного товариства третій особі ОСОБА_6 без згоди позивача та за встановленою відповідачем ціною прийнято з порушенням ст. 53 Закону України „Про господарські товариства, ст. 147 ЦК України та статуту ТОВ.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2010 р. порушено провадження у справі № 15/172-10-5229 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду 07.02.2011 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс”, оформлені протоколом № 11 від 01.07.2010 р. в частині відступлення частки майна ОСОБА_5 в статутному фонді товариства ОСОБА_6;

- зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” передати ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_5 право власності на зазначене майно.

Також у вказаній заяві позивачем було заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача Тарутинської селищної ради.

Як було встановлено в ході розгляду справи, 27.01.2009 р. позивач звернувся до Тарутинської селищної ради із заявою про оформлення права власності на нерухоме майно та видачу відповідного свідоцтва. Рішенням виконавчого комітету Тарутинської селищної ради № 424 від 30.01.2009 р. вказану заяву позивача було задоволено. Однак, вказане рішення було скасовано рішенням виконавчого комітету Тарутинської селищної ради № 428 від 26.02.2009 р.

З огляду на те, що позивачем заявлено вимоги про визнання за ним права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, ухвалою господарського суду Одеської області від 07.02.2011 р. до участі у справі № 15/172-10-5229 було залучено в якості відповідача Тарутинську селищну раду Одеської області.

Відповідач ТОВ „Тарутине-автосервіс” проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 61-64 т. 1), доповненнях до відзиву на позов (а.с. 8-9 т. 2).

Позивач на заперечення відповідача ТОВ „Тарутине-автосервіс” надав письмові заперечення (а.с. 99-100 т. 1) та доповнення на заперечення відповідача (а.с. 117 т. 1).

Крім того, відповідачем - ТОВ „Тарутине-автосервіс” були подані до суду заяви про застосування позовної давності (а.с. 146-149).

Відповідач - Тарутинська селищна рада проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 26-29 т. 2). До того ж Тарутинською селищною радою було подано заяву про застосування позовної давності (а.с. 30-31 т. 2).

Позивач в свою чергу надав письмові пояснення до позовної заяви з урахуванням заперечень відповідачів (а.с. 64-67 т. 2), в яких позивач заперечує проти доводів відповідачів про пропущення строку позовної давності для звернення до суду із заявленим позовом. При цьому у вказаних поясненнях позивач пояснив, що ним оспорюється саме рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” від 11.07.2007 р.

В засіданні суду представник позивача уточнив, що в даті оспорюємого рішення допущено помилку, а саме замість вірної 11.07.2007 р., вказано 11.07.2010 р.

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, також представник третьої особи у судове засідання не зявився.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до наказу Української державної корпорації автомобільного транспорту № 43 від 20.10.1992 р. було створено державне підприємство „Тарутинське автотранспортне підприємство 15139” на базі Тарутинської автоколони Арцизького АТП 15118.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Законів України „Про приватизацію державного майна”, „Про внесення змін та доповнень до Закону України „Про приватизацію майна невеликих державних підприємств”, Державної програми приватизації на 1997 рік „Про підприємства автомобільного транспорту, які виконують міські та приміські перевезення” та наказу Фонду держмайна України № 414 від 05.03.1998 р. була здійснена приватизація державного майна Тарутинського автотранспортного підприємства № 15139 шляхом продажу акцій відкритого акціонерного товариства.

Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Одеській області № 733 від 11.06.1998 р. „Про створення відкритого акціонерного товариства „Тарутинське автотранспортне підприємство № 15139” (а.с.143-144 т. 1) був затверджений план приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства „Тарутинське автотранспортне підприємство № 15139”, вказане підприємство перетворено у ВАТ „Тарутинське автотранспортне підприємство № 15139”, статут якого також затверджено зазначеним наказом Регіонального відділення ФДМУ.

При цьому, як зазначено в статуті ВАТ „Тарутинське автотранспортне підприємство - 15139”, товариство є правонаступником ДП „Тарутинське автотранспортне підприємство - 15139”

04 серпня 2005 року загальними зборами акціонерів ВАТ „Тарутинське АТП 15139” було прийнято рішення про ліквідацію товариства, що вбачається з протоколу вказаних зборів (а.с. 11-12 т. 1). 01 листопада 2005 року загальними зборами ВАТ „Тарутинське АТП 15139” було прийнято рішення про здійснення розрахунку з акціонерами товариства майном товариства, що вбачається з протоколу вказаних зборів акціонерів (а.с. 13 т. 1). Так, відповідно до вказаного рішення загальних зборів акціонерів товариства від 01.11.2005 р. позивачем було одержано майновий сертифікат за № 15 на суму 12030,30 грн. (а.с. 14 т. 1).

Також майнові сертифікати одержали: ОСОБА_7 - № 51 на суму 402,90 грн. (а.с. 15 т. 1), ОСОБА_8 - № 2 на суму 24668,70 грн. (а.с. 14 т. 1) та ОСОБА_9 - № 11 на суму 1096,70 грн. (а.с. 15 т. 1).

При цьому відповідно до накладної № 1 від 02.11.2005 р. (а.с. 17 т. 1) ОСОБА_8 було відпущено майно товариства на загальну суму 24671 грн., серед яких значились: автобус ЛАЗ - 695 д/н НОМЕР_1 на суму 19988,00 грн., автобус ПАЗ - 672 д/н НОМЕР_2 на суму 810 грн., будівля „профілакторій” на суму 2465 грн., котел газовий на суму 1363 грн., сейф на суму 45 грн.

Крім того, відповідно до накладної № 7 від 02.11.2005 р. (а.с. 16 т. 1) ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було відпущено майно товариства на загальну суму 13532,68 грн., серед яких значились: будівля „профілакторій” на суму 9 000 грн., комп'ютер на суму 2300 грн., токарний станок на суму 810 грн., загородження на суму 855,31 грн.

07 листопада 2005 р. ліквідаційною комісією ВАТ „Тарутинське АТП 15139” було складено акт (а.с. 18 т. 1) про відсутність заборгованості перед бюджетом, по заробітній платі, яким також підтверджено здійснення розрахунку з акціонерами товариства.

15 листопада 2005 р. державним реєстратором Тарутинської райдержадміністрації було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про припинення діяльності юридичної особи ВАТ „Тарутинське АТП 15139”, про що свідчить повідомлення держреєстратора (а.с. 19 т. 1)

В подальшому 17.01.2006 р. позивачем був укладені з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 договори купівлі-продажу майнового паю (а.с. 20-21 т. 1), за якими позивачем було придбано за готівку у ОСОБА_8 майновий пай на суму 11549,06 грн., а у ОСОБА_7 - на суму 402,90 грн. Відтак, майновий пай позивача склав 23982,26 грн.

27 квітня 2006 року були проведені загальні збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс”, на яких було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс”, затвердження статуту товариства і формування статутного фонду, про розподіл часток у статутному фонді, про призначення директора ТОВ, про реєстрацію установчих документів. Вказані рішення оформлені протоколом загальних зборів засновників від 27.04.2006 р. (а.с. 22-23 т. 1), з якого вбачається, що до статутного фонду товариства засновники товариства внесли наступне: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_3, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_9 транспортні засоби (автобуси); ОСОБА_21 - водонапірну вежу, ОСОБА_22 - зварювальний апарат, а ОСОБА_5 та ОСОБА_23 - будівлі. При цьому частка позивача в статутному фонді склала 23982,26 грн.

Вказане відображене також в п. 9.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” в редакції 2006 року (а.с. 4-10 т. 1), зареєстрованого Тарутинською райдержадміністрацією 11.05.2006 р., реєстраційний номер 15481020000000442.

Однак, за твердженнями позивача, жоден з засновників товариства у відповідності до п. 9.5 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс” матеріальні цінності на баланс товариства по акту-прийому передачі не передавав. У звязку з цим позивач стверджує, що у ТОВ не було сформовано фонд основних засобів та не надано засновникам свідоцтво товариства у відповідності до ч. 4 ст. 52 Закону України „Про господарські товариства” і п. 9.10 статуту ТОВ.

Так, згідно ст. 50 Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. (в редакції, що діяла на час створення товариства) товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Статтею 52 вказаного Закону України „Про господарські товариства” (в редакції, що діяла на час створення товариства) передбачалось, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Відповідно до п. 9.1, п. 9.3, п. 9.4 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс” в редакції 2006 року для створення та діяльності товариства за рахунок майнових вкладів учасників створюється статутний фонд у розмірі 79949,67 грн. Учасники зобовязуються внести не менше 50% вкладу на момент реєстрації товариства, іншу частину майна внести не пізніше року після його реєстрації. Вкладом учасників є приватне майно та майно основних фондів та засобів: будови, споруди, обладнання, транспортні засоби, водо та електромережі автопарку, інші матеріальні цінності вказаного обєкту.

При цьому згідно п. 9.5 вказаного статуту ТОВ матеріальні цінності передаються на баланс товариства по акту прийому-передачі.

Учаснику при внесенні свого вкладу видається свідоцтво товариства, яке не відноситься до категорії цінних паперів (п. 9.10 статуту ТОВ). Учасник може поступитися своїм вкладом третім особам.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази внесення засновниками ТОВ „Тарутине-автосервіс” будь-якого майна до статутного фонду товариства, зокрема, акти прийому передачі матеріальних цінностей у відповідності до п. 9.5 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс”, довідки банківських установ про внесення грошей. До того ж, як зясовано судом, учасникам товариства не видавались свідоцтва товариства у відповідності до ч. 4 ст. 52 Закону України „Про господарські товариства” та п. 9.10 статуту ТОВ. У звязку з цим суд погоджується з доводами позивача про те, що статутний фонд товариства не був сформований.

Саме на підставі вказаних обставин 18.01.2007 р. позивачем було подано до ТОВ „Тарутине-автосервіс” заяву про вихід зі складу засновників товариства (а.с. 24 т. 1) з проханням повернути належну йому частку майнового вкладу в натуральній формі.

Пунктом 5.1 статуту ТОВ „Тарутине-автосервіс” передбачено, що учасник товариства має право вийти зі складу учасників товариства, в цьому випадку йому повертається частка у статутному фонді та майні товариства.

Так, 11 липня 2007 року відбулися загальні збори учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс”, на яких було розглянуто заяву позивача про вихід з товариства, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про виключення ОСОБА_5 зі складу учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” з виплатою вартості його долі в уставному капіталі товариства. Вказане рішення оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти у встановленому порядку з товариства.

Згідно ст. 10 Закону України „Про господарські товариства” учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

В силу ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Згідно ст. 54 Закону України „Про господарські товариства при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Однак, як вказує позивач, майновий вклад у товаристві позивачу не було повернуто, що стало підставою для звернення позивача до Тарутинського районного суду Одеської області з позовом про визнання права власності на майно: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області суду від 17 травня 2009 р. позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені в повному обсязі. Проте, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2010 року рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 17.05.2010 р. було скасовано, а провадження у справі закрито з огляду на непідсудність справи цивільному судочинству.

При цьому, як вказує позивач, в ході розгляду Тарутинським районним судом вказаної цивільної справи позивач ознайомився з протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р., з якого позивачу стало відомо про придбання новим учасником ТОВ „Тарутине-автосервіс” ОСОБА_6 частки майна позивача у статутному фонді товариства та сплати її вартості. Проте, як зазначає позивач, згоди на відступлення своєї частки статутному фонді товариства він не надавав. За таких обставин, позивач вважає, що рішення загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” від 11.07.2007 р. в частині передачі належної позивачу частки в статутному фонді товариства третій особі ОСОБА_6 прийнято з порушенням ст. 53 Закону України „Про господарські товариства”, статуту відповідача, ст. 147 ЦК України, тому підлягає визнанню недійсним.

В обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач - ТОВ „Тарутине-автосервіс” послався на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про визнання частково недійсним рішення загальних зборів ТОВ від 11.07.2007 р., оскільки позивач був присутній на вказаних зборах.

В свою чергу позивач вказує, що з протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р., з якого йому стало відомо про відступлення частки статутного фонду на користь ОСОБА_6, позивач ознайомився тільки в травні 2010 року в судовому засіданні Тарутинського районного суду, на вимогу якого державним реєстратором був наданий вказаний протокол.

Так, стосовно строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Між тим, як пояснив позивач під час розгляду даної справи, він дійсно був присутній на загальних зборах учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” 11.07.2007 р., проте після прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про виключення позивача зі складу учасників товариства останній вийшов із залу проведення зборів. Такі пояснення позивача підтверджуються відсутністю підпису позивача на протоколі загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р., що в свою чергу свідчить про необізнаність позивача щодо прийняття загальними зборами учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” 11.07.2007 р. оспорюваного рішення про передачу частки позивача у статутному фонді товариства третій особі ОСОБА_6

Отже, строк позовної давності для звернення позивача до суду з позовними вимогами про визнання недійсним оспорюваного рішення загальних зборів ТОВ „Тарутине-автосервіс” від 11.07.2007 р. розпочався з моменту, коли позивачу стало відомо про його існування.

Як вбачається з наданих позивачем до суду копій журналів судових засідань від 25.03.2010 р. та 07.05.2010 р. Тарутинського районного суду у цивільній справі № 2-50/2010 р., позивач ознайомився з протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р. у судовому засіданні. При цьому вказаний протокол зборів був наданий Тарутинською райдержадміністрацією до суду разом з матеріалами реєстраційної справи згідно супровідного листа № 115 від 20.04.2010 р., про що Тарутинським районним судом Одеської області надавався запит за вих. № 477 від 25.03.2010 р.

Більш того, факт того, що позивачу не було відомо про зміст протоколу загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” № 11 від 11.07.2007 р. на момент прийняття оспорюваного рішення підтверджується тим, що після проведення вказаних зборів позивачем була надана нотаріально посвідчена 19.07.2007 р. заява (а.с. 27 т. 1) про вихід зі складу учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс”, згідно якої позивач заявив про свій вихід зі складу засновників товариства і просив передати йому частку у майні товариства.

Відтак, строк позовної давності для предявлення позивачем вимог про визнання недійсним оспорюваного рішення загальних зборів учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс” розпочався у травні 2010 р., отже такий строк не сплинув з огляду на звернення позивача до суду з даним позовом у грудні 2010 року.

Перехід частки учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи встановлений ст. 147 ЦК України, відповідно до якої:

- учасник товариства з обмеженою відповідальністю наділений правом продати свою частку у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства;

- відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства;

- учасники товариства користуються переважним правом купівлі цієї частки;

- купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка пропонувалася для продажу третім особам;

- частка учасника може бути відчужена третій особі, якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку.

Іншого порядку щодо відчуження (уступки) частки учасника товариства на користь третіх осіб, ніж визначений ст. 147 ЦК України, статут ТОВ „Тарутине-автосервіс” в редакції 2006 року не містив. Зокрема, в п. 9.11 вказаного статут у зазначено, що учасник може поступитися своїм вкладом третім особам

Отже, для здійснення відповідачем - ТОВ „Тарутине-автосервіс” відчуження належної позивачу частки у статутному фонді товариства позивач повинен був повідомити про свій намір здійснити продаж частки. Як встановлено судом, позивач не повідомляв ТОВ „Тарутине-автосервіс” про свій намір здійснити відчуження своєї частки на користь третьої особи, у т.ч. ОСОБА_6, також позивачем не надавалась згода відповідачу на відчуження цієї частки шляхом проведення загальних зборів чи у будь-який інший спосіб, як то передбачено чинним законодавством, а відповідних доказів, які б підтверджували здійснення зазначених дій, матеріали справи не містять

Тобто, відповідач - ТОВ „Тарутине-автосервіс” своїми діями неправомірно позбавив позивача належної йому частки у статутному капіталі товариства, що суперечить чинному законодавству.

Таким чином, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача про порушення його права на отримання належної йому частки у статутному фонді товариства.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів), а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. 116 ЦК України, ст. 88 ГК України позивач як учасник товариства мав право вийти у встановленому порядку з товариства та при виході з товариства мав право розпорядитися належною йому часткою у статутному фонді товариства.

Оскільки належну позивачу частку ТОВ „Тарутине-автосервіс” передало третій особі - ОСОБА_6, відповідно такі обставини унеможливили реалізацію позивачем свого права на розпорядження належною йому частки у статутному товариства та свідчать про створення перешкод в реалізації такого права позивача, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Відтак, оскільки в результаті прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів учасників товариства від 11.07.2007 р. були порушені права позивача, таке рішення не може вважатися законним.

Як передбачено частиною 5 ст. 98 Цивільного кодексу України, рішення загальних зборів товариства може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як зазначено в п. 2.11 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” від 28.12.2007 р. № 04-5/14 (із змінами і доповненнями), під час вирішення спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів суду слід з'ясовувати, чи відповідає оспорюване рішення вимогам чинного законодавства та/або компетенції органу, що прийняв це рішення, чи були загальні збори правомочними, чи було дотримано визначеного законом порядку скликання і проведення загальних зборів. Зокрема, підставами недійсності рішень загальних зборів є такі: а) рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного законодавства; б) рішення прийнято неправомочними загальними зборами або правомочність загальних зборів встановити неможливо; в) рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується більшістю у 3/4 голосів присутніх на загальних зборах акціонерів, було прийнято простою більшістю голосів; г) рішення прийнято з питання, не включеного до порядку денного загальних зборів; д) рішення з питань зміни розміру статутного капіталу акціонерних товариств прийнято з порушенням обов'язку з надання акціонерам у встановленому законом порядку інформації, передбаченої статтею 40 Закону України "Про господарські товариства", або акціонерам було надано недостовірну чи неповну інформацію; е) рішення прийнято загальними зборами акціонерів, під час скликання і проведення яких не було дотримано вимог законодавства або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного порушення прав позивача; є) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного відповідно до частини дев'ятої статі 41 Закону України „Про господарські товариства” головою і секретарем зборів. Підстави, зазначені у пунктах "б" - "е", пов'язані з порушенням прав акціонерів на управління акціонерним товариством.

Також згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Крім того, в п. 19 вказаної Постанови Пленуму ВСУ вказано, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Отже, з огляду на те, що судом встановлено порушення прав позивача при прийнятті оспорюваного рішення на загальних зборах учасників товариства та норм діючого законодавства, що зумовлює в свою чергу визнання недійсним такого рішення, враховуючи Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5

Щодо вимог позивача про зобовязання ТОВ „Тарутине-автосервіс” передати йому нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 6, 12 Плану приватизації майна Тарутинського АТП-15139 від 11.06.1998 р. основні його фонди: машини та обладнання, транспортні засоби, будівлі, а саме: контора, майстерня, веранда, кузня, заправна, 2 профілакторії, шиномонтажний пост, автопавільйон, КПК, насосна станція з загальною вартістю 16 635,50 грн. увійшли до складу статутного фонду ВАТ. При цьому в додатку до наказу регіонального відділення Фонду держмайна України № 733 від 11.06.1998 р. серед об'єктів нерухомого майна вказані два профілакторії за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення другої сесії Тарутинської селищної ради № 3 від 19.04.1996р. відбулася зміна нумерації будівель по вул. Красна, зокрема колишньому номеру 182 було присвоєно номер 218, про що свідчить довідка виконкому Тарутинської селищної Ради від 19.10.2001 р.

Відтак, нерухоме майно державного підприємства ДП „Тарутинське АТП 15139”, в т.ч. вказані профілакторії, знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, увійшли до складу статутного фонду ВАТ „Тарутинське АТП 15139”.

В результаті ліквідації ВАТ „Тарутинське АТП 15139” спірні будівлі за адресою: АДРЕСА_1, були розподілені акціонерам в якості майнового паю.

Як вже зазначалось вище, позивачем до статутного фонду ТОВ „Тарутине-автосервіс” відповідно до ст. 13 Закону України „Про господарські товариства” (в редакції на момент створювання ТОВ), п.п. 9.1 - 9.4 статуту товариства, протоколу зборів засновників ТОВ від 27.04.2006 р. було внесено майновий пай у вигляді будівель. Позивач вказує, що вказаними будівлями є адмінбудівля літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому як зясовано судом та підтверджено відповідачем - ТОВ „Тарутине-автосервіс”, на теперішній час саме ТОВ „Тарутине-автосервіс” користується вказаними будівлями, хоча акт прийому-передачі цих будівель до статутного фонду ТОВ „Тарутине-автосервіс” не складався.

Згідно ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач вийшов зі складу учасників ТОВ „Тарутине-автосервіс”, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобовязання відповідача - ТОВ „Тарутине-автосервіс” повернути йому вказані будівлі, які він отримав в якості майнового паю. При цьому слід зазначити, що відсутність у позивача правовстановлюючого документа на вказані будівлі не є підставою для позбавлення його права користування, яке є речовим правом, захист якого здійснюється у порядку, встановленому для захисту права власності.

Між тим вимоги позивача про визнання за ним права власності на зазначене майно: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, предявляючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Разом з тим відповідні правовстановлюючі документи, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна, у позивача відсутні та до суду не надавались.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року N 1952-IV, із змінами і доповненнями, цей закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав (ч. 1 ст. 5 Закону).

Пунктом 5 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

При цьому ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Виходячи з викладеного, право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Проте, докази реєстрації спірних обєктів нерухомості БТІ за будь-ким відсутні, що в свою чергу унеможливлює встановлення власника цих будівель. З огляду на викладене, відсутність доказів реєстрації спірних обєктів нерухомості БТІ спростовує доводи позивача про наявність у нього права власності на спірне майно.

Між тим відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні.

До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Отже, передумовою для визнання за позивачем права власності на спірне майно є наявність відповідного правочину, за яким позивач набув таке право власності.

В силу ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

В свою чергу відсутність такого нотаріально посвідченого договору спростовує твердження позивача про набуття ним права власності на вказані спірні будівлі у вищезазначеному встановленим законом порядку.

Доводи відповідачів про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення позивача до суду з вимогами про визнання за ним права власності є безпідставними з огляду на те, що рішенням Тарутинського райсуду за позивачем вже визнавалось право власності, проте ухвалою Апеляційного суду від 20.09.2010 р. вказане рішення було скасовано, відповідно з цього моменту у позивача виникло право на звернення з такими вимогами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 є частково обґрунтованими, тому підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Також згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. N01-8/241 „Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” розмір державного мита, що сплачується з позовних заяв про визнання права власності на майно, визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. N 15”.

З огляду на викладене, позивач при подачі позову мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 1% від вартості спірного майна (за вимогу про визнання права власності) та 85 грн. за немайнову вимогу про визнання рішення недійсним і зобовязання здійснити певні дії, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).. При цьому як вбачається з висновку про експертну оцінку не житлових будівель, розташованих за адресою: смт Тарутине Одеської області, вул. Красна, № 218 вартість спірного майна склала 104005 грн. Проте, згідно платіжного доручення № 3445417 від 09.12.2010 р. позивачем було сплачено держмито в розмірі 1040,05 грн. лише за майнову вимогу про визнання права власності. Держмито за немайнові вимоги про визнання недійсним рішення в розмірі 85 грн. позивачем не було сплачено, у звязку з чим така сума держмита підлягає стягненню до держбюджету.

Крім того, позивачем було сплачено 236 грн. на ІТЗ судового процесу згідно платіжного доручення № 3445419 від 09.12.2010 р.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та те, що спір про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та зобовязання повернути майно виник внаслідок неправомірних дій відповідача - ТОВ „Тарутине-автосервіс”, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” та Тарутинської селищної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, зобовязання передати нерухоме майно та визнання права власності на майно задовольнити частково.

2.ВИЗНАТИ недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Красна, 218; код ЄДРПОУ 34243302), оформлене протоколом загальних зборів учасників товариства № 11 від 01.07.2010 р., в частині відступлення частки майна ОСОБА_5 в статутному фонді товариства ОСОБА_6.

3.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Красна, 218; код ЄДРПОУ 34243302) передати ОСОБА_5 АДРЕСА_2) нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю літ. „Б” площею 364,3 кв.м вартістю 36720,00 грн., бокс літ „В” площею 628,3 кв.м вартістю 42220,00 грн. та бокс літ. „Г” площею 373 кв.м вартістю 25065,00 грн., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

4.В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

5.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Красна, 218; код ЄДРПОУ 34243302) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 85/вісімдесят пять/грн. 00 коп.

6.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тарутине-автосервіс” (68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Красна, 218; код ЄДРПОУ 34243302) на користь ОСОБА_5 АДРЕСА_2) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2011 р.