Рішення № 14678379, 06.04.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-2927/11

                                                  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2011 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі

головуючого судді Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходився позов Акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсіббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2010 року було задоволено позов Акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсіббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсіббанк” заборгованість за кредитним договором №11284566000 від 16.01.2008 р. у сумі 983033 грн. 31 коп. та сплачений судовий збір у сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн. 00 коп.

Відповідачка ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду подала заяву про його перегляд. Відповідач ОСОБА_2 також подала заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08.12.2010 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.06.2010 року, ухвалене у справі за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсіббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було скасоване.

В наступні судові засідання представники відповідачів не з’являлись, в зв’язку з чим відповідно до ст. 169 ЦПК України суд приймає рішення за наявними в справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши заперечення відповідачів, які заявлялись на стадії перегляду заочного рішення. як такі, що підлягають врахуванню при розгляді справи по суті, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 16 січня 2008 року між АКІБ „Укрсіббанк” та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11284566000, відповідно до умов якого, позивач надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 100000 доларів США строком з 16.01.2008 року по 16.01.2029 року, а відповідач зобов’язався сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 12,90% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами.

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов’язань по кредитному договору, між АКІБ „Укрсіббанк” і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме – АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві приватної власності. Вартість предмету іпотеки за згодою сторін було визначено в 556561 грн. 00 коп. Також між АКІБ „Укрсіббанк” та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 173135 від 16.01.2007 р., відповідно до якого ОСОБА_2 несе відповідальність за неналежне виконання зобов’язання боржником.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору в частині щомісячної сплати відсотків за користування кредитом, а також повернення кредиту щомісячними платежами, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 983033 грн. 31 коп. (122986 доларів 77 центів), у тому числі: заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 783433 грн. 90 коп., заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 171615 грн. 54 коп., пеня у розмірі 6802 грн. 72 коп., та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 21181 грн. 15 коп., що підтверджується копією розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановленим строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі змістом ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частинами позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Із зібраних по справі доказів вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 порушила зобов’язання встановлені договором про надання споживчого кредиту №11284566000 від 16 січня 2008 року. Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінюючи доводи, які заявлялись відповідачами, ще на стадії перегляду заочного рішення, суд звертає увагу відповідачів, що відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, з врахуванням принципу диспозитивності, посилаючись на відсутність підпису ОСОБА_2 на договорі поруки, сторона не являлась в цивільний процес протягом року, не заявляла будь-яких клопотань про забезпечення доказів, зокрема про призначення експертизи, тому справа розглянута в цій частині за заявленими доказами. Щодо посилань ОСОБА_1 на удаваність правочину, то суд оцінює їх критично. Удаваність як порок правочину, є характерним для всього правочину, а не для конкретного його елементу, як на це посилається сторона відповідача. Такий висновок підтверджується ст. 235 ЦПК України та п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними”. Власно сторона посилається на ті самі відносини – кредитні, та на ті самі умови договору, оспорюючи предмет договору, а точніше механізм його визначення, в тому числі в гривні.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Оскільки у відповідача по справі є відповідна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат згідно зі ст. 79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 11, 524, 525, 526, 530, 554, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 15, 27, 31, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, СУД –

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” (пр. Московський, 60 м. Харків, 61050, кореспондентський рахунок 32009100100 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005 код за ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитним договором №11284566000 від 16.01.2008 р. у сумі 983033 грн. 31 коп..

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” сплачений судовий збір у сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ                               А.І. ДРІШЛЮК