Постанова № 14699588, 06.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2011                                                                                           № 56/358

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Святашов А.М. – дов. б/н від 15.03.2011р.;

відповідача:                     Воробйова І.С. – дов. б/н від 17.12.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія Жаріков і Компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.01.2011

у справі № 56/358 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Аплінк"

до                                                   ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія Жаріков і Компанія"

про                                                   стягнення 24243,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Аплінк” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна адвокатська компанія Жаріков і компанія” (далі – відповідач) заборгованості за договором доручення №01/04 від 06.04.2010р. у розмірі 24 243,84 грн. (з них: 8 784,00 грн. - основний борг, 15 459,84 грн. – пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань по здійсненню комплексу юридичних дій, пов’язаних з отриманням на ім’я позивача ліцензії Мінрегіонбуду України на здійснення будівельної діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури. У зв‘язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за договором доручення №01/04 від 06.04.2010р., позивач набув право відмовитись від договору та вимагати від відповідача повернення коштів, перерахованих позивачем, та сплати неустойки у вигляді пені.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, зокрема, про те, що невиконання договору сталось саме з вини позивача, оскільки останній листом від 11.05.2010р. звернувся до відповідача з проханням зупинити підготовку документів по договору доручення №01/04 від 06.04.2010р. у зв‘язку з необхідністю отримання ліцензії на іншу юридичну особу. Зважаючи на відсутність вини відповідача, підстави для стягнення з нього 8784,00 грн. та пені також відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8784,00 грн., 87,84 грн. державного мита та 85,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 в частині відмови в позові скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права в частині вимог про стягнення з відповідача пені. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- мотивувальна частині рішення місцевого господарського суду містить два висновки, які суперечать один одному, оскільки, задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд зазначив про порушення відповідачем строків виконання своїх договірних зобов’язань, а відмовляючи в частині вимог про стягнення пені, суд виходив з того, що прострочення сталось з вини позивача;

- електронне листування між сторонами не може вважатись належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України;

- позивач передав відповідачу всі документи, необхідні для виконання договору доручення, та сплатив аванс у сумі 8784,00 грн., тоді як відповідач навіть не приступав до виконання своїх зобов’язань;

- прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань є безумовною підставою для нарахування та стягнення з нього штрафних санкцій, в даному випадку – пені.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно відсутності вини відповідача у невиконанні умов спірного договору доручення, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, на думку відповідача, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передання позивачем довіреності відповідачу для виконання договору доручення №01/04 від 06.04.2010р. Окрім того, відповідач стверджує, що позивач не передав йому всі необхідні документи та інформацію для виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань. Загалом, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення сплачених позивачем грошових коштів, оскільки ці кошти не є заборгованістю, умови договору не були виконані з вини позивача, тоді як відповідач від виконання договору не відмовлявся. Позовна вимога про розірвання договору доручення №01/04 від 06.04.2010р. позивачем не заявлялась, жодної претензії та/або листа від позивача про розірвання договору до відповідача не надходило, що також виключає стягнення сплачених позивачем коштів.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011р. вищевказані апеляційні скарги були прийняті до провадження та призначені до розгляду судовому засіданні на 23.03.2011р.

21.03.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання №50/11 від 21.03.2011р. про об’єднання в одне провадження розгляд справ за апеляційною скаргою позивача та апеляційною скаргою відповідача на Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358.

Представник позивача у судове засідання 23.03.2011р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.04.2011р.

05.04.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість доводів скарги відповідача у зв’язку з чим просив відмовити в її задоволенні.

В судовому засіданні 06.04.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Аплінк”, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 в частині відмови в позові скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача.

Окрім того, представник позивача відкликав раніше подане клопотання про об’єднання в одне провадження розгляд справ за апеляційною скаргою позивача та апеляційною скаргою відповідача на Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.04.2011р. підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна адвокатська компанія „Жаріков і компанія”, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

06.04.2010р. між позивачем, як довірителем, та відповідачем, як повіреним, було укладено договір доручення №01/04 (далі – Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 71-74).

Згідно з умовами Договору (розділи 1, 2) довіритель доручив, а повірений прийняв на себе зобов‘язання від імені та за рахунок довірителя здійснити комплекс юридичних дій, пов‘язаних з отриманням на ім‘я довірителя ліцензії Міненергобуду України на здійснення будівельної діяльності, пов‘язаної із створенням об‘єктів архітектури, а саме: формування необхідного пакету документів; проходження експертної перевірки; отримання позитивного експертного висновку; подача документів на ліцензійну комісію; проходження комісії, отримання будівельної ліцензії, яка має містити відповідний перелік робіт. Повірений зобов‘язався виконати доручення в термін до 01.06.2010р. за умови своєчасного надходження передплати на його розрахунковий рахунок згідно з п.2.1.2 даного договору. Виконанням доручення вважається факт передачі повіреним довірителю за актом приймання-передачі ліцензії Міненергобуду України на ім‘я довірителя з переліком робіт, зазначених у п.1.1.6 Договору. За виконання доручення довіритель зобов‘язався виплатити повіреному винагороду в розмірі 14 640,00 грн. При цьому, довіритель зобов‘язався оплатити частину (60%) винагороди повіреного в сумі 8 784,00 грн. до початку виконання доручення, але не пізніше 5 робочих днів з моменту підписання цього договору. При підписанні Договору довіритель зобов‘язався надати повіреному всю необхідну інформацію та документи, а саме: нотаріально посвідчену копію статуту довірителя; копію довідки з ЄДРПОУ від 17.03.2010р., нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію серії А01№095095.

В п.6.4 Договору сторони погодили, що строк його дії до 05.06.2010р., але у будь-якому випадку до моменту виконання усіх обов’язків сторонами за цим Договором.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору 06.04.2010р. він передав, а відповідач прийняв за актом документи, перелік яких наведений в п.2.2.3 Договору. Окрім того, в обумовлені Договором строки позивач перерахував на користь відповідача 8784,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3087 від 07.04.2010р. (том справи – 1, аркуші справи – 13, 75). Натомість відповідач не виконав своїх договірних зобов’язань.

30.08.2010р. позивач направив відповідачу претензію вих.№564/10 від 27.08.2010р., в якій просив повернути кошти у сумі 8474,00 грн.

Однак, претензія позивача була залишена відповідачем без належного реагування, грошові кошти повернуті не були.

Відповідачем не заперечувався факт невиконання зобов‘язань за Договором, проте при цьому відповідач стверджував, що невиконання умов Договору сталось з вини позивача, оскільки останній листом від 11.05.2010р. звернувся до відповідача з проханням зупинити підготовку документів по Договору у зв‘язку з необхідністю отримання ліцензії на іншу юридичну особу. Окрім того, в листі позивач просив відповідача розглянути можливість розірвання Договору та повернення коштів з одночасним укладенням нового аналогічного договору. Відповідач повідомив позивача про можливість отримання ліцензії на іншу юридичну особу без розірвання договору, однак листом від 12.05.2010р. позивач повторно просив відповідача розірвати спірний Договір, повернути кошти та укласти аналогічний договір з іншою юридичною особою. Сторони в добровільному порядку Договір не розірвали, вирішення цього питання в судовому порядку також не було здійснено.

Місцевий господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними в частині стягнення з відповідача основного боргу, в частині стягнення пені було відмовлено. При цьому, в своєму рішенні суд зазначав про те, що Договір доручення №01/04 від 06.04.2010р. є припиненим у зв‘язку з відмовою позивача від договору, зобов‘язання за Договором відповідачем не виконані, докази часткового виконання умов Договору відповідачем також не надано, що, на думку суду першої інстанції, свідчить про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 8 784,00 грн., які були перераховані як попередня оплата по Договору.

Відносно вимог про стягнення з відповідача пені місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов‘язань сталось з вини позивача, тому правові підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення неустойки відсутні.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ст. ст. 1000-1004 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу довіреність та документи, передбачені в п.2.2.3 Договору, для виконання доручення, а також перерахував попередню оплату у сумі 8 787,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом прийому-передачі документів від 06.04.2010р., платіжним дорученням №3087 від 07.04.2010р. (том справи – 1, аркуші справи – 11-13).

Посилання відповідача на те, що позивачем не було надано всі документи та інформацію, необхідні для виконання доручення, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, умовами Договору не передбачено обов’язку позивача передати відповідачу інших документів ніж ті, перелік яких наведений в п.2.2.3 Договору, та не передбачено передання довіреності відповідачу по Акту прийому-передачі.

Окрім того, зазначаючи про ненадання позивачем повного обсягу документів, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до позивача з приводу неможливості виконання доручення на підставі наявних у нього документів та необхідності надання позивачем додаткових документів.

Згідно з п.1.2 Договору відповідач, як повірений, зобов‘язався виконати доручення в термін до 01.06.2010р. за умови своєчасного надходження передплати на його розрахунковий рахунок згідно з п.2.1.2 даного договору.

Факт своєчасного перерахування позивачем передплати відповідачем не заперечується, натомість належних та допустимих доказів на підтвердження виконання своїх договірних зобов’язань в порядку та строки, погоджені сторонами, відповідач суду не надав.

В ст. 1008 Цивільного кодексу України передбачено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також, зокрема, у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

В п.2.4.1 Договору передбачено, що позивач, як довіритель, має право відмовитись в односторонньому порядку від договору у разі прострочення доручення, визначного п.1.1 даного Договору більш ніж на 30 календарних днів з дати, визначеної п.1.2 Договору. Про односторонню відмову від договору довіритель письмово повідомляє повіреного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№564 від 27.08.2010р., в якій повідомляв про односторонню відмову від Договору на підставі п.2.4.1 останнього та вимагав повернути сплачені відповідачу 8 784,00 грн.

Натомість відповідач кошти не повернув, свої зобов’язання за Договором не виконав.

Посилання відповідача на електронний лист позивача від 11.05.2010р., в якому він просив зупинити виконання Договору, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки умовами Договору чітко визначений порядок зміни останнього, а саме шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка є невід’ємною частиною Договору. Доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача з метою з’ясування питання щодо можливих змін умов виконання доручення позивача суду надано не було.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8474,00 грн.

Відносно решти вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 15459,84 грн., апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В п.4.4 Договору передбачено, що за невиконання доручення за цим Договором або неналежне його виконання повірений сплачує довірителю пеню у розмірі 2% від фактично сплаченої суми винагороди по договору за кожен день прострочки.

У відповідності до ст. ст. 612, 613 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Як уже зазначалось вище, відповідач не виконав своїх зобов’язань в порядку та строки, визначені в Договорі. Посилання відповідача про ненадання позивачем документів та відомостей, необхідних для виконання відповідачем доручення позивача, не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної справи. Доказів звернення відповідача з цього приводу до позивача ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду відповідачем надано не було. Належні та допустимі доказі на підтвердження укладення між сторонами додаткових угод до Договору, якими б були скориговані строки виконання відповідачем своїх зобов’язань, суду надано не було.

Тобто, в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором, наслідком чого згідно з умовами Договору, зокрема, є нарахування пені.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені.

Однак, зважаючи на розмір пені, нарахованої позивачем, який майже вдвічі перевищує суму основного боргу, та період прострочення, апеляційний господарський суд вважає за необхідне скористатись правом, передбаченим в п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).

Зважаючи на обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд вирішив задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, але зменшити її розмір з 15459,84 грн. до 4000 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача, тоді як обставини, наведені в апеляційній скарзі позивача, підтвердились під час розгляду даної справи.

При цьому, апеляційним господарським судом було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини щодо наявності правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, за результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені має бути скасовано з прийняттям в цій частині вимог нового рішення про стягнення з відповідача 4000,00 грн. пені. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, натомість в задоволенні апеляційної скарги відповідача має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на відповідача.

У зв’язку на відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, судові витрати за її подання мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача.

Однак, при цьому апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному. В апеляційній скарзі позивач оскаржує Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 15459,84 грн.

Відповідно до пп. “г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на фактично оспорювані позивачем вимоги майнового характеру у загальному розмірі 15459,84 грн., за подання апеляційної скарги він повинен був сплатити державне мито у розмірі 77,30 грн. (154,60 грн. (1% від суми майнових вимог) / 50%), але з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №3720 від 31.01.2011р. вбачається, що позивач сплатив державне мито у сумі 125,00 грн., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

У відповідності до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, зайво сплачене державне мито у сумі 47,70 грн. має бути повернуто з Державного бюджету України на користь позивача (апелянта). Решта державного мита у сумі 77,30 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна адвокатська компанія „Жаріков і компанія” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Аплінк” задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №56/358 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна адвокатська компанія „Жаріков і компанія” (03115, м. Київ, пр-т. Перемоги,104, код 36620572, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аплінк” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код 33639067) грошові кошти у розмірі 8784,00 грн. (вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок), 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок) пені, 242,44 грн. (двісті сорок дві гривні 44 копійки) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Аплінк” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код 33639067) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито у розмірі 07,56 грн. (сім гривень 56 копійок), перераховане згідно з платіжним дорученням №3496 від 14.10.2010р. Оригінал платіжного доручення №3496 від 14.10.2010р. знаходиться в матеріалах справи №56/358”.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна адвокатська компанія „Жаріков і компанія” (03115, м. Київ, пр-т. Перемоги,104, код 36620572, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аплінк” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код 33639067) 77,30 грн. (сімдесят сім гривень 30 копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Аплінк” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код 33639067) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 47,70 грн. (сорок сім гривень 70 копійок), перераховане згідно з платіжним дорученням №3720 від 31.01.2011р. Оригінал платіжного доручення №3720 від 31.01.2011р. знаходиться в матеріалах справи №56/358.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №56/358 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

08.04.11 (відправлено)