Постанова № 14632857, 31.03.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

31.03.11 Справа № 27/141

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів:Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного банку „Діамант”, м.Київ та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград.

на рішення господарського суду Львівської області від 27.12.2010р.

у справі № 27/141

за позовом Акціонерного банку „Діамант”, м.Київ.

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград.

про стягнення 191744,20 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Федик Н.В.- представник.

від відповідача: не викликався.

Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні 23.03.2011р. представником відповідача заявлено усний відвід судді Давид Л.Л.

В судовому засіданні 23.03.2011р., для надання можливості стороні оформити заявлений відвід відповідно до ст.20 ГПК України, оголошено перерву до 30.03.2011р. о 12 год. 30 хв.

За ініціативою суду в судовому засіданні здійснювалась технічна фіксація судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Подану 30.03.2011р. через канцелярію суду заяву про відвід судді Давид Л.Л., колегією суддів вирішено одноголосно відхилити за безпідставністю, обґрунтування чого викладено в ухвалі суду від 30.03.2011р.

В судовому засіданні 30.03.2011р. оголошено перерву до 31.03.2011р. о 12год 30 хв. для прийняття постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27 грудня 2010р. у справі №27/141 (суддя Судова-Хомюк Н.М.), позов АБ «Діамант»,м.Київ задоволено частково, стягнено з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград на користь Акціонерного банку „Діамант”, м.Київ 16003,16 грн. неустойки за прострочення повернення предмета лізингу, 160,03 грн. державного вита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.В решті позову відмовлено.

Суд мотивував рішення тим, що лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу листом від 23.01.2009р. та повернення об»єкту лізингу, тому в силу ст.782 ЦК України, договір є розірваним, коли наймач (лізингоодержувач) отримав повідомлення про відмову від договору.

В зв»язку з неповерненням об»єкту лізингу, у лізингоодержувача виник обов»язок по сплаті кредитору неустойки в подвійному розмірі за користування річчю за час прострочення.

При цьому, розмір подвійної плати (неустойки) судом зменшено до 16003,16 грн. до розміру місячного платежу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, АБ «Діамант»подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати частково, в частині відмови АБ «Діамант»у задоволенні його позовних вимог та вимоги задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судом невірно зроблено висновок, що банком не здійснено заходів щодо повернення об»єкту лізингу після відмови від договору та що сторони не здійснили реального припинення договірних відносин, оскільки відповідач продовжував користуватися предметом лізингу.

Позивач у відповідності до п.2 та п.3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»та п.8.2, п.8.4 договору лізингу відмовився в односторонньому порядку від договору лізингу 23.01.2009р., вказані обставини були встановлені Вищим господарським судом України під час розгляду справи №24/133.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, відповідач не повернув в десятиденний строк об»єкт лізингу з моменту вчинення відмови, а тому повинен нести відповідальність, встановлену ч.2 ст.785 ЦК України. Позивачем не чинилося жодних перешкод для належного виконання відповідачем свого обов»язку щодо вчасного повернення об»єкту лізингу, а отже відповідач не довів обставини, за яких прострочення повернення предмету лізингу сталося не з його вини.

Припинення договору лізингу відбулось 23.01.2009р., з моменту відмови лізингодавця від договору лізингу, всі платежі, які здійснював боржник після припинення договору були направлені на погашення простроченої заборгованості, а тому висновок місцевого господарського суду, що сторони реально не припинили відносини лізингу суперечать матеріалам справи.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити в позові АБ «Діамант»повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що як вбачається із змісту листа від 23.01.2009р., банк повідомив відповідача про відмову від договору лізингу та те, що прострочена заборгованість зі сплати лізингових платежів становить 28306,29грн., що складає більше 30 днів, нормами ЦК України про найм (ст.ст.782,785 ЦК України) не передбачено право наймодавця вимагати у наймача повернення предмету найму в безспірному порядку, як і не передбачено такої підстави відмови від договору найму в односторонньому порядку, як прострочення сплати за користування річчю більше 30 днів.Ці умови є особливими, які встановлені ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»і застосовується до відносин лізингу, а тому в силу ст.7 Закону, повернення предмету лізингу мало здійснюватись на підставі виконавчого напису нотаріуса, банком не надано жодних доказів звернення до нотаріуса та органів державної виконавчої служби для виконання такого напису.

Крім того, зазначає відповідач, місцевим господарським судом не з»ясовано причини суперечностей у листі від 23.01.2009р., яким банк повідомив про вжиття ним заходів про повернення предмету лізингу в безспірному порядку, але при цьому вказав, що такі заходи будуть ним вжиті у випадку добровільного не повернення предмету лізингу у разі непогашення лізингових платежів.

Із змісту листа, лізингоодержувач вважає, що предмет лізингу повинен повертатись банком через орган державної виконавчої служби, тобто з винесенням відповідних постанов про відкриття та закінчення виконавчого провадження.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що вимога банку стосувалась не відмови банку від договору лізингу, а лише випадку не погашення заборгованості за договором лізингу.

На день вчинення банком відмови від договору лізингу (23.01.2009р.) у відповідача була заборгованість за лізинговими платежами за листопад-грудень 2008р. та січень 2009р. на суму 28306,28 грн., строк на який передавався предмет лізингу згідно п.7.1 договору становив 48 місяців, з дати підписання сторонами акту приймання передачі лізингу, тобто до 13.03.2011р., а тому підстав вимагати в лізингоодержувача дострокового виконання зобов»язання по сплаті лізингових платежів за період з лютого 2009р. по березень 2011р. на суму 443044,62 грн. ні згідно законодавства, ні згідно умов договору лізингу, у банку не було, а рахунок №75 від 23.01.2009р. був виставлений банком саме на суму 443044,62 грн.

Таким чином, банк вимагав повернути предмет лізингу у випадку не виконання вимог про погашення заборгованості з лютого 2009р. по березень 2011р., на суму 413367,30 грн., якої на день відмови банком від договору лізингу не існувало, що не було з»ясовано судом.

Крім того, зазначає апелянт, акти перевірки стану транспортного засобу не можуть бути доказом використання предмету лізингу у підприємницькій діяльності, оскільки не містять таких даних, а будь-яких інших доказів використання предмету лізингу протягом лютого-липня 2009р., позивачем не подано.

Також місцевий господарський суд безпідставно не погодився з доводами відповідача про те, що банк погоджувався на перебування предмету лізингу після 23.01.2009р. у відповідача та те, що після такої відмови, банк надалі вважав, що між сторонами існують договірні відносини, адже після 23.01.2009р. лізингоотримувач продовжував сплачувати лізингові платежі, а банк схвалював перебування предмету лізингу у відповідача, що стверджує про те, що банк не здійснював заходів по поверненню предмету лізингу у безспірному порядку.

Повідомлення банку про повернення предмету лізингу було направлено 17 липня 2009р. №3597/35-2-02, а 23.07.20009р., відповідач передав предмет лізингу банку, а тому не вбачає своєї вини у не поверненні об»єкту лізингу до 23.07.2009р.

Позивачем у відзиві, доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград заперечено з тих підстав, що відповідач не довів обставини за яких прострочення повернення позивачу предмету лізингу сталося не з вини відповідача і, останній намагався вжити всіх залежних від нього заходів щодо повернення позивачу предмету лізингу у встановлений останнім строк. Нарахування відповідачу неустойки у розмірі 191744,20 грн. (подвійна плата за шість місяців повернення позивачу предмета лізингу), у відповідності до ст.611 та ч.2 ст.785 ЦК України, стало правовим наслідком порушення обов»язку відповідача щодо повернення позивачу предмету лізингу. Скаржник вважає, що господарський суд відповідно до п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача, третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, але не відповідачів.

В доповненні до відзиву, позивач наводить обставини, які вказують на те, що відповідач використовував предмет лізингу після 23.01.2009р. (відмови від договору лізингу) у своїй підприємницькій діяльності.

Відповідач у відзиві вказав на безпідставність апеляційної скарги Акціонерного банку „Діамант”, м.Київ з підстав викладених, у поданій ним апеляційній скарзі на рішення господарського суду у даній справі.

В доповненні до відзиву вказує на те, що відповідно до ст.7 Закону «Про фінансовий лізинг», лізингодавцю не надано права односторонньої відмови від договору, лізингодавець вправі відмовлятися від договору лише при умові наявності заборгованості більше 30 днів, по виконавчому напису нотаріуса повернути предмет лізингу відповідно до п.8.1-8.4 договору. Позовні вимоги щодо стягнення неустойки вважає безпідставними, оскільки відсутнє прострочення, момент виникнення якого пов»язаний з моментом вчинення виконавчого напису та повідомленням про відмову від договору лізингодавцем лізингоодержувача.

В судовому засіданні представники сторін висловили свої доводи та міркування по справі, які викладені у відповідних апеляційних скаргах та відзивах до них.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга АБ «Діамант» та апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград.

підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що розмір пені заявлений позивачем є надмірно великим порівняно із збитками відповідача.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України).

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду на зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання встановлено п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Всупереч вказаним статтям, суд першої інстанції не навів доказів винятковості обставин, не дослідив майновий стан сторін, не навів підстав невідповідності розміру пені у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, наслідки порушення зобов»язань та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Крім того, зменшуючи розмір стягуваної неустойки, місцевий господарський суд в порушення ст.84 ГПК України не послався на норму процесуального та матеріального права, яка надає право суду з власної ініціативи зменшувати розмір санкцій та висновки суду не обґрунтовано жодними доказами, які підтверджують обставини щодо зменшення санкцій.

Зменшуючи розмір стягуваної з відповідача пені, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані вище обставини, та на переконання колегії суддів зменшив розмір стягуваної з відповідача пені до 16003,16 грн. безпідставно.

А тому рішення суду не відповідає положенням ст.84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог частково та розподілом судових витрат відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів №240 від 19.02.2008р., за умовами якого позивач зобов”язувався набути у власність транспортний засіб

(самоскид КАМАЗ 65201)та передати його у користування відповідачу за плату, а останній зобов”язувався щомісячно сплачувати лізингові платежі. За умовами п.7.1 договору, строк, на який відповідачу надавалось право користування предметом лізингу становить 48 місяців з дати підписання сторонами акту прийому передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не менше одного року з моменту підписання сторонами відповідного акту прийому - передачі предмета лізингу.

На виконання умов цього договору позивач передав предмет лізингу, а саме: самоскид КАМАЗ 65201, 2007р.в., ДАН № 631183, реєстраційний номер ВС 3546ВІ загальною вартістю 477200,0 грн., що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 13.03.2008р., підписаним обома представниками сторін та скріпленими їх печатками (додаток №2 до договору №240 від 19.02.2008р.).

З умов, визначених сторонами в п.2.2.2 договору, вбачається, що лізингові платежі за користування предметом лізингу сплачуються лізингоодержувачем щомісячно в термін до 10-го числа, починаючи з наступного за місяцем підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу. Останній лізинговий платіж сплачується лізингоодержувачем лізингодавцю в розмірі та в порядку визначених графіком сплати лізингових платежів, що наведений у Додатку №1 до цього договору.

З додатку №1 до договору фінансового лізингу транспортних засобів за №240 від 19.02.2008р., підписаного сторонами, з”ясовано, що місячний лізинговий платіж становить 16003,16 грн., який включає в себе : частину лізингового платежу, що спрямовується на компенсацію вартості предмета лізингу (з ПДВ); сукупного розміру лізингової винагороди та частини лізингового платежу, спрямованої на компенсацію витрат позивача у зв”язку з укладенням договору лізингу.

В зв»язку з несплатою відповідачем лізингових платежів за жотень, листопад, грудень місяці 2008р., позивач листом від 23.01.2009р. повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу, повернення предмету лізингу та сплати простроченої заборгованості в сумі 28306,28 грн. та суми 413367,3 грн. поточної заборгованості. Даний лист отримано відповідачем 23.01.2009р., про що стверджує його підпис на листі.

Однак, предмет лізингу не повернуто. Актами обстеження стану автомобілів від 3.02, 13.03, 2.04, 5.05, 9.06.2009р. підтверджується знаходження предмету лізингу у лізингоодержувача.

Актом приймання-передачі від 23.07.2009р. підтверджується повернення відповідачем предмету лізингу лізингодавцю.

Постановою ВГСУ від 20.05.2010р. рішення місцевого господарського суду та постанову Львівського апеляційного господарського суду у справі №24/113, за позовом АК «Діамант»про стягнення з СПД ОСОБА_3 лізингових платежів в сумі 90926,63 грн. за період з січня по липень 2009р. скасовано, справу передано на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції прийшли до передчасного висновку про стягнення з відповідача лізингових платежів після 23.01.2009р. за період з січня по липень 2009р., тобто після дати, коли відповідач отримав від лізингодавця повідомлення про відмову від договору.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв»язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону, лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Такі випадки встановлено ч.2,3 ст.7 Закону, відповідно до яких, лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Право на односторонню відмову від договору лізингу і повернення предмету лізингу сторони визначили пунктом 4.1.1 та п.8.2 договору лізингу.

У зв»язку з несплатою лізингоодержувачем за період жовтень-листопад, грудень 2008р. лізингових платежів, лізингодавець 23.01.2010р. вручив лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору лізингу та повернення предмету лізингу у добровільному порядку, про що свідчить підпис СПД ОСОБА_3 та ним не заперечується.

Доказів сплати лізингових платежів протягом жовтня 2008р. в сумі 6717,80 грн., листопада в сумі 9585,32 грн., грудня в сумі 12003,06грн. відповідачем не надано, наявність заборгованості в сумі 28306,28 грн. відповідачем підтверджено в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалась або могла довідатись про таку відмову.

Враховуючи, що відповідач підтвердив отримання такої відмови 23.01.2009р., то відмова є вчиненою 23.01.2009р.

Згідно з приписами ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Якщо договір було розірвано внаслідок відмови однієї із сторін від договору, наділеної правом на односторонню відмову від договору, зобов»язання які виникли з цього договору вважаються припиненими з моменту отримання повідомлення про відмову від договору.

Відповідно до до ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору, зобов»язання сторін припиняються.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та Законом.

Виходячи з положень ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.2 ст.806 ЦК України, до правовідносин, що виникають на підставі договору лізингу, застосовуються положення ст.ст.759-786,806-809 ЦК України (коментар до ст.806 ЦК України під редакцією проф. Ротань В.Г.), в тому числі ст.785 ЦК України, яка встановлює правило згідно з яким, у разі припинення договору найму, наймач зобов»язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов»язку повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України).

Договором фінансового лізингу №240 не встановлено термін повернення предмету лізингу в разі односторонньої відмови лізингодавця від договору, а такий термін визначений моментом пред»явлення вимоги лізингодавцем (п.8.2), тому в силу ч.2 ст.530 ЦК України, боржник повинен виконати такий обов»язок у семиденний строк від дня пред»явлення вимоги.

Вимога пред»явлена 23.01.2009р., обов»язок по поверненню предмету лізингу боржник повинен виконати в термін до 30.01.2009р. В зазначений термін, відповідач предмет лізингу не повернув.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобв»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав обов»язку по поверненню предмету лізингу в строк до 30.01.2009р., він є таким, що прострочив виконання свого обов»язку, а тому повинен нести відповідальність у вигляді неустойки в розмірі подвійної плати за час прострочення, який становить з 30.01.2009р. по 22.07.2009р. (23 липня 2009р. об»єкт лізингу повернуто лізингодавцю по акту передачі).

За прострочення повернення предмету лізингу за 2 дні січня місяця 2009р. неустойка становить (16003,16х2:30х2 грн.)=2133,76 грн., за лютий-червень місяці 2009р. відповідно становить (16003,16х2х5)= 160031,60 грн. за 22 дні липня місяця 2009р. (16003,16х2:30х22)= 23471,36 грн. всього-185636,72 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача, судом апеляційної інстанції відхиляються виходячи з наступного.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ч.1 ст.20 ЦК України)

Не здійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене. Крім випадків встановлених законом, обрання способу захисту особою здійснюється на її розсуд.Отже, позивач сам вибирає спосіб захисту свого порушеного права, а саме звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису або до суду за захистом порушеного права.

Лист позивача від 23.01.2009р. не носить суперечливого характеру, оскільки із його змісту вбачається одностороння відмова лізингодавця від договору, яка передбачена і Законом «Про фінансовий лізинг»і умовами укладеного договору, наслідки такої відмови встановлюють обов»язок для іншої сторони (лізингоодержувача) повернути предмет лізингу, а в разі не повернення в добровільному порядку, примусове вилучення предмету лізингу із застосуванням санкції, встановленої ч.2 ст.785 ЦК України.

Зазначення банком в повідомленні від 23.01.2009р. про сплату заборгованості в сумі 413367,62 грн. за період з лютого 20009р. по березень 2011р., як вважає відповідач неправомірно, не змінює змісту повідомлення та волевиявлення сторони відмови від договору, оскільки в листі зазначено, що просрочена заборгованість зі сплати лізингових платежів становить більше 30 днів, що дає право банку відповідно до ст.7 Закону України «Про лізинг»та п.8.2 договору на відмову від договору.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати відшкодовуються пропорційно задоволеним вимогам.

Відсоток задоволеної суми від заявленої становить 96. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються в сумі (236х96:100)=226,56 грн., а держмито відповідно до ст.3 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито" - один відсоток від задоволеної суми.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.99,101,103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного банку „Діамант”, м.Київ та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Червоноград задоволити частково.

2.Рішення господарського суду Львівської області від 27.12.2010р.

у справі № 27/141 скасувати.

Прийняти нове рішення.

3.Позов Акціонерного банку «Діамант»задоволити частково.

Стягнути з СПД ФО ОСОБА_3 (80100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь АБ «Діамант» (04070 м.Київ, Контрактова площа 10-А, ідентифікаційний номер 23362711) 185636,72 грн. неустойки, 1856,37 грн. держмита, 226,56 грн. інформаційно-технічних витрат.

В іншій частині позовних вимог та відшкодуванні судових витрат відмовити.

5. Стягнути з СПД ФО ОСОБА_3 (80100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь АБ «Діамант», (04070 м.Київ, Контрактова площа 10-А, ідентифікаційний номер 23362711) 928,19 грн. держмита за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Головуючий-суддяКордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Мурська Х.В.