Рішення № 14757997, 06.04.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.11           

                                                                                Справа№ 5015/310/11

За позовом: приватного підприємства «Символ», м.Токмак Запорізької області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи», м.Львів

про: стягнення 6500,00 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар Стасів І.

За участю представників сторін:

від позивача –Самарський О.Х.- директор

від відповідача –Пашковський Р.О. –представник (довіреність за №03/11 від 12.01.11 р)

Суть спору: приватне підприємство “Символ”, м. Токмак Запорізької області, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Львів, про 6500,00 грн заборгованості.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.01.2011 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09.02.2011 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлено в зазначеній ухвалі. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 09.02.2011 р, від 23.02.2011 р, від 04.03.2011 р. Ухвалою від 04.03.2011 року за клопотанням позивача продовжено строки вирішення спору на 15 днів. Під час розгляду справи судом вчинено запит до Головного управління статистики у Львівській області з метою підтвердження включення до ЄДРПОУ Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівкомплектавтопостач». Відповідь за №20-09/447 від 14.03.2011 р на цей запит суд отримав 21.03.11 р ( відповідь на запит зареєстровано в канцелярії суду за вхідним номером 6441/11).

09.02.2011 року від позивача в канцелярію суду поступив лист без номера і без дати , за підписом директора підприємства п.Самарського О.Х, про надання до справи документів згідно ухвали по справі. (лист зареєстровано за вхідним номером 2963/4).

За клопотаннями представника відповідача (які поступили та зареєстровані в канцелярії суду за вх.№4383/11 від 23.02.11 р та вх.№4729/11 від 28.02.11 р, суд надав для ознайомлення та зняття копій з матеріалів судову справу, що представник відповідача підтвердив письмовими записами на зазначених клопотаннях).

04.04.2011 року в канцелярії суду зареєстровано за вх.№7610/11 «Перелік додаткових документів по справі №5015/310/11»від позивача.

Представникам сторін в судових засіданнях роз’яснено їх права та обов»язки, згідно із ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяви про відвід судді , про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін до суду не надходили.

У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними у ній матеріалами.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві б/н від 19.01.2011 р, листі за №31 від 25.03.2011 р з відповідними поясненнями. Ствердив, зокрема, що приватним підприємством «Символ» відповідно до умов укладеного з відповідачем договору-заявки №4 від 24.06.2008 року були надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом; що за умовами договору-заявки від 24.06.2008 року №4 позивач зобов»язувався перевезти з м.Маріуполь Донецької області до м.Львова лист оцинкований, а відповідач зобов»язувався після отримання від позивача документів, перелічених у заявці, оплатити позивачу 6500,00 грн. Стверджує, що станом на 19 січня 2011 року відповідач зазначену суму не сплатив, чим порушив умови договору-заявки від 24.06.2008 року №4. Заборгованість на момент звернення з позовом до суду складає 6500,00 грн. Позивач повідомляє, що намагаючись вирішити питання про повернення відповідачем заборгованості в сумі 6500,00 грн, неодноразово звертався до відповідача в по телефону, з листами, а оскільки кошти не були перераховані звернувся до відповідача з претензією від 01.03.2010 року. Відповіді на претензію ,у вказаний в ній претензії строк, позивач не отримав. З урахуванням наведеного просить задовольнити позов.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у заяві від 01.03.2011 року (вх.реєстраційний номер заяви 5149/11 від 02.03.11). Посилається на сплив позовної давності та просить застосувати позовну давність до спірних відносин та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що згідно ч.5 ст.315 Господарського кодексу України, для пред»явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають із перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Стверджує, що пропуск строку позовної давності підтверджується наявними у справі матеріалами, а саме заявкою №4 від 24.06.2008 року, актом №14 від 24.06.2008 року, товарно-транспортною накладною від 25.06.2008 р, претензією №5 від 01.03.2010 р.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до умов договору-заявки №4 від 24.06.2008 року , Перевізник ( ПП «Символ», позивач у справі) взяло на себе зобов»язання по перевезенню вантажу за маршрутом «Маріуполь-Львів»автомобільним транспортом ( надалі –«договір-заявка»). За даними в договорі-заявці: дата завантаження –25.06.2008 р; адреса завантаження : м.Маріуполь,вул.Уральська,18; вантажовідправник –відомості відсутні; вантажоодержувач –ТзОВ «ЛАЗ»( ТзОВ «Львівські автобусні заводи»- відповідач у справі); адреса розвантаження : м.Львів, вул. Стрийська,45; термін поставки 26 - 27.06.2008 р ; вартість - 6500 грн. З додаткових умов у заявці слідує, що після виконання перевезення перевізник повинен був надати вантажоодержувачу , зокрема наступні документи :рахунок на оплату, СМR; акт виконаних робіт , податкову накладну.

Як встановлено, заявка №4 від 24.06.2008 року не містить відомостей про строки (терміни), в які вантажоодержувач зобов»язаний провести з перевізником розрахунок за виконане перевезення, не містить також посилання на подію , з настанням якої у відповідача виникає обов»язок провести розрахунок з позивачем.

В судовому засіданні директор ПП «Символ» ствердив, що 07.07.2008 року позивач відіслав відповідачу документи, перелічені у заявці №4 від 24.06.2008 року, а саме : рахунок на оплату, ТТН, акт виконаних робіт , податкову накладну, однак відповідач після отримання цих документів не перерахував позивачу 6500,00 грн за перевезення. Стверджує, що доказом доставки і вручення вантажу за заявкою №4 від 24.06.2008 р являється підписаний акт виконаних робіт. Пояснив ( що підтвердив і в листі №31 від 25.03.2011 р) , що згідно умов заявки №4 від 24.06.2008 року замовником на грузоперевезення виступає ТОВ «ЛАЗ», але по товаро-транспортній накладній від 25.06.2008 р №824751 вантаж був поданий на адресу ТОВ «Львівкомплектавтопостач», м.Львів, який згідно з договором з ТОВ «ЛАЗ»є постачальником комплектуючих матеріалів, в тому числі і вантажу згідно ТТН від 25.06.2008 р.Доказів в підтвердження зазначеної обставини не подано.

Щодо витребовуваного судом рахунку №38 від 24.06.2008 р, який вказаний в Акті №14 від 24.06.2008 р приймання виконаних робіт (надання послуг), щодо підстав долучення до матеріалів справи двох рахунків –фактур : №СФ-0000038 від 24 червня 2008 року та рахунку-фактури №СФ-0000014 від 24 червня 2008 року , то як зазначив позивач у листі №31 від 25 березня 2011 року : «В листі голові наглядової ради надаються пояснення, чому існують декілька рахунків на оплату». З матеріалів справи вбачається, що на ім»я голови наглядової ради «ЛАЗ-Холдінг»Чуркіна І.А. виготовлено позивачем лист вих.номер №34 від 08.04.2010 року, в якому, зокрема йдеться про те, що двічі губились акти виконаних робіт, які в подальшому ( при співпраці з бухгалтерією та менеджерами) позивач відновлював. В судовому засіданні директор ПП «Символ»підтвердив, що мала місце втрата з боку відповідача документів, а тому було виписано другий рахунок на оплату (замість рахунку №38 від 24 червня 2008 року виписано рахунок-фактура №СФ-0000014 від 24 червня 2008 року).Поряд з цим, доказів надіслання листа №34 від 08.04.2010 року позивач до справи не подав.

Позивач стверджує, що з 2008 року він намагався в досудовому порядку ( шляхом телефонних дзвінків, зокрема) врегулювати питання з відповідачем, стосовно проведення розрахунку за перевезення, однак, поскільки реальних дій з боку відповідача по перерахуванню коштів не було вчинено, 01 березня 2010 року позивач скерував відповідачу претензію №05 від 01.03.2010 року на суму 6500 грн, в прохальній частині якої просив відповідача перерахувати за інформованими банківськими реквізитами встановлену за перевезення листів оцинкованих за плату в сумі 6500 грн. В додаток до листа, який поступив до суду 04.04.11 р і зареєстрований за вх..№7610/11, позивачем долучено докази надіслання зазначеної претензії ТОВ «ЛАЗ», а саме, оригінал фіскального чека датованого 01.03.2010 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, відсутність відповідних заяв (клопотань) по цьому питанню від позивача, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити. При цьому суд виходив із наступного.

Відповідно до ч.ч.1,2,3,4,5 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов»язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб»єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт. Інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов»язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин, тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Суб»єктами відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відносин, які організовують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо.

До суб»єктів господарювання, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, належать сторони договору перевезення вантажу: перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач. Вони є прямими учасниками процесу перевезення вантажу, які реалізують свою господарську компетенцію у цій сфері. Перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги –переміщення продукції виробничо- технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб»єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов»язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі –вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах. Транспортне експедирування, як вид господарської діяльності, не може розглядатися окремо від перевезення. Це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях . І саме вказане дає підстави розглядати їх допоміжними щодо перевезення видом діяльності. Тому, кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті, є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов»язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов»язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Сторонами не заперечується факт укладення договору-заявки №4 від 24.06.2008 року, у якому визначено предмет цього договору, зобов»язання сторін, інші умови взаємовідносин.

Умови перевезення вантажів окремими видати транспорту, а також відповідальність суб»єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов»язань.

Транспортні документи, що підтверджують укладення договорів перевезення вантажів, називаються перевізними документами. Серед таких документів : накладна –документ , який застосовується при перевезенні вантажів, зокрема, автомобільним транспортом. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху слідування до пункту призначення і разом із вантажем видається вантажоодержувачу.

На автомобільному транспорті вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні. У п.47 Статуту автомобільного транспорту записано, що товарно –транспортні накладні та акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами та організаціями. А товарно- транспортна накладна –єдиний документ для того, щоб списати товарно-матеріальні цінності у вантажовідправника, оприбуткувати їх у вантажоодержувача, а також для ведення складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.310 ГК України перевізник зобов»язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов»язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення

Таким чином, видача вантажу перевізником у пункті призначення повинна бути здійснена за пред»явленням тільки оригіналу перевізного документа ( в тому числі і накладної). Перевізник не повинен видавати вантаж без оригіналу вказаного документа, оскільки така видача може мати наслідком його відповідальність за видачу вантажу особі, яка не має права на його одержання.

Автотранспортне підприємство або організація видає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній. Одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача у трьох примірниках накладної, два з яких залишається у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу ( ст.72 Статуту автомобільного транспорту).

Видача вантажу одержувачу має бути належним чином оформлена. Момент видачі вантажу має важливе значення , оскільки з цього часу припиняється відповідальність перевізника за збереження прийнятого до перевезення вантажу, обчислюються строки для пред»явлення претензій щодо його неохоронного перевезення або прострочення доставки.

Відповідно до ч.1 ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Статтею 315 ГК України визначено порядок вирішення спорів щодо перевезення. Відповідно до ч.5 ст.315 ГК для пред»явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Підставами для пред»явлення позовів до суду з метою вирішення спорів щодо перевезення вантажів є, зокрема, неодержання відповіді на претензію у строк , встановлений для її розгляду.

Відповідач покликається на ч.5 ст.315 ГК України і стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності, просить у зв»язку із цим відмовити у задоволенні позову.

При розгляді даної справи судом проаналізовано законодавство, що регулює застосування спеціальної позовної давності , як у спірних відносинах, у зв»язку з чим суд дійшов наступного висновку.

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності , вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

При вирішенні даної справи судом враховано положення ч.2 ст.9 ЦК України, якою встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною першою ст.223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Інші, ніж передбачено п.6 ч.2 ст.258 , ч.3 ст.925 ЦК України строки , встановлені в ч.5 ст.315 ГК України, Статутом автомобільного транспорту.

Відповідно до ст.168 Статуту автомобільного транспорту, затвердженого постановою від 27.06.09 р №401 ( далі –Статут), позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам , що випливають з цього Статуту , можуть бути пред»явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Вказаний шестимісячний строк обчислюється :

а) по стягненню штрафу за непред»явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дати закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення ;

б) в усіх інших випадках –з дня настання події, що стала підставою для пред»явлення позову.

Відповідно до ст.165 Статуту, претензії автотранспортних підприємств або організацій, що випливають з цього Статуту, пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців. Вказаний строк обчислюється:

а) з дня закінчення встановленого Правилами строку для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення - по претензіях про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, невикористання контейнерів або автотранспорту, робота якого оплачується за почасовим тарифом, відповідно до місячного плану або разового замовлення;

б) з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках.

Відповідно до ст.166 Статуту вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язаний розглянути претензію, заявлену автотранспортним підприємством чи організацією, і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом 2 місяців.

Позивач стверджує, що перевезення для відповідача за умовами заявки №4 від 24.06.28 року ним виконано. 07.07.2008 року відповідачу відіслано документи, які передбачені договором-заявкою.

Як вбачається зі змісту договору-заявки, сторонами не обумовлено в договорі-заявці строки виконання зобов»язання вантажоодержувачем (відповідачем) щодо оплати виконаного перевезення. Претензію №05 від 01.03.2010 року з вимогою про сплату 6500 грн, позивач скерував відповідачу 01.03.2010 року, що підтверджується наявними у справі документами. У встановлені строки (два місяці) відповідач не розглянув претензію позивача. Однак, в строки передбачені ст.168 Статуту, ч.5 ст.315 ГК України позивач із позовом до суду не звернувся ( шестимісячний строк на звернення з позовом до суду закінчився у листопаді 2010р). Позовна заява поступила до суду 24.01.2011 року та зареєстрована за вхідним номером 316.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач строк позовної давності пропустив. Позивачем не звертався до суду із клопотанням ( заявою) про поновлення пропущеного строку позовної давності з причин поважності їх пропуску.

Згідно ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Заява відповідача про застосування строку позовної давності поступила до суду до прийняття рішення у справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі ( як у даному випадку ), є підставою для відмови у позові незалежно від того, чи дійсно права позивача порушені.

Поряд з цим, в ході розгляду справи судом встановлено (підтверджується матеріалами справи, підтверджується позивачем у листі №31 від 25.03.11 року, а його представником у судовому засіданні) , що вантаж по товарно-транспортній накладній від 25.06.2008 року №824151 був вручений ТОВ «Львівкомплектавтопостач». Як вбачається зі змісту наявної у справі (поданої позивачем) копії товаро-транспортної накладної від 25.06.2008 р №824151, ТОВ «Львівкомплектавтопостач» завірило печаткою дану товаро-транспортну накладну в грвафі «вантаж отримав». З печатки на накладній відслідковується код ЄДРПОУ ТОВ «Львівкомплектавтопостач»-34306503, це товариство вказане в графі товарно-транспортної накладної як «вантажоодержувач». Поряд з цим, як стверджує позивач, перевезення по цій товаро-транспортній накладній виконано ним на виконання умовах договору-заявки №4 від 24.06.2008 р . Однак, у заявці вантажоодержувачем зазначено ТзОВ «ЛАЗ». З витягу з ЄДРПОУ , наданого Головним управлінням статистики у Львівській області за №20-09/447 від 15.03.2011 р на запит суду , вбачається, що ТзОВ «Львівкомплектавтопостач»є самостійною юридичною особою, ідентифікаційний код якої - 34306503, місцезнаходження: 79026, м.Львів, Сихівський район, вул.Стрийська, буд.45. Тоді як код ЄДРПОУ ТзОВ «Львівські автобусні заводи»- 333894928. Вказані особи є самостійними юридичними особами. В даному випадку , позов заявлено у зв»язку із невиконанням відповідачем зобов»язань , які випливають із договору-заявки №4 від 24.06.2008 р , який є підставою заявлених вимог, а не будь-яких інших договорів, тим більше не із договорів, укладених між відповідачем і ТОВ «Львівкомплектавтопостач», у зв»язку з чим суд не вбачає за необхідне витребовувати такі докази додатково ( тим більше, що позивачем не підтверджено факт існування таких договорів, не повідомлено конкретні їх реквізити : дату укладення, номер, тощо). В заявці №4 від 24.06.2008 року чітко вказано дані про вантажоодержувача –ТзОВ «ЛАЗ», а не ТОВ «Львівкомплектавтопостач». За заявкою №4 від 24.06.2008 року, яка є підставою заявлених позивачем у даній справі вимог, зобов»язання у ПП «Символ»перед ТОВ «Львівкомплектавтопостач», як і в останнього перед ПП «Символ» не виникло, оскільки ТОВ «Львівкомплектавтопостач»не є стороною договору-заявки №4 від 24.06.2008 р. Доказів зворотнього суду не надано.

Наведені обставини, свідчать, що вантаж отримано іншою особою , ніж тою, яка в умовах заявки №4 від 24.06.2008 року вказана як вантажоодержувач .

Акт №14 приймання виконаних робіт ( надання послуг) не містить дати його підписання. Як пояснив директор приватного підприємства в засіданні , дата у акті «24.06.2008« не є датою складання акту, а датою укладення договору-заявки. Поряд з цим, підтвердив в судовому засіданні на запитання суду, що фіскальний чек від 07.07.2008 року є доказом відіслання відповідачу передбачених в заявці документів. Зі змісту акту вбачається, що зі сторони виконавця він підписаний директором ПП «Символ « Самарським А.Х. , а виходячи із дати на фіскальному чеку 07.07.2008 року –до цієї дати. Однак, згідно наказу №37 від 30.07.2008 року «О назначении»слідує, що Самарський А.Х. призначений директором підприємства після 07.07.2008 року. Пояснень по цих обставинах позивачем не надано.

З огляду на наведене вище, всупереч положенням ст.ст.33,34 ГПК України позивачем не доведено ті обставини, на яких грунтуються заявлені ним вимоги, зокрема, доставку вантажу вантажоодержувачу за заявкою №4 від 24.062008 року. Позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений для даної категорії спорів, про застосування якого вимагає відповідач у поданій заяві, а оскільки позивач не звернувся із заявою про поновлення цього строку та не обґрунтував поважність причин його пропуску, у суду відсутні підстави для дослідження обставин спливу позовної давності, їх поважності, а відтак, для відмовити відповідачу у задоволенні його заяви.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32,33,34, 35,36, 43,49, 75, 82, 84,85 ГПК України, суд

Вирішив:

У позові відмовити повністю.

В засіданні 06.01.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повне рішення складено 11.04.2011 р.

Суддя