Рішення № 14637900, 05.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.04.11 р. Справа № 15/56

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом закритого акціонерного товариства “Промарматура” м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 21871578)

до відповідача державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 33161769)

про стягнення основного боргу в сумі 99888,90 грн., пені в сумі 9499,10 грн., 3% річних в розмірі 2783,21 грн., інфляції в сумі 5194,22 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Невська Н.С. за довіреністю № 24–ПА/Ю від 16.03.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явилася)

від відповідача: Герасимова Н.О. за довіреністю № 9–964 від 10.01.2011 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 30.03.2011 р. до 05.04.2011 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява закритого акціонерного товариства “Промарматура” м. Дніпропетровськ до державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 99888,90 грн., пені в сумі 9499,10 грн., 3% річних в розмірі 2783,21 грн., інфляції в сумі 5194,22 грн.

Ухвалою суду від 30.03.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/56, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Позивач надав до суду клопотання від 30.03.2011 р., в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача. Таке клопотання суд задовольнив, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2010 р. сторони уклали договір поставки № 138, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність покупцю засувки, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти вказаний товар та своєчасно оплатити його вартість згідно умов даного договору. Номенклатура, кількість та ціна товару визначаються в специфікаціях (додатках), що є невід’ємною частиною даного договору. Згідно п. 4.2 договору розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару. Відповідно до п. 4.4 договору загальна сума договору визначається на основі сум, вказаних в специфікаціях (додатках) до даного договору, підписаних постачальником та покупцем, та складає 99888,90 грн.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що він вступив в силу з моменту підписання його сторонами. Сторони домовилися, що дата закінчення строку дії даного договору визначається наступним чином: при належному виконання обома сторонами своїх зобов’язань датою припинення строку дії договору є 31.12.2010 р., а у випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами своїх зобов’язань – датою припинення строку дії договору є дата повного та належного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов’язань.

До договору сторони уклали специфікацію (додаток № 1), в якій погодили найменування товару, одиницю вимірювання, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, а також умови поставки.

Спірний договір разом та специфікація до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 138 від 29.01.2010 р. з урахуванням специфікації до нього позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною № 02–41 від 08.02.2010 р. на суму 99888,90 грн. Факт отримання відповідачем даного товару за вказаною накладною підтверджується підписом відповідача в графі „Отримав”, а також рахунком на оплату № 2/32 від 08.02.2010 р., довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей № 195 від 05.02.2010 р., податковою накладною № 02–41 від 08.02.2010 р., товарно–транспортною накладною № 01АБ від 08.02.2010 р., розпискою відповідача про отримання разом із товаром товаросупроводжуючих документів. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаною накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 138 від 29.01.2010 р. суд робить виходячи з того, що найменування, кількість та ціна товару, зазначеного у накладній, повністю відповідають тим, що вказані у специфікації до договору. Підставою поставки у видатковій та податковій накладних, рахунку на оплату, довіреності вказаний саме договір № 138 від 29.01.2010 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині підтвердив у відзиві на позовну заяву. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідач отриманий товар не оплатив, в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість відповідача на користь позивача склала 99888,90 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 138 від 29.01.2010 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови для договору поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі № 138 від 29.01.2010 р. передбачили здійснення оплати з відстроченням платежу на 30 банківських днів з моменту поставки товару. Пунктом 3.3 договору передбачено, що датою поставки вважається дата, вказана в товарно–транспортній накладній, яка підписана покупцем.

Виходячи з того, що спірна товарно–транспортна накладна № 01АБ була підписана 08.02.2010 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 09.02.2010 р. по 23.03.2010 р., а вже з 24.03.2010 р. для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 99888,90 грн. визнає в повному об’ємі.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині стягнення основного боргу в сумі 99888,90 грн., не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У зв’язку з простроченням оплати позивач на підставі п. 5.4 договору нарахував відповідачу пеню за період з 24.03.2010 р. по 23.09.2010 р. в сумі 9499,10 грн., а також керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував інфляцію за період з квітня 2010 р. по січень 2011 р. в сумі 5194,22 грн., 3% річних за період з 24.03.2010 р. по 25.02.2011 р. в сумі 2783,21 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції та 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 5194,22 грн., 3% річних в сумі 2783,21 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що сторона, яка прострочила виконання грошового зобов’язання по даному договору, сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від вартості поставленої продукції за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стосовно стягнення пені за розрахунком позивача за період з 24.03.2010 р. по 23.09.2010 р. на суму 9499,10 грн. заперечував щодо кількості днів прострочення, визначених позивачем як 184 дні. На думку відповідача період прострочення згідно ч. 6 ст. 232 ГК України не повинен перевищувати 182 днів. Також відповідач вказує на те, що в розрахунку пені за період з 24.03.2010 р. по 07.06.2010 р. позивач здійснив округлення розміру пені за 1 день до 0,06% тоді, як фактично такий розмір становить 0,05616%, в результаті чого сума пені за вказаний період збільшилася та склала за розрахунком позивача 4554,68 грн. За розрахунком відповідача сума пені за вказаний період становить 4263,75 грн.

Заперечення відповідача частково приймаються судом до уваги у зв’язку з наступним:

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, передбачений ст. 232 ч. 6 ГК України, обчислюється місяцями, тому кінець періоду прострочення буде закінчуватися у відповідне число останнього місяця строку. Шість місяців прострочення, починаючи з першого дня прострочення виконання грошового зобов’язання по оплаті товару, отриманого за спірною видатковою накладною згідно договору № 138 від 29.01.2010 р. (тобто з 24.03.2010 р.), закінчуються 24.09.2010 р. Позивач нараховує пеню з 24.03.2010 р. по 23.09.2010 р. включно. Такий період нарахування суд вважає обґрунтованим. При цьому перевіркою розрахунку позивача щодо пені судом встановлено, що позивач допустив арифметичні помилки в частині округлення розміру пені за 1 день періоду прострочення оплати, що призвело до збільшення загальної суми пені. Таким чином розрахунок позивача є невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума пені нараховується за період з 24.03.2010 р. по 23.09.2010 р. та складає: (99888,90 грн. х 20,5% х 76 днів : 365 днів) + (99888,90 грн. х 19% х 30 днів : 365 днів) + (99888,90 грн. х 17% х 33 дні : 365 днів) + (99888,90 грн. х 15,5% х 45 днів : 365 днів) = 9267,78 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 9499,10 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 9267,78 грн. В частині стягнення пені на суму 231,32 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 78; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” (юридична адреса: 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 63; код ЄДРПОУ 33161769; рахунок 26003000527001 в Філії Донецької дирекції АТ „Індекс–Банк”, МФО 335850) на користь закритого акціонерного товариства “Промарматура” (юридична адреса: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, буд. 17; код ЄДРПОУ 21871578; рахунок 2600130029001 в ПАТ „Банк Кредит Дніпро” м. Дніпропетровська, МФО 305749) суму 117134,11 грн. (а саме: основний борг на суму 99888,90 грн., пеню в сумі 9267,78 грн., інфляцію в розмірі 5194,22 грн., 3% річних в сумі 2783,21 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1171,34 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,53 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 231,32 грн.

У судовому засіданні 05.04.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 06.04.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Богатир К.В.