Постанова № 14636407, 30.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 березня 2011 р. № 32/528 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "ФБМ-Україна"

на           рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2010р. та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р.

у справі №32/528

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ ІНВЕСТ"

до           Приватного підприємства "ФБМ-Україна"

про                     стягнення 194 583,33 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Кожухар В.А. –довіреність у справі,

від відповідача: Барсученко О.В. –довіреність у справі,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ ІНВЕСТ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ФБМ-Україна" і просило суд стягнути з останнього 194 583,33 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором суборенди №09/04-1 КВ від 29.04.2009р. щодо сплати орендної плати за квітень 2010 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на відсутність заборгованості з орендної плати за договором, а також стверджує, що передбачена договором сплата суборендної плати за останній календарний місяць користування (суборенди) об'єктом оренди, є платою саме за користування приміщенням, а не неустойкою (штрафом) за дострокове розірвання договору. Тому сума, сплачена відповідачем за останній місяць користування майном, не може вважатися неустойкою (штрафом), оскільки сплата такої неустойки не передбачена договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2010р. (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. (головуючий, суддя Кропивна Л.В., судді Поляк О.І., Рудченко С.Г.), позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 194 583,33 грн. боргу.

Вказані рішення та постанова мотивовані порушенням відповідачем свого зобов'язання за договором суборенди щодо сплати суборендної плати за квітень місяць 2010р. у сумі 194 583,33 грн. При цьому за висновком суду першої інстанції позивач не повинен був повертати відповідачу сплачені останнім в якості передплати за останній місяць договору суборенди кошти у розмірі 196 500,0 грн. В силу ч.4 ст.653 ЦК України, відповідач, як сторона за договором, не вправі вимагати повернення того, що нею виконано до моменту розірвання договору.

За висновком суду апеляційної інстанції, попередній платіж відповідача за своєю природою забезпечував та гарантував виконання останнім зобов'язання щодо користування об'єктом оренди на строк до 01.02.2012р. Тому, з огляду на ч.1 ст.570 ЦК України, передбачений п.3.4.2 договору платіж є завдатком, який видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір суборенди №09/04-1 КВ від 29.04.2009р. за умовами якого, позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування на умовах суборенди об'єкти нерухомого майна: нежилі приміщення офісу площею 300 кв.м., а також нежилі приміщення складу площею 3 300 кв.м., розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівська, вул.Мала Кільцева, 10/1.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що відповідач вносить суборендну плату щомісячно –не пізніше 10-го числа поточного місяця на підставі рахунку, наданого позивачем.

Відповідно до п.3.4.2 договору, протягом двох календарних днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта суборенди відповідач сплачує позивачу суми суборендної плати за перший та останній календарний місяць користування (суборенди) об'єктом суборенди за договором.

Згідно п.6.1. договору, він вступає в силу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та діє до 01.02.2012р.

Пунктом 6.2.1 договору передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір (за своєю ініціативою і при відсутності порушень умов договору іншою стороною) до закінчення строку його дії, зобов'язана повідомити (в письмовій формі) про це іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів до необхідної першій стороні дати повернення об'єкту суборенди. При цьому договір вважається таким, що припинив дію (розірваним), після закінчення 30 календарних днів з дня одержання однією стороною відповідного повідомлення від іншої сторони.

За умовами пункту 6.2.2. договору, у випадку розірвання договору з ініціативи відповідача в порядку, передбаченому п.6.2.1 договору, сума суборендної плати, внесена відповідачем за останній календарний місяць користування (суборенди) об'єктом суборенди за договором (п.3.4.1), залишається у позивача та поверненню відповідачу не підлягає.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.774 ЦК України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Чинне законодавство, яке регулює орендні правовідносини, не забороняє сторонам за взаємною згодою визначити певний порядок припинення договору оренди.

У пункті 6.2.1 договору сторони визначили і погодили право будь-якої із сторін розірвати договір, за умови попередження про це другої сторони за 30 календарних днів до необхідної першій стороні дати повернення об'єкта оренди.

Отже, у даному випадку має місце взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене у пункті 6.2.1 договору, щодо встановлення певного порядку припинення їхніх правовідносин, а саме: в порядку розірвання - на підставі письмового повідомлення.

Встановлено, що з 01.05.2010р. договір суборенди є розірваним з дотриманням умов п.6.2.1 договору, з ініціативи відповідача та за згодою позивача, тобто за взаємним волевиявленням двох сторін. Об'єкт суборенди повернутий позивачу за актом від 30.04.2010р.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 194 583,33 грн., яка виникла внаслідок не сплати суборендної плати за квітень 2010р., просить суд її стягнути.

Судами з'ясовано, що на виконання умов пункту 3.4.2 договору відповідачем 16.06.2009р., 09.07.2009р., 19.08.2009р. та 11.09.2009р. перераховано позивачу передплату за останній місяць користування об'єктом суборенди у розмірі 196 500,0 грн.

Таким чином з'ясовано, що за останній календарний місяць користування (суборенди) об'єктом оренди (у даному випадку квітень 2010р.) відповідач сплатив суборендну плату ще у вказаний вище період.

Тому колегія суддів не погоджується з висновком судів про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача суборендної плати, нарахованої позивачем за квітень 2010р., оскільки вона сплачена відповідачем ще у 2009 році.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що договір суборенди не визначає, що передбачена договором сплата суборендної плати за останній календарний місяць користування об'єктом суборенди (п.3.4.2 договору), є не орендною платою за останній місяць користування, а є компенсацією на випадок дострокового припинення договору.

Доводи суду апеляційної інстанції про те, що сплачена відповідачем у 2009 році разом з суборендною платою за перший місяць суборенди сума у розмірі 196 500,0 грн. є завдатком, яким відповідач не має право розпоряджатися (вимагати його повернення чи зараховувати в якості погашення інших зобов'язань) внаслідок дострокового розірвання договору з власної ініціативи, є помилковими, поза як вони не підтверджуються умовами укладеного між сторонами договору суборенди.

Так, відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, завдатком.

Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі (ст.547 ЦК України).

В силу ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, в угоді про завдаток повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. В разі, якщо це не було встановлено, сплачена сума вважається авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку.

Як доводять матеріали справи, сплачені відповідачем у 2009 році грошові кошти за останній календарний місяць користування об'єктом суборенди за своєю правовою природою є попередньою оплатою, а не завдатком, який залишається у позивача на випадок дострокового розірвання договору з ініціативи відповідача.

Наведене підтверджується й положеннями ст.571 ЦК України, яка встановлює, що завдаток залишається у кредитора у випадку порушення зобов'язання з вини боржника.

При цьому, в силу ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Між тим, передбачене умовами договору право на дострокове припинення дії договору суборенди з ініціативи будь-якої із сторін договору, яким і скористався відповідач, не визнано сторонами порушенням зобов'язання.

Отже, неправильне застосування судами двох інстанцій норм матеріального права призвело до невірного визначення правової природи передбаченого пунктом 3.4.2. договору платежу, а відтак і помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. У зв'язку з чим оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "ФБМ-Україна" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. у справі №32/528 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт-Інвест" (65026, м.Одеса, вул.Дерибасівська, 1 кв.2, код ЄДРПОУ 35504720; п/р 26008311493301 в АБ "Південний" м.Одеса, МФО 328209) на користь Приватного підприємства "ФБМ-Україна" (03115, м.Київ, вул.Святошинська, 1; код ЄДРПОУ 32854507; п/р 26008000611701 в ВАТ "Сведбанк", МФО 300164) 1 946,0 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок шість грн. 00 коп.) державного мита за подання апеляційної та касаційної скарг.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання пункту 4 даної постанови.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій