Ухвала суду № 14644261, 01.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2011 року справа №2а-27161/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гаврищук Т.Г.

суддів Білак С.В. , Сухарька М.Г.

при секретарі судового засідання Костроміній Г.С.

за участю представників:

від позивача: Кожушко Т.П. довіреність від 13.01.11р., Курєпова О.В. довіреність від 14.01.11р.

від відповідача: Тимошенко С.Ю. довіреність від 15.04.10р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011р. у справі № 2а-27161/10/0570 (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еталон" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0003772340/0,-

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011р. у справі № 2а-27161/10/0570 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еталон" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька, внаслідок чого визнано недійсним податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м.Донецька від 27.09.2010 року № 0003772340/0.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м.Донецька просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач у письмових запереченнях та під час апеляційного розгляду справи проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного зясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010р., за результатами якої складений акт від 14.09.2010р. № 1563/23-3/25115499 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010р. № 0003772340/0, яким позивачеві згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 58870,50грн., у тому числі основний платіж 39247,00грн., штрафні (фінансові) санкції 19623,50грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Підставою для прийняття наведених рішень послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” в частині віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання товару від ТОВ “АМК-ТРЕЙДИНГ”, ТОВ “КФ”СЕРВІС КОМПЛЕКТ”, ТОВ ПКФ “ДОНІМПЕРІАЛ ПЛЮС”, ТОВ “КИТ АВТО”. В основу висновків акту перевірки полягли ознаки нікчемності угод, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, передбачені ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України. Податковий орган вважає, що оскільки у цих контрагентів відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, то вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Не мають реального товарного характеру.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини позивача з платниками, установчі документи, свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ, первинні та інші документи яких були визнані недійсними в судовому порядку.

Під час проведення перевірки, на пропозицію податкового органу було проведено інвентаризацію у відповідності до вимог Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р. №69, за результатами проведення якої розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю не виявлено.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем тих обставин, що укладені позивачем договори порушують публічний порядок, та відсутність підстав вважати їх нікчемними . Доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку податковим органом не надано.

За вимогами п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1.п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”) .

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 наведеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом, який складається в момент виникнення податкових зобовязань у продавця. Відповідальність за складання податкових накладних і відповідність їх податковим зобовязанням несе саме продавець, а не покупець, який отримує податкові накладні.

За вимогами п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Зазначені в акті перевірки податкові накладні , що складені ТОВ “АМК-ТРЕЙДИНГ”, ТОВ “КФ”СЕРВІС КОМПЛЕКТ”, ТОВ ПКФ “ДОНІМПЕРІАЛ ПЛЮС”, ТОВ “КИТ АВТО” відповідають вимогам п.п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Факт отримання позивачем продукції від ТОВ “АМК-ТРЕЙДИНГ”, ТОВ “КФ”СЕРВІС КОМПЛЕКТ”, ТОВ ПКФ “ДОНІМПЕРІАЛ ПЛЮС”, ТОВ “КИТ АВТО” підтверджується наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами ( видаткові накладні, рахунки-фактури, сертифікати походження товару, податкові накладні, платіжні доручення ) , які складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”. Позивачем також було надано документи, які свідчать про наявність у нього транспортних засобів та документів, які свідчать про фактичне здійснення транспортних робіт для придбання товару у контрагентів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо доведеності позивачем правомірності формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями за першою із подій.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування” платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обовязкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Законом України „Про податок на додану вартість” введено непрямий податок на додану вартість, запровадження якого не повинно впливати на фінансово-господарську діяльність субєктів господарювання.

Згідно із цим Законом, яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обовязок щодо визначення обєкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку продавця товару.

Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку покупця.

Закон України „Про податок на додану вартість” не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Доводи податкового органу з посиланням на неможливість проведення перевірки контрагентів позивача, колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на включення до складу податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Колегія суддів зазначає, що порушення норм Закону України „Про податок на додану вартість” контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011р. у справі № 2а-27161/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011р. у справі № 2а-27161/10/0570 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 01 квітня 2011 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 06 квітня 2011 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: С.В. Білак

М.Г. Сухарьок