Постанова № 14697880, 29.03.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.11 Справа № 15/70

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів: Давид Л.Л.

Михалюк О.В.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород б/н від 14.02.2011 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року

у справі № 15/70

за позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

до відповідача: Дочірнього підприємства «Термодім-Мукачево», с. Зняцево Мукачівського району Закарпатської області

про стягнення 1760,25 грн., в тому числі 739,93 грн. упущеної вигоди (збитків), 785,87 грн. інфляційних втрат та 234,45 грн. 3% річних (згідно уточнених позовних вимог),

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність 15.11.2010 року);

від відповідача: не зявився;

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року у складі колегії: головуючого-судді Мельник Г.І., суддів: Новосад Д.Ф. та Михалюк О.В. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду. У звязку з перебуванням судді Новосад Д.Ф. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 року в склад колегії для розгляду даної справи замість судді Новосад Д.Ф. введено суддю Давид. Л.Л.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Закарпатської області (суддя Ващиліна Н.М.) від 02.02.2011 року у справі № 15/70 позов задоволено частково: стягнуто з Дочірнього підприємства «Термодім-Мукачево», с. Зняцево Мукачівського району Закарпатської області на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород 644 грн. 91 коп., а також 64 грн. 26 коп. у відшкодування витрат по оплаті державного мита, 148 грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 546 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 31 грн. 02 коп. поштових витрат; провадження у справі щодо стягнення 4815,00 грн. припинено; в решті позовних вимог відмовлено.

Позивач фізична особа підприємець ОСОБА_2 з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити і стягнути з відповідача 1020,32 грн. інфляційних втрат та 3% річних, 739,93 грн. упущеної вигоди та відповідні судові витрати, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за неповного зясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також з неправильним застосуванням і порушенням норм матеріального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що місцевий господарський суд необґрунтовано здійснив зарахування сплачених відповідачем коштів в сумі 4815,00 грн. в рахунок погашення 4439,59 грн. боргу за поставлений товар та 375,41 грн. інфляційних втрат, у звязку з чим позбавив позивача права на отримання пені за прострочення сплати основного боргу та компенсації інших витрат позивача, повязаних з розглядом даної справи. Окрім того, вважає безпідставним і неправомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 739,93 грн. упущеної вигоди (збитків), оскільки у позовній заяві детально викладено законодавче та документальне обґрунтування понесених позивачем збитків у вигляді неодержаного прибутку з вини відповідача.

Відповідач Дочірнє підприємство «Термодім-Мукачево»правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не подало і явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, при цьому, причини неявки суду не повідомило, клопотань про відкладення розгляду справи не подавало, хоча було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 05142558, тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року у справі № 15/70 скасувати частково, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи та наявних у ній доказів колегією суддів встановлено, що позивач згідно видаткових накладних № в-000032 від 31.12.2008 року на суму 2700,00 грн. та № в-000038 від 25.08.2009 року на суму 1739,59 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 4439,59 грн. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару відповідач не предявляв і заяв про його повернення не подавав. Однак, вартість поставленого позивачем товару відповідач не оплатив, що стало підставою даного позову.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами з приводу поставки товару по вказаних видаткових накладних, слід кваліфікувати як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 265 Господарського кодексу України одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Цивільний кодекс України дає можливість сторонам договору купівлі-продажу самостійно обирати форму такого договору, за винятком випадків, встановлених ст. 657 цього Кодексу. Однак, предмет поставки по вказаних видаткових накладних не підлягає цим виняткам, а тому в даному випадку підставою виникнення у відповідача зобовязань перед позивачем щодо проведення оплати за отриманий товар є перелічені вище видаткові накладні, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відповідними печатками.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України.

Предметом заявленого позивачем позову (з урахуванням усіх доповнень до позовної заяви та збільшення позовних вимог) є стягнення з відповідача 4439,59 грн. боргу за поставлений товар, 248,67 грн. пені, 785,87 грн. інфляційних втрат, 234,45 грн. 3% річних, 739,93 грн. збитків (упущеної вигоди) та судових витрат.

Після порушення провадження у даній справі відповідач сплатив позивачу 4815,00 грн., які останній зарахував в якості погашення 4439,59 грн. заборгованості за поставлений товар, 248,67 грн. пені, 108,80 грн. витрат за надання витягів з ЄДРПОУ та 17,94 грн. поштових витрат (коригування до позовної заяви від 19.01.2011 року а. с. 52). Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, здійснив зарахування сплачених відповідачем коштів в сумі 4815,00 грн. в рахунок погашення 4439,59 грн. боргу за поставлений товар та 375,41 грн. інфляційних втрат, у звязку з чим провадження у справі в цій частині позову припинив на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України та задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 644,91 грн. інфляційних втрат та 3 % річних. Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що за домовленістю сторін розрахунок за товар повинен бути проведений відповідачем протягом семи днів з дати отримання ним товару на складі позивача. Однак, документальних доказів, які б підтверджували погодження сторонами такого строку оплати товару матеріали справи не містять. Письмового договору поставки між сторонами не було укладено, а у видаткових накладних, на підставі яких відповідачу поставлено товар, умовою продажу товару вказано «попередня оплата». Більш того, у видатковій накладній № в-000032 від 31.12.2008 року підставою поставки товару зазначено рахунок-фактуру № в-00000001 від 12.01.2009 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать документальні докази у справі, з письмовою вимогою про проведення розрахунку за отриманий товар позивач в порядку, встановленому ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, до відповідача не звертався. Покликання позивача в позовній заяві на те, що остання вимога про необхідність оплати отриманого товару була предявлена відповідачу 22.11.2010 року, жодними доказами не підтверджені.

При цьому, варто зауважити, що передбачене статтею 56 ГПК України надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у ст. 530 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що строк оплати отриманого відповідачем товару сторони відповідно до вимог чинного законодавства не визначили і доказів звернення позивача до відповідача з вимогою щодо оплати цього товару в порядку, встановленому ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять, тому відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання вказаного зобовязання, що унеможливлює нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ст. 611, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 230-232 Господарського кодексу України. Господарський суд першої інстанції, задоволивши позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 644,91 грн.,не визначивмомент, з якого грошове зобов'язання порушено відповідачем, не встановив період такого порушення та не визначив конкретний розмір інфляційних втрат та 3% річних.

Відтак, колегія суддів вважає представлений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення відповідачем виконання своїх зобовязань щодо оплати отриманого товару, таким, що не ґрунтується на матеріалах та дійсних обставинах справи, а також вимогах чинного законодавства, що регулює дані правовідносини.

Окрім того, слід звернути увагу на неправомірність нарахування позивачем пені за прострочення оплати відповідачем товару, отриманого згідно вищенаведених видаткових накладних. Так, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 551 цього ж Кодексу, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Зважаючи на те, що поставка позивачем товару відбувалась не на підставі письмового договору, правові підстави для стягнення з відповідача пені за прострочення відповідачем оплати цього товару відсутні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 248,67 грн. пені, 785,87 грн. інфляційних втрат, 234,45 грн. 3% річних задоволенню не підлягають у звязку з їх безпідставністю та недоведеністю, а тому часткове зарахування сплачених відповідачем коштів в сумі 4815,00 грн. після порушення провадження у даній справі в рахунок погашення 375,41 грн. інфляційних втрат місцевим господарським судом проведено неправомірно. У звязку з цим оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 644,91 грн. інфляційних витрат і 3 % річних слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. З урахуванням вищенаведеного рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі щодо стягнення з відповідача 4815,00 грн. слід змінити, припинивши провадження у справі щодо стягнення з відповідача 4439,59 грн. боргу за поставлений товар.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 739,93 грн. упущеної вигоди (збитків), то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.

За змістом ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення (правопорушення у сфері господарювання), складовими елементами якого є: наявність збитків, причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та вина відповідача. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає настання цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

При обрахуванні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди враховуються тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або ж інших цінностей, якби зобовязання було виконано боржником належним чином.

За таких обставин, наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку через неповернення відповідачем коштів за поставлений позивачем товар не є підставою для його стягнення з відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що сума неодержаного прибутку, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням можливості отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин, тобто позивачем не доведено понесення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати на оплату послуг адвоката (з огляду на розумну необхідність таких витрат для даної справи) та інші витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру вимог, щодо яких провадження у справі припинено.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року у справі № 15/70 скасувати частково.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні апеляційної скарги фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород б/н від 14.02.2011 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року у справі № 15/70 у пунктах 1, 2 щодо часткового задоволення позову та стягнення з Дочірнього підприємства «Термодім-Мукачево», с. Зняцево Мукачівського району Закарпатської області на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород 644,91 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення: в позові відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Термодім-Мукачево», с. Зняцево Мукачівського району Закарпатської області на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород 70,22 грн. державного мита, 162,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 644,85 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 31,02 грн. поштових витрат.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року у справі № 15/70 в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 4815,00 грн. змінити, припинивши провадження у справі щодо стягнення з відповідача 4439,59 грн. боргу за поставлений товар.

В решті рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2011 року у справі № 15/70 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Михалюк О.В.