Постанова № 14697742, 04.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2011 № 50/502

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Рєпіної Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступник прокурора м.Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.01.2011

у справі № 50/502 ( .....)

за позовом Заступник прокурора м.Києва

до Палац культури і техніки "Дніпро"

третя особа позивача

третя особа відповідача Головне управління комунальної власності м.Києва Київської міської державної адміністрації

про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобов"язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.01.2011 р. у справі № 50/502 позов заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особи Міністерства промислової політики України, ДП „Виробниче обєднання „Київський радіозавод” до Палацу культури і техніки „Дніпро” про визнання недійсним договору та зобовязання вчинити дії, задоволений частково: визнано недійсним договір №901 від 15.01.1993, що укладений між Державним підприємством “Виробниче об'єднання “Київський радіозавод” та Палацом культури і техніки "Дніпро" щодо безоплатного користування нерухомим майном. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині незадоволених вимог, заступник прокурора подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача 2, в судовому засіданні, підтримав позицію прокурора, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

В судовому засіданні, відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

Представники позивача 1 та третьої особи в судове засідання не зявилися, причина суду не відома. Враховуючи наявність у матеріалах справи поштового повідомлення про отримання ухвали з зазначенням часу, дати та місця розгляду справи, вимоги ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, ухвалою арбітражного суду м. Києва від 12.07.1996 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства „Виробниче об'єднання „Київський радіозавод”, Постановою арбітражного суду м. Києва по справі № 15/81 підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, яка продовжується по сьогоднішній день.

В подальшому, з метою збереження державного майна на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, Міністерство машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України (Мінпромполітики) видало наказ № 129Д від 04.07.1996.

Згідно цього наказу і Постанови КМУ було створено 26 нових підприємств на базі цехів і відділів ВО „Київський радіозавод". Даним підприємством по розподільчим балансам та актам приймання передачі було передано частину майна, яке знаходилось на балансі ДП „ВО "Київський радіозавод". Все інше майно залишилось на балансі ДП „ВО „Київський радіозавод (ЄДРПОУ 14308210, юридична адреса м. Київ, вул. Бориспільська, 7), що підтверджується Протоколом № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації і банкрутства, розподільчим балансом підприємства, інвентаризаційними описами, складеними в 1998 року та підписаними ОСОБА_1 та ОСОБА_2, договорами оренди з ПКіТ „Дніпро" (договір № 901 від 15.01.1993) та з ГО „СК „Восход" (договір № 74/13 від 10.12.1996).

15.01.1993 між ДП „ВО „Київський радіозавод” та Палацом культури і техніки „Дніпро” укладено договір № 901, за умовами якого позивач-2 передав, а відповідач прийняв в користування будівлю для організації культурно-масової роботи з робітниками ВО „Київський радіозавод” та членами їх сімей, а також громадянами заводського мікрорайону.

Заступник прокурора звернувся з позовом про визнання недійсним договору № 901 від 15.01.1993, щодо безоплатного користування нерухомим майном, мотивуючи вимоги тим, що згідно п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12 1992 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який діяв на момент укладення вказаного договору, заборонялося підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Крім того, просив зобовязати відповідача звільнити спірні приміщення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 325 ЦК УPCP (в редакції 1963 року) строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством Союзу PCP або Української PCP не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік. Якщо договір укладений без зазначення строку, застосовується ч.1 ст. 259 цього Кодексу. Якщо ні один з учасників такого договору не заявив про відмову від нього, договір вважається припиненим по закінченні року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір безоплатного користування нерухомим майном, укладений 15.01.1993 між ДП “ВО “Київський радіозавод” та ПКіТ “Дніпро”, у будь-якому випадку припинив би свою дію 14.01.1994.

Разом з тим, суд дійшов висновку, зокрема, що враховуючи відсутність у позивача 2 доказів належності йому будівлі, а також відсутності даних, що спірна будівля належить будь-якій іншої особі, тобто нікому буде її передати, що призведе до руйнування та знищення, відсутності у договорі місцезнаходження обєкту слід відмовити в решті позову.

Заступник прокурора, в апеляційній скарзі вказує на те, що визнання договору про безоплатне користування недійсним, одночасно встановлює відсутність факту виникнення будь-яких прав та обовязків на підставі такого правочину, тому у відповідача відсутні підстави у подальшому користуватися спірною будівлею. Крім того, матеріали справи не спростовують того факту, що спірний обєкт є державним майном, а припущення суду щодо можливості виникнення прав та обовязків третіх осіб щодо користування спірним майном є помилковими.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Пунктами 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, встановлено, що до цивільних та господарських відносин, які виникли до набрання чинності вказаних кодексів, положення Цивільного Кодексу України та Господарського Кодексу України застосовуються до тих прав та обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання чинності цих кодексів.

Згідно з статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору № 901 від 15.01.1993, укладеного між ДП „ВО „Київський радіозавод” та Палацом культури і техніки „Дніпро” щодо безоплатного користування нерухомим майном, господарський суд дійшов правильного висновку.

Так, згідно п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12 1992 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який діяв на момент укладення вказаного договору, заборонялося підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. В подальшому аналогічна норма знайшла своє закріплення у ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України відповідно до якої державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 325 ЦК УPCP (в редакції 1963 року) строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством Союзу PCP або Української PCP не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік. Якщо такий договір укладений без зазначення строку, застосовується частина перша статті 259 цього Кодексу. Якщо ні один з учасників такого договору не заявив про відмову від нього, договір вважається припиненим по закінченні року.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України (ст. ст.48,59 ЦК УРСР) підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що в іншій частині, рішення господарського суду підлягає скасуванню, в звязку з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи.

Відмовляючи у задоволенні вимог про зобовязання вчинити дії (відповідно до уточнень) : зобовязати відповідача звільнити нежитлову будівлю по вул. Бориспільський 10 м. Києва, займану на підставі договору безоплатного користування, суд дійшов помилкового висновку що нікому буде передати будівлю, це призведе до її руйнування та знищення, а також відсутність доказів щодо належності будівлі будь-кому.

Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу й вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Зі змісту ст. 136 ГК України вбачається, що право господарського відання разом із правом оперативного управління з юридичного погляду є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб'єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Дані юридичні особи отримують певну сукупність прав та обов'язків, які дають їм змогу здійснювати функції власника. При цьому власником їх майна залишається держава, або відповідна територіальна громада. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва: а) здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган; б) не втручається в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", який втратив чинність з 20.06.2007, було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 встановив, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерства та інші органи виконавчої влади (повноважені органи управління) та інші господарські структури та уповноважені особи. Цим Законом встановлено та розмежовано компетенцію Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Міністерств та інших органів виконавчої влади (повноважених органів управління) щодо управління об'єктами державної власності.

Законом, що визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну є Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що спірне майно непередане до комунальної власності, незважаючи на тривалі звернення як сторін у справі, так і органів самоврядування.

Належність нежитлового приміщення до обєкту державної власності та його знаходження на балансі позивача 2, а також та на праві повного господарського відання підтверджується інвентаризаційними актами, копією технічного паспорту, копією розподільчого балансу майна позивача 2 від 01.01.97р, акту приймання залишившогося майна заводу після виділення знов створених підприємств згідно постанови КМУ № 569 від 29.05.1996р і протоколу № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації і банкрутства підприємства з переліком майна, яке передане ДП „Київський радіозавод”.

Слід зазначити що, відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” постанова КМУ № 569 не підлягала виконанню, оскільки поділ чи виділ в процесі розгляду справи банкрутства здійснюється відповідно до ухвали суду, проте такої ухвали не має. Тому реорганізація підприємства шляхом поділу проведена не була, а відбувся виділ частини майна на новостворені підприємства з передачею частки боргів. Відповідно до розподільчого балансу, що затверджений 18.04.97 Мінмашбудпромом, на підставі Протоколу № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому, на праві повного господарського відання, позивачем прийняті на баланс основні засоби-нерухоме майно, зокрема спірний будинок культури.

За таких обставин, судова колегія звертає увагу на те, що у відповідача, в звязку з визнанням договору безоплатного користування недійсним, відсутні підстави перебування у будівлі, отже, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Разом з тим, відповідач не позбавляється права здійснити заходи щодо укладання договору оренди майна на умовах строковості та платності.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 28.01.2011 року у справі № 50/502 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобовязання відповідача звільнити нежитлову будівлю-скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення: Зобовязати Палац культури і техніки „Дніпро” звільнити нежитлову будівлю, за адресою: м. Київ вул. Бориспільська 10, займану на підставі договору № 901 безоплатного користування нерухомим майном, укладеного 15.01.1993р.

В іншій частині рішення господарського суду м. Києва № 50/502 від 28.01.2011 залишити без змін

2.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

07.04.11 (відправлено)