Рішення № 14642633, 25.03.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2011 р.Справа № 15/17-281-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача Строчковський О.М.,

від відповідача Корецька Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Прогрес-Агро” про стягнення 159790,22 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 25.02.2011 р. оголошувалась перерва до 25.03.2011 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Прогрес-Агро” про стягнення 159790,22 грн., посилаючись на наступне.

20.02.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Прогрес-Агро” був укладений договір купівлі-продажу №20/02-09, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар у кількості та на умовах передбачених п.1.1. договору, а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість згідно з договором.

Так, позивач вказує, у період з 09.03.2009 р. по 15.04.2009 р. відповідно до умов вищезазначеного договору ТОВ „Укрпродком” було поставлено на користь СВК „Прогрес-Агро” товар комбікорм свинячий на загальну суму 182 568,10 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, зокрема:

-видаткова накладна № УП-0000007 від 09.03.2009 року;

-видаткова накладна № УП-0000008 від 16.03.2009 року;

-видаткова накладна № УП-0000009 від 18.03.2009 року;

-видаткова накладна № УП-0000001 від 23.03.2009 року;

-видаткова накладна № УП-00000011 від 25.03.2009 року;

-видаткова накладна № УП-00000012 від 31.03.2009 року;

-видаткова накладна №УП-00000013 від 06.04.2009 року;

-видаткова накладна № УП-00000014 від 09.04.2009 року;

-видаткова накладна № УП-00000015від 15.04.2009 року.

Крім того, позивач зазначає, що отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями (серія ЯПН № 162741 від 01.03.2009 року та серія ЯПН № 162740 від 01.04.2009 року, виданих відповідачем гр. ОСОБА_1, та підписаним сторонами актом звірки станом на 13.01.2011 року.

Як стверджує позивач, 07.08.2009 р. відповідачем було сплачено за поставлений товар лише 50 000,00 грн., у звязку з чим сума заборгованості станом на 13.01.2011 року складає 132 568,10 грн.

При цьому позивач посилається на те, що відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу № 20/02-09 від 20.02.2009 р. оплата за товар здійснюється покупцем в грошовій формі в строк з 01.07.2009 р. по 15.07.2009 р., тому кінцевий термін розрахунків встановлений 15 липня 2009 р.

Згідно п. 4.1. договору за несвоєчасну або неповну оплату партії товару, передбачену п. 2.1. даного договору покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі 1 % від неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу.

З огляду на прострочку виконання відповідачем зобовязання з оплати товару позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 08.08.2009 р. по 06.02.2010 р., що складає 23862,25 грн.

Разом з тим позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складають 1961,28 грн. та інфляційних витрат, що становлять 1398,59 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.01.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-281-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач позовні вимоги визнає в частині стягнення основного боргу в сумі 132568,10 грн., однак заперечує проти позовних вимог в частині стягнення неустойки, інфляційних втрат та 3 % річних, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 45-47).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

20 лютого 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” (продавець) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Прогрес-Агро” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 20/02-09, відповідно до п. 1.1 якого позивач як продавець зобовязався передати належний йому на праві власності комбікорм свинячий (надалі - товар) у кількості 400 тон по ціні 1430 грн. (в т.ч. ПДВ), 572 та на умовах передбачених п.1.1. договору, а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість згідно з умовами договору.

Умови поставки товару визначені в п. 1.2 договору, а саме доставка товару здійснюється транспортом покупця без компенсації вартості транспортних витрат у строк з 01.03.2009 р. по 01.07.2009 р.

В п. 1.4 договору зазначено, що право власності на партію товару до покупця переходить з моменту повної оплати за отриманий товар.

Згідно п. 2.1 договору оплата товару здійснюється покупцем у грошовій формі у строк з 01.07.2009 р. по 15.07.2009 р.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач у період з 09.03.2009 р. по 15.04.2009 р. поставив відповідачу, а відповідач прийняв у власність товар комбікорм свинячий на загальну суму 182568,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, зокрема:

-видатковою накладною № УП-0000007 від 09.03.2009 року;

-видатковою накладною № УП-0000008 від 16.03.2009 року;

-видатковою накладною № УП-0000009 від 18.03.2009 року;

-видатковою накладною № УП-0000001 від 23.03.2009 року;

-видатковою накладною № УП-00000011 від 25.03.2009 року;

-видатковою накладною № УП-00000012 від 31.03.2009 року;

-видатковою накладною №УП-00000013 від 06.04.2009 року;

-видатковою накладною № УП-00000014 від 09.04.2009 року;

-видатковою накладною № УП-00000015від 15.04.2009 року.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар відповідачем було отримано через уповноважену особу Дімова Олега Івановича, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей (серія ЯПН № 162741 від 01.03.2009 року та серія ЯПН № 162740 від 01.04.2009 року) та вбачається з підпису вказаної особи на вищевказаних видаткових накладних.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, вартість поставленого позивачем товару було сплачено відповідачем частково в сумі 50000,00 грн. Так, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 132568,10 грн., що не спростовано відповідачем.

Як вказує відповідач у відзиві на позов, останній мав намір своєчасно та у повному обсязі розрахуватися з позивачем, але внаслідок форс-мажорних обставин, що мали місце в 2009 та 2010 роках підприємство не отримало очікуваних доходів, у зв'язку з чим не мало можливості своєчасно розрахуватися з кредитором.

В силу ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В свою чергу за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої видаткової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором купівлі-продажу в розмірі 132568,10 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як випливає з п. 2.1 договору кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару, поставленого за вищевказаними накладними, встановлено - 15.07.2009 року. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару в сумі 132568,10 грн., починаючи з 16.07.2009 р.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 4.1 договору, за несвоєчасну або неповну оплату партії товару, передбачену п. 2.1. даного договору покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі 1% від неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором щодо повної оплати наданих позивачем послуг, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 08.08.2009 року по 06.02.2010 року (180 дн.). Так, розмір нарахованої позивачем пені складає 23862,25 грн. (132 568,10 грн. х 1% х 180 дн.).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідач, заперечуючи проти нарахування йому пені, послався на те, що прострочення у виконанні відповідачем зобовязання перед позивачем виникло внаслідок непереборної сили, що підтверджується відповідними висновками Торгово-промислової палати України від 15.07.2009 р. № 2523/05-4 та від 15.09.2010 р. № 2824/05-4 про форс-мажорні обставини.

Так, висновком ТПП України від 15 липня 2009 року № 2523/05-4 підтверджено, що внаслідок стихійного лиха, що мало місце 29.06.2009 року на площах сільськогосподарського виробничого кооперативу „Прогрес-Агро”, що знаходяться у Болградському районі Одеської області, загинули посіви озимої пшениці на площі 111 га, гороху на площі 139 га, ярого ячменю на площі 274 га. Висновком ТПП України від 15 вересня 2010 року № 2824/05-4 підтверджено, що внаслідок несприятливих погодних умов, що мали місце у період з 21 червня по 20 липня 2010 року, на площах СВК „Прогрес-Агро” були пошкоджені посіви озимої пшениці на площі 332 га (19%), озимий ячмінь - 246 га (30%), озимий ріпак - 96 га (31%), горох - 92 га (50%). Як вказує відповідач, наведені обставини призвели до понесення підприємством збитків, які виражаються у понесених втрат від незібраної сільськогосподарської продукції. При цьому відповідач зазначає, що є сільськогосподарським підприємством, основними цілями та завданням якого є виробництво та реалізація власної продукції, що передбачає вирощення рослинної продукції, розведення тваринництва і реалізація виробленої продукції. Всі оборотні кошти, необхідні для існування підприємства, формуються за рахунок коштів отриманих від реалізації виробленої продукції.

Проте, слід зазначити, що наведені відповідачем обставини щодо понесення втрат від сільськогосподарської продукції мали місце вже після виконання позивачем умов договору купівлі-продажу щодо продажу товару відповідачу і настання строку для його оплати відповідачем.

Між тим пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, враховуючи вищенаведені відповідачем обставини, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України суд зменшує розмір пені до 11931,12 грн. (50 % від заявленої до стягнення суми пені).

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат за період з серпня 2009 року по січень 2010 року.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Також рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних були надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, при здійснені позивачем розрахунку інфляційних втрат був врахований сукупний індекс інфляції, який за обраний позивачем період склав 105,5% (за даними Державного комітету статистики України). Відповідно сума інфляційних втрат позивача за період з серпня 2009 року по січень 2010 року з урахуванням вказаного показнику інфляції складає 7291,25 грн. ((132568,10 грн./100%*105,5%) - 132568,10 грн.). Отже, позивачем у позовній заяві наведено невірний розрахунок інфляційних, за яким інфляційні втрати становлять 1398,59 грн.

Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних є меншою, ніж вище розрахована судом, та огляду на те, що суд не може виходити за межи позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних, яка заявлена позивачем 1398,59 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму заборгованості, оскільки прострочка відповідача щодо оплати отриманого позивачем товару мала місце з 16.07.2009 р. Так, з огляду на обраний позивачем період з серпня 2009 р. по січень 2010 р. (180 дн.) розмір 3% річних складатиме 1961,28 грн. (132568,10 грн./100% * 3%:365 дн.* 180 дн.).

Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача за договором купівлі-продажу № 20/02-09 від 20.02.2009 р., що підлягає стягненню на користь позивача становить 147859,09 грн. (132568,10 грн. + 11931,12 грн. + 1398,59 грн. + 1961,28 грн.)

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Укрпродком” обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з заявленої позивачем до стягнення суми боргу.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Прогрес-Агро” про стягнення 159790,22 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Прогрес-Агро” (68643, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Камянка, вул. Суворова, 1; код ЄДРПОУ 32543809; р/р 26001015626001 в АКБ „Імексбанк” м. Одеса, МФО 328384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” (65076, м. Одеса, вул. Радісна, буд. 2/4А; код ЄДРПОУ 314612; п/р 26001001706001 в ОФ АТ Укрінбанк, МФО 328696) 132568/сто тридцять дві тисячі пятсот шістсот вісім/грн. 10 коп. основного боргу, 11931/одинадцять тисяч девятсот тридцять одна/грн. 12 коп. пені; 1398/одна тисяча триста девяносто вісім/грн. 59 коп. інфляційних витрат; 1961/одна тисяча девятсот шістдесят одна/грн. 28 коп. 3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 1478/одна тисяча чотириста сімдесят вісім/грн. 59 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 218/двісті вісімнадцять/грн. 38 коп.

3.В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпродком” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2011 р.