Рішення № 14641772, 16.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/128-Д16.02.11 За позовом Приватного підприємства «Гарантбудінвест»

до Приватного підприємства «Під ключ»

про розірвання договору та стягнення 500000, 00 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Калінін Р.С.

від відповідача: Москаль Л.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з вимогою про розірвання контракту комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р., укладеного між Приватним підприємством «Гарантбудінвест»та Приватним підприємством «Під ключ», та стягнення 500000, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо укладення з третіми особами договору про купівлю конкретного об’єкту нерухомості, здійснення його реконструкції та забезпечення переходу права власності на нерухоме майно за позивачем відповідно до умов зазначеного договору, що, на думку позивача, є істотним порушенням контракту комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.10.2010 р. суддею Машевською О.П. порушено провадження у справі № 3/128-Д, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.11.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.11.2010 р. справу № 3/128-Д передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. справу № 3/128-Д передано на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. дану справу було призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився через нез’явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У процесі розгляду спору відповідач подав клопотання про передачу даної справи за підсудністю до господарського суду Житомирської області через зміну його місцезнаходження.

Розглянувши подане клопотання, суд відмовляє у його задоволенні. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття господарським судом Житомирської області ухвали про порушення провадження у даній справі від 11.10.10р., відповідач був зареєстрований у місті Києві по вул.Клименка, 15.

На момент прийняття Господарським судом міста Києва даної справи до свого провадження відповідач також був зареєстрований у місті Києві. Наведене підтверджується наявною у матеріалах справи новою редакцією статуту Приватного підприємства «Під ключ»та відміткою про державну реєстрацію змін до установчих документів, датованою 24.12.2010р., тобто після прийняття справи до свого провадження Господарським судом міста Києва.

За таких обставин відсутні підстави для передачі даної справи до Господарського суду Житомирської області в порядку ч. 3 ст. 17 ГПК України.

У судовому засіданні 07.02.2011 р. судом, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, у якому просить відмовити позивачу у позові повністю через відсутність у позивача майнових прав на будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул. Білопільська, буд. 123 у зв’язку з несплатою ним повної вартості об’єкту.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.02.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, ?

ВСТАНОВИВ:

21.09.2007 р. між Приватним підприємством «Гарантбудінвест»та Приватним підприємством «Під ключ»було укладено контракт комісії № 1/21.10.07, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим контрактом, позивач доручив відповідачеві, а відповідач зобов’язався від свого імені та за рахунок позивача укласти з третіми особами договори щодо: придбання у приватну власність нежитлову будівлю № 1 з цегли загальною площею 3408, 3 кв.м., розташовану в м. Бердичеві Житомирської області по вул. Білопільській, 123 (надалі –об’єкт нерухомості); їх реконструкції відповідно до проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п. 1.2 контракту на виконання умов п. 1.1 контракту позивач доручив відповідачу, а відповідач зобов’язався від свого імені та за рахунок позивача забезпечити передбачене законодавством України нотаріальне посвідчення відповідних договорів та реєстрацію права власності позивача на об’єкт нерухомості.

Згідно з п. 1.3 контракту придбаний відповідачем від свого імені та за рахунок позивача об’єкт нерухомості є власністю відповідача.

Пунктом 1.4 контракту передбачено, що вартість об’єкта нерухомості, що купується відповідачем від свого імені та за рахунок позивача, не повинна бути більшою за 3000000, 00 грн.

Об’єкт нерухомості, що купується відповідачем, повинен бути переданий відповідачем позивачу за актом приймання-передачі, а право власності на об’єкт нерухомості зареєстровано за позивачем в органах державної реєстрації у термін шість місяців (п. 1.5 контракту).

Відповідно до п.п. 2.1.2 та 2.1.3 контракту позивач зобов’язаний за відсутністю обґрунтованих заперечень приймати та підписувати щомісячні звіти відповідача за виконання доручення позивача; за відсутністю обґрунтованих заперечень приймати та підписувати загальний звіт відповідача згідно п. 3.2 даного контракту.

Згідно з п. 2.2.1 контракту позивач має право здійснювати авансування витрат відповідача в розмірах, згідно наданої відповідачем заяви.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що відповідач зобов’язаний:

·          самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу: знайти продавця об’єкту нерухомості, будівельно-монтажну організацію та покупця реконструйованого об’єкту нерухомості, провести переддоговірну роботу, укласти та виконати з такими третіми особами відповідні договори (п. 2.3.1 контракту);

          ·          при покупці та продажу об’єкта нерухомості забезпечити передбачене законодавством України нотаріальне посвідчення відповідних договорів та реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості (п. 2.3.2 контракту);

          ·          повідомляти позивачу на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення позивача (п. 2.3.4 контракту);

          ·          у випадку виникнення об’єктивних перешкод для виконання відповідачем доручення, передбаченого даним контрактом, негайно в письмовій формі повідомити про це позивача та діяти у відповідності з його вказівками (п. 2.3.6 контракту);

          ·          у термін до 10-го числа кожного місяця, наступним за звітним, підготувати та надати позивачу звіт відповідача про виконання доручення за даним контрактом, також документи, що підтверджують витрати відповідача (п. 2.3.7 контракту);

          ·          виконати дане доручення згідно з дорученнями (вказівками) позивача та на умовах, найбільш вигідних позивачу. Здійснювати сприяння в реалізації прав та захисту інтересів позивачу по даному контракту (п. 2.3.11 контракту).

Відповідно до п. 3.1 контракту за виконання доручення відповідно до умов цього договору позивач сплачує відповідачу комісійну винагороду в розмірі 0,1 % від суми, що виникла внаслідок зменшення вартості продажу третій особі відповідно до умов даного контракту об’єкта нерухомості:

·           на суму витрат відповідача, пов’язаних з купівлею для позивача об’єкта нерухомості;

          ·          на суму витрат відповідача, пов’язаних з реконструкцією об’єкта нерухомості;

          ·          на суму витрат відповідача, пов’язаних зі збереженням об’єкту нерухомості відповідно до п. 2.3.4 даного контракту;

          ·          на суму додаткових витрат, пов’язаних з виконанням відповідачем даного контракту, контрактом не передбачених, але визначених позивачем.

Згідно з п. 3.2 контракту розмір комісійної винагороди остаточно узгоджується сторонами за даним контрактом шляхом прийняття та підписання позивачем загального звіту відповідача.

Пунктом 8.4 контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов’язань за контрактом.

10 жовтня 2007 р. позивач перерахував на рахунок відповідача 500000, 00 грн. в якості часткової оплати за придбання нежитлової будівлі, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 10.10.2007 р. (копія –у матеріалах справи).

Листом-вимогою від 09.01.08р. №09/01/08р. позивач повідомив відповідача про необхідність виконання умов договору,в тому числі п.п. 1.1 у строк до 21.03.08р. та п.п. 2.3.4, 2.3.6, 2.3.7.

Вищезазначене звернення позивача залишено відповідачем без задоволення.

Позивач стверджує, що з моменту укладення між сторонами контракту комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р. і до даного часу відповідачем не здійснено жодних дій по виконанню взятих ним на себе зобов’язань відповідно до зазначеного контракту, що є істотним порушенням умов договору.

За таких обставин позивач звернувся з вимогами про розірвання вищезазначеного контракту та стягнення з відповідача 500000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, розірвання договору з підстав істотного порушення його однією із сторін може здійснюватись у судовому порядку виключно на підставі вищенаведеної правової норми.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов’язань за контрактом комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р. не надав.

Оскільки відповідач з моменту укладення контракту комісії до даного часу не здійснив жодної дії, спрямованої на виконання його умов, зокрема, п.п.1.1, 2.3.4, 2.3.6 та 2.3.7, суд приходить до висновку, що відповідачем істотно порушено умови контракту комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р., а тому зазначений контракт підлягає розірванню у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 500000, 00 грн. При цьому вищезазначена вимога обґрунтована позивачем з посиланням на ч. 1 ст. 1166 ЦК України, ч. 1 ст. 224 ГК України та ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що спірні кошти не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України або шкодою (ст. 1166 ЦК України).

Разом з тим, оскільки контракт, на підставі якого зазначені кошти були перераховані відповідачеві, розірваний, а отже відпала підстава, на якій вони перераховувались, і відповідач не вчинив дій на його виконання, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 500000 грн. в порядку ст. 1212 ЦК України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивачем при подані позовної заяви сплачено державного мита лише 5000, 00 грн., в той час як із позовних заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача недоплачених коштів, а саме із позовної вимоги немайнового характеру на користь Державного бюджету України.

Решта витрат по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги Приватного підприємства «Гарантбудінвест»задовольнити.

2.           Розірвати контракт комісії № 1/21.10.07 від 21.09.2007 р., укладений між Приватним підприємством «Гарантбудінвест»та Приватним підприємством «Під ключ».

3.          Стягнути з Приватного підприємства «Під ключ»(10014, м.Житомир, вул.Щорса, 4, код - 33020013) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства «Гарантбудінвест»(10002, м. Житомир, майдан Путятинський, буд. 2, код - 33463489) 500 000 (п’ятсот тисяч) грн. 00 коп., , 5000 (п’ять тисяч) грн. 00 коп. - державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Стягнути з Приватного підприємства «Під ключ»(10014, м. Житомир, вул. Щорса, буд. 4, код - 33020013) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України державне мито в розмірі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 31.03.2011 р.