Постанова № 14635748, 24.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

24 березня 2011 р. № 21/2-63

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.

судді: Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги державного підприємства "Одеська залізниця"

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.02.2011р.

у справі

господарського суду№21/2-63

Донецької області

за позовомдержавного підприємства "Одеська залізниця"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Донецьке вугільне паливо"

про

за участю

представників сторін:

позивача –

відповідача –стягнення 43 855,00грн.

пр. Пашко С.Г. –дов. №47 від 04.01.11р.

не з'явився

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Донецьке вугільне паливо" про стягнення з відповідача на користь позивача 43 855,00грн. штрафу у розмірі 5-кратної провізної плати за неправильно зазначену масу вантажу у залізничних накладних №№52484045, 52484046 на підставі ст.ст.118,122 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.01.2011р. (суддя Матюхін В.І.) позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду на підставі п.п.5, 10 ст.63 ГПК України, посилаючись на те, що позивачем порушені правила об'єднання позовних вимог (в одній заяві об'єднано вимоги, не пов'язані між собою ні підставами виникнення, ні поданими доказами) та те, що додане позивачем до позовної заяви платіжне доручення №7056 від 23.12.2010р. не є належним доказом сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з причин відсутності на даному платіжному дорученні печатки установи банку, з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Донецький апеляційний господарський суд в постанові від 08.02.2011р. (судді Шевкова Т.А., суддів Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.), залишаючи без змін ухвалу господарського суду Донецької області від 05.01.2011р., погодився з висновком суду першої інстанції в частині порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та не погодився з висновком суду першої інстанції в частині невизнання платіжного доручення №7056 від 23.12.2010р. належним доказом сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу і постанову по справі скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ч.2 ст.11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачу без розгляду на підставі пунктів 5, 10 статті 63 ГПК України, зазначивши, що позивачем порушені правила об'єднання позовних вимог (в одній заяві об'єднано вимоги, не пов'язані між собою ні підставами виникнення, ні поданими доказами) та те, що додане позивачем до позовної заяви платіжне доручення №7056 від 23.12.2010р. не містить підпису уповноваженої посадової особи та не скріплений печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

При цьому, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині невизнання платіжного доручення №7056 від 23.12.2010р. як належний доказ сплати та зарахування до державного бюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки в п.11 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258, передбачено порядок оформлення платіжного доручення, згідно якого у графі "Призначення платежу" зазначається "Інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", а також найменування суду, до якого особа звертається з позовною заявою.

Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2006р. №1596 внесені зміни до Порядку стосовно того, що оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів на спеціальні реєстраційні рахунки судів, відкриті в органах Державного казначейства, код класифікації доходів до бюджету 22050000, (лист Державної судової адміністрації України від 21.03.2007р. №11-1685/07).

Господарським процесуальним кодексом України у статті 471 визначено, що розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України.

Управління Державного казначейства у Київському районі міста Донецька ГУДКУ у Донецькій області листом №19.37/04-38/1346 від 18.06.2010р. повідомило реквізити рахунків для зарахування надходжень до державного бюджету з 21.06.2010р., а саме: отримувач УДК у Київському районі м.Донецька, код ЄДРПОУ 34687001, банк: ГУДКУ у Донецькій області, МФО Банку 834016, р/р 31210264700006.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявне в матеріалах справи платіжне доручення №7056 від 23.12.2010р. є належним доказом сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки в ньому зазначено у призначенні платежу: "Оплата за інформ-техн забезп суд процесу по иску ОЖД к ПАТ "Шахтоуправление Донбасс" дело расм в хоз суду Дон обл.", та є відмітка банку від 23.12.2010р. про проведення платежу банком, яке підписане посадовою особою банку та скріплене штампом банку і свідчить про перерахування інформаційно-технічних витрат у встановленому порядку та про дотримання позивачем вимог ст.57 Господарського процесуального кодексу України стосовно додання документів, які підтверджують оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки в разі виникнення сумніві щодо зарахування до державного бюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем відповідно до платіжного доручення №7056 від 23.12.2010р., яке було доданого до позовної заяви, суд повинен був витребувати у позивача докази зарахування таких витрат до державного бюджету.

Щодо порушення позивачем вимог ст.58 Господарського процесуального кодексу України, то судами попередніх інстанцій встановлено, що поєднані в позовній заяві кілька вимог, які мають різні підстави виникнення і не пов'язані між собою одними і тими доказами, оскільки з залізничних накладних вбачається, що вугілля по залізничній накладній №52484045 ТОВ "ПК "Донецьке вугільне паливо" відвантажено на адресу Балського паливного складу вугілля, по залізничній накладній №52484046 відвантажило вугілля на адресу іншого одержувача –Кодимського паливного складу.

В статті 6 Статуту залізниць України зазначено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони –одержувача.

Таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, відносини та наслідки, які виникають з якогось одного відправлення, не можна вважати пов'язаними з відносинами і наслідками, які випливають з іншого відправлення.

Також, судами встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення штрафу про неправильність зазначення відомостей у накладних, надає різні комерційні акти.

Підставою порушення провадження у справі є позовна заява, що надійшла до господарського суду, якщо її оформлено і подано до господарського суду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.ст.54, 57 Господарського процесуального кодексу України позивач в позовній заяві повинен викласти обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначивши докази, що підтверджують позов.

Згідно з п. 5 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що господарський суд повертає позов без розгляду у випадку: якщо порушено правила об'єднання вимог; якщо об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог суттєво утруднить вирішення спору чи перешкоджатиме з'ясуванню прав та взаємовідносин сторін.

Правила щодо об'єднання позовних вимог встановлено ст.58 Господарського процесуального кодексу України, згідно з ч. 1 якої в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Схожість вимог, договорів, відносин (їх однорідність), спільність предмету договорів і однаковість їхніх істотних умов, так само як і подібність документів, які є доказами невиконання умов договорів і т.п., не дає права позивачеві об'єднувати в одній позовній заяві вимоги із виконання 2-х і більше договорів. Таке об'єднання вимог не відповідає ст.58 Господарського процесуального кодексу України і тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду, відповідно до ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

За таких підстав, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав та взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, а тому на підставі п.5 ст.63 Господарського процесуального кодексу України позовна заява з доданими до неї документами повернули позивачу без розгляду.

Однак з таким висновком судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до ч.1 ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Таким чином, дозволяється об'єднувати вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем було об'єднано позовні вимоги, які випливають з тих самих фактичних обставин, а саме неправильного зазначення вантажовідправником маси вантажу в залізничних накладних, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Одеська залізниця", оскільки судами попередніх інстанцій було невірно застосовано норми права, що призвело до винесення ухвали та постанови з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала господарського суду Донецької області від 05.01.2011р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. підлягають скасуванню, а справа направленню на розгляд до суду першої інстанції.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. у справі №21/2-63 та ухвалу господарського суду Донецької області від 05.01.2011р. скасувати.

          Справу №21/2-63 направити на розгляд до господарського суду Донецької області.

          Головуючий           Є. Першиков

Судді           Т. Данилова

І. Ходаківська