Рішення № 14641902, 28.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/10328.03.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ліго-Транс»

доВідкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»

простягнення 36014,67 грн.

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача –Лось Д.В. (довіреність № 1 від 10.01.2011); від відповідача –Головко І.І. (довіреність № 1/186 від 08.11.2010). СУТЬ СПОРУ:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліго-Транс»(далі –позивач або Товариство) звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»(далі –відповідач або Завод) про стягнення 30 600 грн. заборгованості за надані транспортні послуги з перевезення пасажирів, 1744,20 грн. інфляційних втрат, 410,92 грн. 3% річних, 3259,55 грн. пені, всього 36014,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням Заводом своїх зобов’язань за договором № 22-08 від 23.01.2008 (далі –Договір), укладеним між Товариством та Заводом, щодо оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів згідно з пунктом 3.2 Договору.

При цьому, Товариство зазначає, що Завод допустив прострочення з оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів в сумі 30 600 грн. У зв’язку із простроченням оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів Товариством на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) були нараховані Заводу за період з 31.08.2010 до 08.02.2011 три відсотки річних на загальну сумі 410,92 грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2010 року до грудня 2010 року на загальну суму 1744,20 грн., а також на підставі пункту 4.3 Договору Заводу за період з 31.08.2010 до 08.02.2011 була нарахована пеня на загальну суму 3259,55 грн.

08.02.2011 Товариство в порядку статей 66, 67 Господарсько процесуального кодексу (далі –ГПК України) подало заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просило у межах суми позовних вимог та з врахуванням судових витрат накласти арешт на грошові кошти Заводу до виконання рішення у справі.

Суд зазначене клопотання відхилів з тих підстав, що позивачем у порушення статті 66 ГПК України не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Завод визнав позов в частині стягнення з нього 26258,24 грн., а саме: 25600 грн. заборгованості за надані транспортні послуги з перевезення пасажирів на підставі складених між Товариством та Заводом 5 актів прийому-передачі виконаних робіт, 3% річних в сумі 65,23 грн., інфляційних втрат в сумі 256 грн. та пені в сумі 337,01 грн. Крім того, Завод зазначає, що в порушення пункту 3.2 Договору Товариство не надало Заводу рахунків щодо оплати вартості транспортних послуг з перевезення пасажирів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.01.2008 між Товариством (Виконавець) та Заводом (Замовник) був укладений Договір, відповідно до пункту 1.7 якого Виконавець надає Замовнику транспортні послуги з перевезення пасажирів Замовника (далі –пасажири). Маршрути та графіки перевезень наведено в додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість транспортних послуг з перевезення пасажирів складає 333,33 грн. за один календарний день, крім того ПДВ 20% - 66,67 грн. Загальна вартість послуг за Договором –400 грн.

Замовник зобов’язується здійснювати оплату послуг двічі на місяць, на протязі п’ятьох днів з надання рахунку від Виконавця (пункт 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 3.4 Договору по закінченню кожного календарного місяця Виконавець складає та надає Замовнику акт здачі-прийому наданих послуг в 2-ох примірниках.

На виконання пункту 3.4 Договору між Товариством та Заводом були складені акти прийому-передачі виконаних робіт: № 125 від 31.10.2009 за жовтень 2009 року на суму 5400 грн., № 081 від 30.04.2010 за квітень 2010 року на суму 5000 грн., № 098 від 31.05.2010 за травень 2010 року на суму 4800 грн., № 123 від 30.06.2010 за червень 2010 року на суму 5000 грн. та № 142 від 31.07.2010 за квітень 2010 року на суму 5400 грн., всього на суму 25600 грн.

Станом на дату судового засідання Завод не сплатив Товариству 25600 грн. заборгованості за надані транспортні послуги з перевезення пасажирів.

За таких обставин справи позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З умов Договору, а саме пункту 3.2 Договору вбачається, що Завод зобов’язується здійснювати оплату послуг двічі на місяць, на протязі п’ятьох днів з надання рахунку від Товариства.

Проте, матеріали справи не свідчать про те, що Товариство на виконання пункту 3.2 Договору направляло Заводу, а Завод отримував рахунки-фактури: № 124 від 21.10.2009 за жовтень 2009 року на суму 5400 грн., № 080 від 20.04.2010 за квітень 2010 року на суму 5000 грн., № 098 від 25.05.2010 за травень 2010 року на суму 4800 грн., № 118 від 24.06.2010 за червень 2010 року на суму 5000 грн., № 144 від 26.07.2010 за квітень 2010 року на суму 5400 грн., всього на суму 25600 грн. та № 165 за серпень 2010 року на суму 5000 грн., всього на суму 30600 грн.

Крім того, матеріали справи не свідчать про те, що у серпні 2010 року відповідачу надавалися послуги з перевезення, що на виконання пункту 3.4 Договору між Товариством та Заводом був складений акт прийому-передачі виконаних робіт за серпень 2010 року на суму 5000 грн., чи направлявся акт прийому-передачі виконаних робіт за серпень 2010 року на адресу відповідача взагалі.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи зазначене, позивачем всупереч статті 33 ГПК України не доведено факту надання у серпні 2010 року відповідачу послуг з перевезення на загальну суму 5000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2010 Товариство листом № 25 направило Заводу претензію № 1 щодо оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів в строк до 10.01.2011. Вказана претензія отримана Заводом 10.01.2011, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені норми, Завод зобов’язаний був здійснити оплату вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів в сумі 25600 грн. 10.01.2011.

Проте, Завод як 10.01.2011, так і на дату судового розгляду, свого зобов’язання щодо оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів в сумі 25600 грн. не виконав.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з Заводу заборгованості за надані транспортні послуги з перевезення пасажирів підлягають частковому задоволенню в сумі 25600 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний банківський день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство просить стягнути з Заводу нараховані за період з 31.08.2010 до 08.02.2011 три відсотки річних на загальну сумі 410,92 грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2010 року до грудня 2010 року на загальну суму 1744,20 грн., а також на підставі пункту 4.3 Договору Заводу за період з 31.08.2010 до 08.02.2011 була нарахована пеня на загальну суму 3259,55 грн.

Судом встановлено, що Завод повинен був здійснити оплату наданих транспортних послуг з перевезення пасажирів у сумі 25600 грн. 10.01.2011.

Отже, за заявлений у розрахунках позивача період нарахування інфляційних втрат, прострочення відповідача не відбулося, а тому стягнення з відповідача інфляційних втрат за вказаний період є безпідставним. Крім того, суд зазначає, що сторонами при розрахунках розміру пені помилково, всупереч положенням пункту 4.3 Договору, беруться календарні дні прострочення платежу, а не банківські.

Відтак, суд, на підставі статті 55 ГПК України, здійснює розрахунок 3% річних та пені відповідно до приписів вищевказаних норм, статей 253, 254 ЦК України:

Розрахунок трьох процентів річних

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

2560011.01.2011 - 08.02.2011293%61.02

Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 61,02 грн.

Розрахунок пені

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняКількість банківських днів простроченняРозмір подвійної облікової ставки НБУСума пені за період прострочення

2560011.01.2011 - 08.02.2011292015,5%217,42 Відтак, загальна сума пені за договором складає 217,42 грн., а отже стягненню підлягає пеня саме у зазначеному розмірі.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»(04176, м. Київ, вул. Електриків, будинок 26, ідентифікаційний код 14312364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліго-Транс»(03134, м. Київ, вул. Булгакова, будинок 16, ідентифікаційний код 35317411) 25 600 (двадцять п’ять тисяч шістсот) грн. боргу, 61 (шістдесят одну) грн. 02 коп. 3% річних, 217 (двісті сімнадцять) грн. 42 коп. пені, а також 256 (двісті п’ятдесят вісім) грн. 78 коп. витрат по сплаті державного мита та 169 (сто шістдесят дев’ять) грн. 59 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 31.03.2011