Рішення № 14632618, 12.05.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2010 р. Справа № 47/100-10

вх. № 2104/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Миколенко О.М. довіреність б/н від 15.02.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Мегамікс", с. Петропавлівська Борщагівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків",м. Харків

про стягнення 85876,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Мегамікс" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" основної заборгованості у розмірі 72 511,06 грн., збитків від інфляції у розмірі 2 788,83 грн., пені у розмірі 9 225,96 грн. та 3% річних у розмірі 1 350,22 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору № 296/05-09 ВХ від 03.05.2009 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 858,76 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 17 175,21 грн.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Окрім того, позивач надав 05 травня 2010 року документи згідно супровідного листа вх. № 1915, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 296/05-09 ВХ від 03 травня 2009 р. відповідно до умов якого, Позивач зобов'язався доставляти і передавати непродовольчу продукцію (далі - товар) у власність Відповідача, а Відповідач - прийняти товар і оплачувати його на умовах договору.

Позивач свої зобов"язання за договором виконав в повному обсязі, а саме поставив у власність Відповідача товар на загальну суму 190630,17 грн., що підтверджується видатковими накладними: №20050918 від 20.05.2009 р. на суму 35 106,19 грн., № 3060920 від 03.06.2009 р. на суму 10358,44 грн., № 17060916 від 17.06.2009 р. на суму 17450,59 грн., № 1070909 від 01.07.2009 р. на суму 16218,77 грн., №22070917 від 22.07.2009 р. на суму 23583,85 грн., №1100906 від 01.10.2009 р. на суму 50368,27 грн., №14100912 від 14.10.2009 р. на суму 10039,04 грн., №28100915 від 28.10.2009 р., №11110919 від 14799,71 грн., №13878 від 25.01.10 р. на суму 42307,08 грн.

Як вбачається з матеріалів справи строк на оплату за поставлений товар згідно з в п. 7.1. договору визначається п. З Угоди про Умови (Додаток № 1 до договору № 296/05-09 ВХ від 03 травня 2009 р.), у якому строк платежу встановлюється у 40 днів, перебіг строку починається з дня виконання Позивачем зобов'язання з поставки.

31.12.2009 р. між сторонами був підписаний акт звіряння розрахунків № 729 за яким заборгованість Відповідача перед Позивачем склала 114818,13 грн., тобто відповідачем заборгованість перед позивачем не спростовується.

29.01.2010 р. відповідач повернув Позивачу товар на загальну суму 42307,08 грн., що підтверджується накладною на повернення № 13878 від 25.01.2010 р., таким чином, сума боргу Відповідача перед Позивачем становить 72 511,06 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 72 511,06 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь збиткі від інфляції у розмірі 2 788,83 грн., пеню у розмірі 9 225,96 грн. та 3% річних у розмірі 1 350,22 грн.          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.15.4. Договору за порушення оплати товару згідно договору відповідач на вимогу позивача сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення оплати.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування інфляційних, пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Також до стягнення заявлені судові витрати, в тому числі 17175,21 грн. витрат по оплаті на послуги адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Сацюк Денис Анатольович, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3199 від 31.01.2008 року, згідно договору по надання правової допомоги №81-03 від 25.02.2010 року (який міститься в матеріалах справи) та заключений між ним та позивачем, взяв на себе зобов"язання надати правову допомогу, яка складається з досудового врегулювання спору, консультацій, щодо доцільності звернення з даним позовом до суду, підготовки та складання позовної заяви, збору необхідних документів, представництва інтересів підприємства у суді та інших дій. Оскільки, адвокатом виконані зобов"язання за договором, позивачем було сплачено гонорар в розмірі 17175,21 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №220 від 02.03.2010 р.

Таким чином у матеріалах справи містяться докази фактичного надання Сацюк Денисом Анатольовичем послуг адвоката по справі № 47/100-09, отже вбачаються підстави для стягнення з відповідача 17175,21 грн., так як ці кошти є судовими витратами.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 858,76 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610,625, 626, Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" (61168, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 7, код ЄДРПОУ 34859030, п/р № 26006065159900 в АКІБ "УКРСИББАНК" відділення №815, МФО 351005) на користь Приватного підприємства "Мегамікс" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Леніна, 1-А, код ЄДРПОУ: 32498160, п/р № 26002025270 у ВАТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" м. Києва, МФО 320371) заборгованість у розмірі 72 511,06 грн., збитки від інфляції у розмірі 2 788,83 грн., 3% річних у розмірі 1 350,22 грн., пеню у розмірі 9 225,96 грн., держмито у розмірі 858,76 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. та витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 17 175,21 грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя

Справа №47/100-09

Повний текст рішення підписано 12 травня 2010 року.