Рішення № 14696815, 28.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/6728.03.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом державного підприємства "Управління промислових підприємств

державної адміністрації залізничного транспорту України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлугжелбудпостач"

про стягнення 3742,04 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Рагуліна О.В.–представник за довіреністю №ЦУПП-213 від 24.12.2010 року

від відповідача: не з’явився

встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" до товариства з обмеженою відповідальністю “Укрлугжелбудпостач” про стягнення 3742,04 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.02.2007 року між державним підприємством «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрлугжелбудпостач»укладено договір № 07/061 поставки, відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність, а відповідач прийняти й оплатити продукцію, найменування, кількість та ціни якої вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1 договору позивач здійснює поставку продукції залізничним транспортом загального користування на умовах БСА (франко-перевізник згідно вимог «ІНКОТЕРМС»редакція 2000 року) з подальшим прямуванням продукції на адресу відповідача.

Позивач свої зобов'язання за вищезазначеним договором виконав належним чином.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за продукцію, що поставлялась за даним договором, проводилась відповідачем на умовах 100% попередньої оплаті шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок позивача.

Однак відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію у строк.

Позивач здійснив поставку продукції на суму 278 223,40 грн., проте відповідачем здійснено оплату продукції в розмірі 276 283,26 грн., у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлену продукцію згідно з договором № 07/061 від 23.02.2007 року становить 1 940,14 грн.

15.09.2009 року на адресу відповідача направлено лист № ЦУПП-8/2738 від 10.03.2009 року з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість. Однак зазначений лист відповідачем залишений без відповіді та задоволення.

Оскільки, відповідач не виконав свого грошового зобов'язання перед позивачем, останній керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 1940,14 грн. - заборгованості, 627,37 грн. –пені, 1006,93 грн. –інфляційних витрат та 167,60 грн. –три відсотки річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.03.2011 року порушено провадження у справі № 33/67, розгляд справи призначено на 15.03.2011 року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 15.03.2011 року представника відповідача, розгляд справи відкладено на 28.03.2011 року.

В судове засідання 28.03.2011 року з’явились представники позивача та надали письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд стягнути з відповідача 1940,14 грн. заборгованості, 627,37 грн. пені, 1006,93 грн. інфляційних витрат, 167,60 грн. 3% річних, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.02.2007 року між державним підприємством "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" (далі –позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю “Укрлугжелбудпостач” (далі-відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 07/061, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити продукцію, найменування, кількість та ціни якої вказуються в специфікації

Згідно п. 4.1. договору, постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом загального користування на умовах РСА (франко - перевізник) станція відправлення згідно вимог Інкотермс (ред. 2000року) з подальшим прямуванням продукції на адресу покупця.

Датою поставки продукції вважається дата відправлення цієї продукції, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній на адресу одержувача, яка вказана в рознарядці покупця (п. 4.2. договору).

Положеннями 6 розділу договору сторони погороди порядок розрахунків, відповідно до якого оплата продукції, що поставляється за даним договором проводиться покупцем на умовах 100 % попередньої оплати, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок постачальника. За узгодженням сторін можливі інші способи розрахунків, які не суперечать законодавству України.

У відповідності до п. 6.4. договору, сторони складають акт звірки взаєморозрахунків, який складається і підписується сторонами раз місяць, не пізніше 15 числа місяця наступного за місяцем відвантаження, при підписанні акту покупець вказує дату підпису.

Судом встановлено, на виконання умов договору № 07/061 від 23.02.2007 року позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 278223,40 грн. відповідно до видаткових накладних:

-          № РН-00180 від 18.03.2007 року на загальну суму 39000,00 грн.;

-          № РН-00181 від 24.03.2007 року на загальну суму 39450,00 грн.,

-          № РН-00241 від 02.04.2007 року на загальну суму 22500,00 грн.,

-          № РН-00242 від 02.04.2007 року на загальну суму 18750,00 грн.,

-          № РН-00243 від 18.04.2007 року на загальну суму 25 121,26 грн.,

-          № РН-00410 від 04.05.2007 року на загальну суму 11700,00 грн.,

-          № РН-00412 від 04.05.2007 року на загальну суму 19650,00 грн.,

-          № РН-00417 від 17.05.2007 року на загальну суму 21921,10 грн.,

-          № РН-00420 від 18.05.2007 року на загальну суму 19725,00 грн.,

-          № РН-00423 від 18.05.2007 року на загальну суму 39525,00 грн.,

-          № РН-00428 від 23.05.2007 року на загальну суму 20881,04 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 276283,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

З метою досудового врегулювання спору, 15.09.2009 року на адресу відповідача направлено лист № ЦУПП-8/2738 від 10.03.2009 року з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість. Однак зазначений лист відповідачем залишений без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 25.09.2009 року оплати позивачу поставлену продукцію у сумі 1 904,14 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1904,14 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки № 07/061 від 23.02.2007 року в сумі 1 904,14 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 627,37 грн., витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 1006,93 грн. та 3 % річних в розмірі 167,60 грн. за період прострочення, вказаний в розрахунку.

Відповідно до ст. 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з умовами п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем не надано доказів того, що сторони дійшли згоди щодо застосування пені у випадку прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 627,37 грн. за неналежне виконання грошового зобов’язання задоволенню не підлягають, як такі, що не обґрунтовуються вимогами закону.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При дослідженні розрахунку 3% річних та збитків від інфляції наданого позивачем, суд встановив, що позивач неправильно вказав дату початку нарахування 3% річних та збитків від інфляції, оскільки строк виконання грошового зобов’язання у відповідності до положень ст. 530 ЦК України, настав 25.09.2009 року.

Суд визначив, що дата початку нарахування 3% річних та збитків від інфляції на суму 1940,14 грн. становить 26.09.2009 року.

Таким чином, суд наводить власний розрахунок збитків від інфляції та 3% річних у період з 26.09.2009 року по 30.06.2010 року.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

26.09.2009 - 30.06.20101940.141.063122.23

Таким чином, в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 884,70 грн. відмовити.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

1940.1426.09.2009 - 30.06.20102783 %44.33

Таким чином, в частині стягнення 3 % річних в розмірі 78,60 грн. відмовити

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції в розмірі 122,23 грн. та 3% річних у розмірі 44,33 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Укрлугжелбудпостач” (02100, м. Київ, вул. Краківська, 11-А, ідентифікаційний код 31139307) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" (03038, м. Київ, вул.. Федорова, 32, ідентифікаційний код 24249750) основного боргу в розмірі 1940 (одна тисяча дев’ятсот сорок) грн. 14 коп., 3% річних в розмірі 44 (сорок чотири) грн. 33 коп., індекс інфляції в розмірі 122 (сто двадцять дві) грн. 23 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 57 (п’ятдесят сім) грн. 42 коп. та 132 (сто тридцять дві) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                             С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 05.04.2011 року