Рішення № 14701, 21.06.2006, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

21.06.06 Справа № 287/7-06

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. розглянув матеріали справи

за позовом комунального підприємства „Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва”, м. Київ

до закритого акціонерного товариства „Васильківський завод газового обладнання”, смт. Калинівка, Васильківський район

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Кроллау О.В. (дов. №31-1313 від 07.10.2005р.);

від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

до господарського суду Київської області звернулось комунальне підприємство „Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва”, м. Київ з позовною заявою до закритого акціонерного товариства „Васильківський завод газового обладнання”, смт. Калинівка, Васильківський район про стягнення заборгованості.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 05.06.2006р. її розгляд призначено на 21.06.2006р. (а.с. 1).

В судове засідання, яке відбулось 21.06.2006р. відповідач свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані судом документи не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, необхідних документів наявних в матеріалах справи достатньо для розгляду господарського спору по суті.

Згідно з ст. 75 ГПК України в разі якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В зв’язку з тим, що необхідних для вирішення спору документів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі, наявному в її матеріалах, справа розглядається без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

встановив:

08.08.2005 року між сторонами укладено договір генпідряду №08/8 (далі –договір, а.с. 7-9). Відповідно до п. 1.1 цього договору позивач доручає, а відповідач виконує на свій ризик, своїми спеціалістами, механізмами, обладнанням та матеріалами роботи зі спорудження ліфтових шахт по об’єкту „Будівництво надземного пішохідного переходу по вул. О. Теліги в районі АЗС” в м. Києві в обсягах, передбачених технічною та кошторисною документацією з додержанням ДБН України, в межах ціни, обумовленої цим Договором.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна робіт за даним договором складає 111494 грн.

Згідно з п. 2.2 договору розрахунки за виконані роботи за цим договором провадяться шляхом 30% авансового платежу протягом 5 днів з моменту підписання договору.

Як вбачається з картки-рахунку 63.631 (відповідача у справі), позивачем 18.08.2005р. перераховано на його рахунок 33448,20 грн. авансового платежу за виконання відповідачем робіт визначених договором.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили загальну тривалість робіт за зазначеним договором, а саме їх початок –серпень 2005р., а закінчення –вересень 2005р.

Як зазначив позивач, відповідач виконав тільки частину передбаченої договором робіт на загальну суму 51979,20 грн. лише в грудні 2005р., що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2005р. (а.с. 21), в зв’язку з чим порушив умови договору, а саме не виконав визначених договором обсягів робіт в обумовлені у ньому строки.

Згідно частини першої ст. 193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.1.частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Як зазначається в частині четвертої ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 6.2 договору за несвоєчасне виконання робіт відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення від загальної суми договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Беручи до уваги те, що позивачем помилково нараховано пеню, а господарський суд розглядає спір в межах позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 8406,65 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Тобто, втрати від інфляції стягуються тільки за порушення виконання грошового зобов’язання, а не за невиконані в строк передбачені договором роботи. В зв’язку з чим, господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини першої ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а відповідно до частини п’ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 84 грн. 06 коп. та 75 грн. 79 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1 частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами першою та п’ятою ст. 49, ст. ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з закритого акціонерного товариства „Васильківський завод газового обладнання” (ЗКПО 13708574) на користь комунального підприємства „Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва” (ЗКПО 05445267) –8406 грн. 65 коп. –пені, а також судові витрати: держмито у сумі 84 грн. 06 коп. та 75 грн. 79 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.

3. В решті позову –відмовити.

4. Копію даного рішення надіслати сторонам.

Суддя Бабенко К. А.