Рішення № 14698958, 28.03.2011, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
28.03.2011
Номер справи
17/89
Номер документу
14698958
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/8928.03.11 За позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»

До                    приватного підприємства «ТТ-2»

Про                    стягнення 25444,86 грн.

           Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача           Новинський О.В. (за дов.)

Від відповідача           не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»з позовом про стягнення з приватного підприємства «ТТ-2»25444,86 грн. за генеральним договором № 20/06/08-13Г від 20.06.2008 р., а саме: 2511,10 грн. інфляційних, 166,90 грн. трьох процентів річних, 862,35 грн. пені, 21904,51 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2011 р. порушено провадження у справі № 17/89 та призначено її до розгляду на 09.02.2011 р..

Ухвалою від 09.02.2011 р. судом було відкладено розгляд справи до 23.02.2011 р., у зв’язку з неявкою представників відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2011 р. розгляд справи відкладався на 16.03.2011 р., у зв’язку з неявкою представників відповідача по справі та необхідністю витребування додаткових доказів.

16.03.2011 р. у судовому засіданні представник відповідача надав письмове пояснення, у якому відхилив позовні вимоги, зазначивши, що на момент укладання сторонами додаткової угоди № 6 від 11.08.2010 р. договір № 20/06/08-13Г від 30.06.2008 р. втратив чинність, тому відповідач здійснював перерахування коштів позивачу на підставі додаткової угоди № 6, якою передбачені умови поставки та оплати зазначеного в ній товару. У зв’язку з викладеним відповідач не погоджується з розрахунком заявлених позовних вимог з зазначених у поясненні підстав. Крім того, представник відповідача в судовому засіданні надав заяву про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2011 р. розгляд справи відкладався на 28.03.2011р., у зв’язку з неподанням витребуваних судом документів та необхідністю витребування додаткових доказів.

22.03.2011 р. до канцелярії суду подано письмове пояснення позивача по суті наданих відповідачем заперечень, в якому сторона зазначила про продовження строку дії генерального договору № 20/60/08-13Г від 30.06.2008 р. до 31.12.2012 р. відповідно до укладеної сторонами додаткової угоди № 3 від 30.12.2009 р., а також пояснила факт поставки відповідачу товару на більшу суму, ніж зазначено в додатковій угоді № 6. Позивачем також надано докази на підтвердження повноважень виконуючої обов’язки директора позивача Голоти Анни Василівни діяти від імені позивача.

25.03.2011 р. до канцелярії суду відповідач надав письмове пояснення, в якому зазначає причини неможливості виконання вимог ухвали суду та просив розглядати справу без участі представника відповідача в разі відсутності можливості вирішення справи в більший строк.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення по суті наданих відповідачем заперечень, в якому зазначає, що всі оплати відповідач здійснював на підставі генерального договору.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на позов, письмових заперечень по суті спору та клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Про день та час проведення судових засідань сторона була повідомлена належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши надані сторонами документи та матеріали, повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

20.06.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір» (постачальником) та приватним підприємством «ТТ-2»(покупцем) укладено генеральний договір № 20/06/08-13Г (далі - Генеральний договір).

Відповідно до умов вказаного Генерального договору (п. 1.1.) позивач зобов’язався передати, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити тканину (далі - товар) в асортименті, виробництва ВАТ «ТО Текстерно». Товар поставляється окремими партіями.

Пунктом 9.1. Генерального договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008 р., а в частині розрахунків –до повного їх завершення.

30.12.2009 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 3.

Відповідно до додаткової угоди № 3 сторони домовились внести зміни до Генерального договору № 20/06/08-13Г від 20.06.2008 р., відповідно до яких останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків –до повного їх завершення.

До вказаного Генерального договору сторони уклали додаткову угоду № 6 від 11.08.2010 р. відповідно до умов якої позивач зобов’язався передати, а відповідач –оплатити та прийняти у власність бязь БВ 146*150 кількістю 20000 м.п. (+/- 1 %) на суму 207600 грн..

Пунктом 3 додаткової угоди № 6 визначено, що відповідач зобов’язався здійснити оплату за товар в розмірі 150000,00 грн. до 11.08.2010 р.. включно. Остаточний розрахунок –протягом двох банківських днів з моменту відвантаження тканини, але не пізніше 16.08.2010 р.. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Як встановлено судом, відповідно до умов вказаного Генерального договору та додаткової угоди до нього позивач поставив, а відповідач прийняв товар в кількості 20159,80 м.п. на загальну суму 209258,72 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товару від 12.08.2010 р., підписаним повноважними представниками позивача та відповідача з прикладенням круглих печаток останніх, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Виходячи з вищевикладеного, заперечення відповідача щодо закінчення строку дії Генерального договору та недотримання позивачем обумовлених сторонами умов додаткової угоди № 6 щодо поставки належної кількості товару, внаслідок чого у відповідача не виникло зобов’язання щодо його оплати на умовах договору, судом не приймаються до уваги.

Судом встановлено, що за поставлений товар відповідач здійснив оплату в повному обсязі, однак з простроченням строку оплати, а саме: 12.08.2010 р. –22039,86 грн., 12.08.2010 р. - 77696,31 грн., 27.08.20201 р. –30000,00 грн., 31.08.2010 р. –60000,00грн., 01.09.2010 р. –19552,57 грн..

Заперечення відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог з урахуванням здійснення відповідача 12.08.2010 р. оплати в сумі 100000,00 грн., сплаченої за додатковою угодою № 9 від 20.06.2008 р., судом не беруться до уваги, оскільки позивачем надана первинна бухгалтерська документація до Генерального договору та додаткових угод до нього, що підтверджує правомірність зарахування у визначений позивачем спосіб сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості за додатковими угодами, які є невід’ємною частиною Генерального договору.

Відповідно до пункту 6.1. Генерального Договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу законодавства, а також беручи до уваги лист Верховного суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування інфляції під час розгляду судових справ»при нарахуванні інфляції, індекс нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому індекс інфляцій застосовується лише тоді, коли заборгованість була наявна протягом конкретного місяця та кількість днів, протягом яких була наявна заборгованість, перевищує половину кількості днів у даному місяці.

Враховуючи те, що відповідач частково сплачував заборгованість 12.08.2010 р., 27.08.2010 р., 31.08.2010 р., 01.09.2010 р., тобто зобов’язання відповідача по оплаті 150000 грн. в строк до 11.08.2010 р. було погашено лише 31.08.2010 р., а прострочення відповідача по оплаті остаточної вартості товару становить 16 днів, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків підлягають задоволенню частково в сумі 1791,71 грн. за розрахунком суду:

50263,83 грн. (заборгованість, яка існувала з 12.08.2010 р. по 27.08.2010 р.) *101,2% - 50263,83 грн. = 603,17 грн.;

20263,83 грн. (заборгованість, яка існувала з 28.08.2010 р. по 31.08.2010 р.) *101,2% - 20263,83 грн. = 243,17 грн.;

59258,72 грн. (заборгованість, яка існувала з 17.08.2010 р. по 31.08.2010 р.) *101,2% - 59258,72 грн. = 711,1 грн.

19522,55 грн. (заборгованість, яка існувала 01.09.2010 р.) *101,2% - 19522,55 грн. = 234,27 грн.

У стягненні 719,39 грн. інфляційних судом відмовлено.

Враховуючи те, що позивачем доведено прострочення відповідачем оплати товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 147,42 грн. за розрахунком суду:

50263,83 грн. (з 12.08.2010 р. по 27.08.2010 р. –16 днів) = 66,1 грн.;

20263,83 грн. (з 28.08.2010 р. по 31.08.2010 р. –4 дні) = 6,66 грн.;

59258,72 грн. (з 17.08.2010 р. по 31.08.2010 р. –15 днів) = 73,06 грн.;

19522,55 грн. (01.09.2010 р. –1 день) = 1,6 грн.

У стягненні 19,48 грн. трьох процентів річних судом відмовлено.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до п. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Відповідно до пункту 5 додаткової угоди № 6 до Генерального договору у випадку порушення умов оплати згідно пункту 3 відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі 0,2% вартості товару, що поставляється за даною додатковою угодою, за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що позивач поставлений товар у визначений Договором строк не оплатив, на підставі п. 5 додаткової угоди № 6 до Генерального договору вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ –15,5% підлягають задоволенню частково в сумі 772,28 грн. за розрахунком суду:

50263,83 грн. (з 12.08.2010 р. по 27.08.2010 р. –16 днів) = 346,26 грн.;

20263,83 грн. (з 28.08.2010 р. по 31.08.2010 р. –4 дні) = 34,90 грн.;

59258,72 грн. (з 17.08.2010 р. по 31.08.2010 р. –15 днів) = 382,71 грн.;

19522,55 грн. (01.09.2010 р. –1 день) = 8,41 грн.

У стягненні 90,07 грн. пені судом відмовлено.

Крім того, згідно з пунктом 5.1. додаткової угоди № 6 до Генерального договору у випадку порушення термінів оплати більше трьох банківських днів, відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми згідно з пунктом 2,3 даної додаткової угоди.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за прострочення оплати товару в сумі 21904,51 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «ТТ-2»(03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, рахунок 2600409310 у ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175, код 32112527) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 99, рахунок 2600414510 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, код 31811808) 1791 (одну тисячу сімсот дев’яносто одну) грн. 71 коп. інфляційних збитків, 147 (сто сорок сім) грн. 42 коп. трьох процентів річних, 772 (сімсот сімдесят дві) грн. 28 коп. пені, 21904 (двадцять одну тисячу дев’ятсот чотири) грн. 51 коп. штрафу, 246 (двісті сорок шість) грн. 16 коп. витрат по оплаті державного мита, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

          Рішення підписано 07.04.2011 р.

Попередній документ : 14698948
Наступний документ : 14698964