Рішення № 14696048, 30.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/64-34/56230.03.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»

до1) Приватного підприємства Адвокатська палата «Руська правда»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»

пророзірвання договору фінансового лізингу та стягнення упущеної вигоди

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача –Барадачов А.Г. (довіреність № 67 від 29.12.2010); від відповідача-1 –

від відповідача-2 –не з’явився;

Загайнова О.М. (довіреність б/н від 14.12.2010). СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» (далі –позивач) звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до Приватного підприємства «Адвокатська палата «Руська правда»(далі –відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(далі –відповідач-2) про:

- витребування у відповідача-1 з незаконного володіння предмету лізингу, який ним утримується;

- розірвання договору фінансового лізингу № 025-03/2008 від 25.03.2008 (далі –Договір лізингу), укладеного між позивачем та відповідачем-2;

- стягнення з відповідача-2 упущеної вигоди в сумі 5681932,21 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 у справі № 21/64, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010, позов задоволено частково. Розірвано Договір лізингу, укладений між позивачем та відповідачем-2. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 836770,34 грн. боргу, 4845161,87 грн. збитків, 25500 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог до відповідача-1 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2010 постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 та рішення господарського суду м. Києва від 08.07.2010 у справі № 21/64 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Вказана постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що:

- судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини щодо дотримання позивачем порядку розірвання Договору лізингу, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України (далі –ГК України), а також наявність підстав для односторонньої відмови позивача від Договору лізингу (розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку) та, як того вимагає пункт 18.2 Договору лізингу, направлення лізингодавцем листа про припинення дії Договору лізингу, що свідчить про передчасне задоволення судами позову в частині розірвання Договору лізингу;

- позивач в даній справі способом захисту свого права обрав відшкодування збитків, своїм правом щодо зміни підстави або предмету позову, передбаченого частиною 4 статті 22 Господарсько процесуального кодексу України (далі –ГПК України), позивач не скористався, то ні у місцевого господарського суду, ні у суду апеляційної інстанції не було права змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем, а саме –стягнення заборгованості за Договором лізингу у розмірі 816770,34 грн.;

- господарські суди попередніх інстанцій, питання наявності безпосереднього зв’язку між протиправною поведінкою відповідача (порушення умов Договору лізингу щодо здійснення лізингових платежів) і збитками у вигляді упущеної вигоди, заподіяними позивачу, не дослідили, обмежившись посиланням на факт порушення умов Договору лізингу відповідачем і розірвання внаслідок цього Договору лізингу;

- господарськими судами питання вжиття позивачем заходів щодо одержання ним доходів взагалі не розглядались;

- наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку (як неодержаної винагороди по майбутнім лізинговим платежам та суми відшкодування вартості предмета лізингу) за Договором лізингу, у разі виконання Договору лізингу сторонами, без дослідження питання вжиття позивачем будь-яких заходів для отримання вказаного прибутку не є підставою для його стягнення, а висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними.

Відповідно до резолюції заступника Голови Господарського суду м. Києва від 30.12.2010 матеріали даної справи передані судді Сташківу Р.Б. на новий розгляд.

30.12.2010 ухвалою суду справа прийнята до провадження та присвоєно їй № 21/64-34/562.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-2 неналежним чином виконує свої зобов’язання за Договору лізингу, а тому позивач на підставі пункту 18.1.3 Договору лізингу має право на розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку. Крім того, позивач зазначає, що неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань за Договором лізингу спричинило йому збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 5681932,21 грн. Також позивач зазначає, що на даний час предмет лізингу незаконно знаходиться у відповідача-1, а тому він підлягає витребування з незаконного володіння відповідача-1.

19.01.2011 позивач в порядку статей 66, 67 ГПК України подав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на грошові суми, які містяться на рахунках відповідача-2 та належать відповідачу-2 в розмірі ціни заявленого позову в сумі 5681932,21 грн.

Суд зазначене клопотання відхилів з тих підстав, що позивачем у порушення статті 66 ГПК України не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідач-1 позов не визнав, мотивуючи це тим, що предмет лізингу відповідачу-1 ніколи не передавався та не знаходився, а тому не може бути у нього витребуваним.

Відповідач-2 позов не визнав, мотивуючи це тим, що: позивачем не був дотриманий порядок розірвання Договору лізингу встановленого статтею 188 ГК України, а крім того, у позивача були відсутні підстави для односторонньої відмови від Договору лізингу (розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку), оскільки як того вимагає пункт 18.2 Договору лізингу на адресу лізингоодержувача не було направлено лізингодавцем листа про припинення дії Договору лізингу; наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку (як неодержаної винагороди по майбутнім лізинговим платежам та суми відшкодування вартості предмета лізингу) за Договором лізингу у разі виконання Договору лізингу сторонами без дослідження питання вжиття позивачем будь-яких заходів для отримання вказаного прибутку не є підставою для його стягнення. Крім того, відповідач-2 вважає, що відповідно до статті 15 ГПК України матеріали справи повинні бути направлені за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

29.03.2011 представник позивача через канцелярію суду в порядку статті 22 ГПК України подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить: задовольнити вимоги позивача щодо розірвання Договору лізингу в зв’язку із істотним порушенням відповідачем-2 своїх зобов’язань; стягнути з відповідача-2 суму упущеної вигоди в розмірі 3529379 грн., яка складається: з суми упущеної вигоди під час дії Договору лізингу в розмірі 2060769 грн. та з суми упущеної вигоди в зв’язку із його розірванням через істотне порушення відповідачем-2 своїх зобов’язань, як не отриману через порушене право позивача, яку він міг би отримати за звичайних обставин та за умови добросовісного виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань в розмірі 1468610 грн. Позовні вимоги до відповідача-1 залишив без змін та підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 19.01.2011 оголошувалась перерва до 07.02.2011.

Розгляд справи відкладався.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2007 відповідач-2 подав заявку до позивача про отримання послуги фінансового лізингу на 60 місяців.

25.03.2008 між позивачем (Покупець або Лізингодавець) та відповідачем-2 (Продавець або Лізингоодержувач) був укладений договір купівлі-продажу № 51 (далі –Договір № 51), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов’язаний продати, а Покупець зобов’язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до Договору лізингу): каток ґрунтовий вібраційний Bomag BW 151 AD-4 (дві) одиниці, виробництва компанії BOMAG (Німеччина); автогрейдер New Holland F 106.6 4W (одна) одиниця, виробництва компанії LION Spezialtransport GmbH (Німеччина); баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 (одна) одиниця, виробництва компанії CONSTRUCCIONES METALICAS COMANSA, S.A. (Іспанія), (далі –Предмет лізингу) в цілому та відповідно як окремі його складові, зазначені в додатку № 1 «Специфікація», який є невід’ємною частиною Договору № 51.

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 51 ціна Предмету лізингу, що постачається за цим Договором № 51 становить 4839213 грн. в т.ч. ПДВ 806535,50 грн., і є еквівалентом 958260 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют Національного банку України на день підписання даного Договору № 51 та складається з позиційних цін компонентів Предмету лізингу, відповідно до додатку № 1 «Специфікація»до цього Договору № 51.

Згідно з пунктом 4.3 Договору № 51 Продавець зобов’язується передати Покупцю та й негайно прийняти в якості Лізингоодержувача від нього, як Лізингодавця, Предмет лізингу за Договором лізингу, в такому ж стані.

Пунктом 7.1 Договору № 51 визначено, що право власності на Предмет лізингу переходить від Продавця до Покупця (Лізингодавця) з моменту підписання акта приймання-передачі Предмета лізингу на умовах, передбачених даним Договором № 51.

25.03.2008 між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем-2 (Лізингоодержувач) був укладений Договір лізингу, відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець приймає на себе зобов’язання придбати Предмет лізингу у власність від Продавця відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі лізингу, зокрема, у специфікації, та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим Договором лізингу, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Відповідно до пункту 3.1 Договору лізингу всі платежі, що здійснюються на підстав цього Договору лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому Договорі лізингу та графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін.

Лізингоодержувач зобов’язується своєчасно сплачувати Лізингодавцю всі передбачені даним Договором лізингу платежі (пункт 3.2 Договору лізингу).

Згідно з пунктом 3.4 Договору лізингу Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі зазначені в графіку платежів щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі лізингу електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку. Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу рахунки, зазначені в цьому пункті Договору лізингу за 3 дні до дати платежу.

28.03.2008 між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем-2 (Лізингоодержувач) був укладений додаток № 4/1 до Договору лізингу, відповідно до умов якого сторони визначили графік лізингових платежів.

28.11.2008 між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем-2 (Лізингоодержувач) була укладена додаткова угода № 1 до Договору лізингу, відповідно до якої сторони змінили графік лізингових платежів, визначений додатком № 4/1 від 28.03.2008 до Договору лізингу.

Відповідно до частини 1 статі 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною 1 статті 292 ГК України лізинг –це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів –фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо (частина 2 статті 292 ГК України).

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (частина 3 статті 292 ГК України).

28.03.2008 між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем-2 (Лізингоодержувач) був укладений акт прийому-передачі, якій є додатком № 3/1 до Договору лізингу (далі –Акт), відповідно до якого Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв Предмет лізингу згідно Договору лізингу, а саме: каток ґрунтовий вібраційний Bomag BW 151 AD-4 (дві) одиниці, заводський № 101920011188 та № 101920011189; автогрейдер New Holland F 106.6 4W (одна) одиниця, заводський № N7F10020; баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 (одна) одиниця, заводський № 15357.

Відповідно до пункту 1 Акта вартість майна згідно Договору лізингу складає 4839213 грн. у т.ч. ПДВ 20% - 806535,50 грн., що є еквівалентом 958260 доларів США у т.ч. ПДВ 20% - 159710 доларів США (за курсом НБУ на 28.03.2008 5,05 грн. за 1 долар США).

Лізингодавець згодний, що майно, яке передається за цим Актом, знаходиться в технічно справному стані, перевірено та протестовано ним, відповідає специфікації № 1/1 до Договору лізингу та повністю підлягає використанню (експлуатації) в господарській діяльності Лізингоодержувачем (пункт 2 Акта).

Згідно з пунктом 4 Акта Лізингоодержувач визнає право власності Лизингодавця на вищенаведений Предмет лізингу та підтверджує, що Лізингоодержувачу надається виключно право володіння та користування вищезазначеним Предметом лізингу відповідно до положень Договору лізингу.

На виконання умов Договору лізингу за Договором № 51 позивач перерахував відповідачу-2 кошти в сумі 4839213 грн., що підтверджується банківською випискою позивача копія якої міститься в матеріалах справи.

На виконання умов Договору лізингу відповідач-2 сплатив позивачу 1376057,14 грн., а з 21.11.2009 розрахунки відповідача-2 за Договором лізингу припинились.

Враховуючи наявність істотних порушень Договору лізингу з боку відповідача-2 щодо сплати будь-яких із платежів, що підлягають до сплати за Договором лізингу (включаючи пені та штрафи), позивач просить розірвати Договір лізингу.

Відповідно до пункту 18.1.3 Договору лізингу визначено, що сторони домовились, що Договір лізингу може бути розірваний Лізингодавцем в односторонньому порядку, якщо є хоча б одна з нижче зазначених умов, кожна з яких вважається істотним порушенням умов Договору лізингу, а саме: Лізингоодержувач у строк, що перевищує 30 (тридцять) календарних днів, від встановленої відповідно Договору лізингу дати платежу, не виплачує будь-якій із платежів, що підлягає сплаті за Договором лізингу (включаючи пені та штрафи).

Договір лізингу вважається розірваним з дня, який зазначений у листі про припинення дії Договору лізингу, але не раніше ніж через тиждень від дня відправлення письмового повідомлення іншій стороні (пункт 18.2 Договору лізингу).

У постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2010 визначено, що судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини щодо дотримання позивачем порядку розірвання Договору лізингу, встановленого статтею 188 ГК України, а також наявність підстав для односторонньої відмови позивача від Договору лізингу (розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку) та, як того вимагає пункт 18.2 Договору лізингу, направлення лізингодавцем листа про припинення дії Договору лізингу, що свідчить про передчасне задоволення судами позову в частині розірвання Договору лізингу.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача-2 з відповідною вимогою про розірвання Договору лізингу.

При цьому, суд враховує помилковість посилання позивача на положення Договору лізингу, які передбачають розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку, оскільки чинним законодавством України передбачено, що розірвання договору, зокрема, може бути вчинено за згодою сторін, у разі односторонньої відмови від нього або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін шляхом подання позову до суду.

Обґрунтовуючи свої вимоги про розірвання Договору лізингу, позивач, зокрема, керується пунктом 18.1.3 Договору лізингу, а в якості підстави для розірвання Договору лізингу позивач посилається на порушення відповідачем-2 умов Договору лізингу щодо строків сплати будь-яких із платежів, що підлягають сплаті за Договором лізингу (включаючи пені та штрафи).

В даному випадку має місце невірне застосування позивачем норм права (застосування законодавства), що при оцінці судом підстав з яких заявлено дану вимогу, має бути враховано.

Для розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку відповідно до пунктів 18.1 та 18.2 Договору лізингу достатнім є направлення відповідачу-2, відповідного повідомлення, що по закінченню встановленого Договором лізингу строку є підставою вважати Договір лізингу розірваним. При реалізації позивачем зазначеного права передбаченого пунктом 18.1 Договору лізингу, додаткового звернення до суду із вимогами про розірвання Договору лізингу не потребується.

Згідно з частиною 4 статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частина 2 статті 188 ГК України).

Недотримання позивачем приписів частини 2 статті 188 ГК України не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про про розірвання оспорюваного договору, про що зокрема зазначено у пункті 4 листа Вищого господарського суду України від 15.01.2010 № 01-08/12 з посиланням на постанову Верховного суду України від 01.12.2009 № 50/101-08.

Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач-2 у строк, що перевищує 30 (тридцять) календарних днів, від встановленої Договором лізингу дати платежу, не виплачує будь-який із платежів, що підлягає до сплати за Договором лізингу (включаючи пені та штрафи).

Відтак, враховуючи те, що відповідачем-2 не виконуються належним чином зобов’язання за Договором лізингу, суд задовольняє вимогу позивача про розірвання Договору лізингу, оскільки наявним є істотне порушення умов Договору лізингу з боку відповідача-2.

Позивач просить стягнути з відповідача-2 суму упущеної вигоди в розмірі 3529379 грн., яка складається: з суми упущеної вигоди під час дії Договору лізингу в розмірі 2060769 грн. та з суми упущеної вигоди в зв’язку із його розірванням через істотне порушення відповідачем-2 своїх зобов’язань, як не отриману через порушене право позивача, яку він міг би отримати за звичайних обставин та за умови добросовісного виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань в розмірі 1468610 грн.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.

Невиконання відповідачем-2 своїх зобов’язань за Договором лізингу не може вважатися збитками позивача в сумі 3529379 грн. у вигляді упущеної вигоди, оскільки в даному випадку має місце лише теоретичне обґрунтування можливості отримання прибутку (як неодержаної винагороди по майбутнім лізинговим платежам та суми відшкодування вартості предмету лізингу) за договором фінансового лізингу у разі виконання договору сторонами.

Твердження позивача щодо наявності у нього зобов’язань за кредитним договором № UA/001 від 15.11.2007 (далі –Кредитний договір), укладеним між Hypo Alpe-Adria-Bank International AG та позивачем, не може вважатися причиною понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі заявленому до стягнення, оскільки жодних доказів, що позивач зобов’язаний був виконати свої зобов’язання за Кредитним договором саме за рахунок коштів отриманих по Договору лізингу від відповідача-2 суду не надано. При укладанні Договору лізингу сторони не погоджували, що виключно за рахунок сплачених лізингових платежів мають бути здійснені оплати за Кредитним договором.

Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами статті 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним з видів цивільно-правової відповідальності.

З вказаних норм чинного законодавства України вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими правопорушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Виходячи зі змісту статті 623 ЦК України збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобов'язання.

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, особа, яка має на меті відшкодовувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов’язання іншою особою.

Заявлений позивачем розмір збитків в сумі 3529379 грн., яка складається: з суми упущеної вигоди під час дії Договору лізингу в розмірі 2060769 грн. та з суми упущеної вигоди в зв’язку із його розірванням через істотне порушення відповідачем-2 своїх зобов’язань, як не отриману через порушене право позивача, яку він міг би отримати за звичайних обставин та за умови добросовісного виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань в розмірі 1468610 грн., свідчить про недоведеність позивачем розміру упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача-2 та збитками, оскільки вимоги ґрунтуються на припущеннях, що позивач зміг би отримати у відповідному періоді зазначену суму прибутку в разі передання в оренду предмету лізингу іншій особі тощо, що не дає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди. А можливіість отримання зазначених коштів від самого відповідача-2 може бути підставою для їх стягнення у якості заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 142 ГК України прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Суми, що належить підприємству отримати за договором укладеним в процесі господарської діяльності не є підтвердженням саме такої суми прибутку (доходу) суб’єкта господарювання, а отже і не можуть підтверджувати розмір упущеної вигоди.

Відтак, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача-2 упущеної вигоди в сумі 3529379 грн. є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено розмір упущеної вигоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача-2 та збитками.

Позивач такрож просить витребувати з незаконного володіння відповідача-1 предмета лізингу, який ним утримується.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Даний спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли майно незаконно вибуває з володіння власника. При цьому незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Підставою віндикційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння, знаходження його в натурі у відповідача тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2009 між відповідачем-2 та ТОВ «Дора-Транс» був укладений договір доручення № 3, відповідно до умов якого відповідач-2 доручає, а ТОВ «Дора-Транс»зобов’язується здійснити перевезення Предмета лізингу відповідачу-1, згідно підписаного сторонами акта приймання-передачі.

15.12.2009 між відповідачем-2 та ТОВ «Дора-Транс»був укладений акт приймання-передачі № 1, який є додатком до вказаного договору доручення, відповідно до якого відповідач-2 передав, а ТОВ «Дора-Транс»прийняло Предмет лізингу.

Таким чином, долучені до матеріалів справи докази жодним чином не підтверджують перебування предмету лізингу у відповідача-1.

Відтак, позовна вимога позивача про витребування з незаконного володіння відповідача-1 предмету лізингу, який ним утримується є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню, оскільки до матеріалів справи позивачем не надано доказів знаходження предмету лізингу у відповідача-1.

У своїх запереченнях проти позову, відповідач-2 вважає, що відповідно до статті 15 ГПК України матеріали справи повинні бути направлені за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

Відповідно до частини 1 статті 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Згідно з частиною 3 статті 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з позовних вимог позивача до відповідача-2 є розірвання Договору лізингу.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що окрім позовних вимог позивача до відповідача-2, позивачем пред’явлена вимога до відповідача-1 про витребування з незаконного володіння відповідача-2 предмету лізингу, який ним утримується.

Таким чином, позивач скористався своїм правом передбаченим приписами частини 3 статті 15 ГПК України та подав позов до Господарського суду м. Києва, оскільки один з відповідачів, а саме відповідач-1 знаходиться за адресою: 01151, м. Київ, провулок Лепський, будинок 3, офіс 1.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»задовольнити частково.

Розірвати договір фінансового лізингу № 025-03/2008 від 25.03.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецпром».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 51, ідентифікаційний код 30645586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(03056, м. Київ, вул. Польова, 24-Д, ідентифікаційний код 35378830) 85 (вісімдесят п’ять) грн. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У решті позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»відмовити.

У позові до Приватного підприємства «Адвокатська палата «Руська правда»відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 04.04.201