Рішення № 14632602, 29.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2010 р. Справа № 29/95-10

вх. № 3364/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Гаврилова Л.О.

відповідача - Пешиков О.В.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Ригана плюс", с. Пісочин

до Харківської ОДПІ у Харківській області, м. Харків

про визнання недостовірними відомостей та стягнення 1000,00 грн. моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ригана плюс» звернувся з позовом до відповідача Харківської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недостовірними відомостей, розповсюджених Харківською об’єднаною державною податковою інспекцією, які викладені в акті перевірки позивача №425/234/36122345 від 19.02.2010 року та про зобов’язання відповідача спростувати недостовірні відомості шляхом відкликання акту перевірки Харківської ОДПІ №425/234/36122345 від 19.02.2010 р. та листів, що містять фрагменти вказаного акту перевірки.

В обґрунтування поданого позову позивач посилався на порушення відповідачем немайнового права позивача – його ділової репутації через відображення в акті перевірки неправдивих відомостей відносно позивача та розповсюдження її шляхом направлення листів контрагентам позивача. Відповідачем надано відзив на позов, в якому він просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в акті перевірки та вказуючи про непідсудність спору господарському суду.

В судовому засіданні 27.04.10 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував, просив припинити провадження по справі.

В судовому засіданні 27.04.10 було оголошено перерву до 29.04.10 для надання сторонами додаткових доказів по справі.

29.04.10 від позивача надійшли документи для залучення до матеріалів справи.

Вказані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідач 29.04.10 надав суду заперечення на позовну заяву в яких просить суд відмовити в задоволенні позову.

Обставини викладені в запереченнях відповідача та надані відповідачем документи, були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.04.10 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених в запереченнях від 29.04.10.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з 03.10.2008 року по 31.12.2009 року, про що складено акт №425/234/36122345 від 19.02.2010 року. В акті перевірки зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Ригана плюс» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді (з 03.10.2008 р. по 31.12.2009 р.); порушення ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Рігана плюс» з зазначенням у акті перевірки постачальниками і покупцями; відсутність об’єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; відсутність об’єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». На підставі зазначених фактів відповідач зробив висновок про те, що угоди укладені позивачем у період, що перевірявся, не спрямовані на реальне настання наслідків, тобто є нікчемними.

Зазначені висновки зроблені відповідачем на підставі того, що засновник та директор позивача Ринденко І.А. має психічне захворювання та згідно листа Міжнародної психіатричної медико-соціальної експертної комісії №2 обласного центру медико-соціальної експертизи від 09.12.89 р. має 2 групу інвалідності і за станом здоров'я не може працювати на керівних посадах. Крім того, при проведенні аналізу декларацій на прибуток позивача встановлено відсутність основних фондів. Сплата за орендовані основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби у перевіряємому періоді не проводилась, звіти по формі 1ДФ підприємством не надавалися, тобто доходи фізичним особам не виплачувалися.

           Статтею 30 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що керівник ТОВ «Ригана плюс» є недієздатним. Довідка, на яку посилається відповідач в акті перевірки, не є доказом недієздатності особи, оскільки законом, зокрема ст. 39 ЦК України, передбачено можливість визнання особи недієздатною виключно в судовому порядку.

Позивачем надано до суду документи, що свідчать про взаємовідносини з контрагентами, зокрема копії договорів купівлі-продажу №46 від 01.09.2009р., № 45 від 01.09.2009р., № 27/05-1 від 27.05.2009р., №01-14/05/09-КП від 14.05.2009р., № 22/04 від 22.04.2009р., № 02/02-01 від 02.02.2009р., № 12/01 від 12.01.2009р., № 05/11-01 від 05.11.2008р., поставки № 14.05-09 від 14.05.2009р., про виконання робіт № 24/09-1 від 24.01.2009р., про надання послуг № 9502 від 20.01.2009р., копія договору поставки №9500 від 12.01.2009р., про виконання робіт №01/02 від 01.02.2009р., додаткової угоди до договору від 01.02.2009р., копія акту приймання-передачі виконаних робіт №30/06-1 від 30.06.2009р., копія акту приймання-передачі № 31/05-4 від 31.05.2009р., копія акту приймання –передачі № 30/04-9 від 30.04.2009р., копія акту приймання-передачі №31/03-7 від 31.03.2009р., копія акту приймання-передачі виконаних робіт № 28/02-11 від 28.02.2009р., копія договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2009р., копія додаткової угоди №1 до договору від 01/02 від 01.02.2009р., копія договору суборенди від 01.10.2008р., копія приймання-передачі до договору 01.10.2008р., копії додаткових угод від 30.05.2009р. та 01.01.2009р. З наведених документів вбачається фактичне здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності з контрагентами у період, за який здійснювалася перевірка.

Суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про відсутність основних фондів та трудових ресурсів, як підставу для визнання угод, укладених позивачем такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства тобто є нікчемними. Як зазначає відповідач у відзиві на позов та пояснив представник відповідача у судовому засіданні, відповідачем комплексна виїзна перевірка позивача не здійснювалася. Висновок про нікчемність угод позивача відповідачем зроблено лише на підставі поданих позивачем декларацій та аналізу руху коштів позивача. Відповідачем не досліджувалися всі документи фінансово-господарської діяльності позивача за вказаний період, тому відповідач неправомірно зробив висновки про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів.

Відповідач як на одну з підстав визнання угод такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, тобто є нікчемними, посилається на відсутність позивача та його посадових осіб за місцем реєстрації. Однак, сам факт відсутності позивача за місцем реєстрації не є підставою для висновку про нікчемність укладених ним угод.

Положення статті 277 Цивільного кодексу України обов’язок доведення того, що інформація є достовірною покладають на відповідача у справі. Відповідачем не надано жодних доказів достовірності викладеної ним в акті перевірки інформації, тому суд в цій частині погоджується з доводами позивача та приходить до висновку про недостовірність викладених в акті перевірки відомостей про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Ригана плюс» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді (з 03.10.2008 р. по 31.12.2009 р.); порушення ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ригана плюс» з зазначенням у акті перевірки постачальниками і покупцями; відсутність об’єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; відсутність об’єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте, позивач у позові посилається на факт розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, чим завдано шкоду його діловій репутації, а тому він має право на захист порушеного права у спосіб, встановлений ст. 277 ЦК України.

Відповідно до ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Право юридичної особи на недоторканість її ділової репутації може бути порушено шляхом поширення про неї недостовірної інформації. Частиною 4 ст. 32 Конституції України гарантується право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації. Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.09 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Статтею 14 Закону України «Про інформацію», поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Суд не погоджується з твердженням позивача, що направлення акту перевірки іншим органам державної податкової служби є поширенням недостовірної інформації.

Відповідно до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні», орган державної податкової служби в межах компетенції та порядку, визначеному законодавством, виконує повноваження щодо виявлення фактів порушення законів України про оподаткування, зокрема, шляхом документальних перевірок юридичних осіб. При цьому орган державної податкової служби вправі одержувати у платників (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України. Тому звернення до інших органів податкової служби не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам.

Згідно роз’яснень п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Позивач не довів факт поширення відповідачем неправдивих відомостей.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене вище, суд визнав позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові – на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя (підпис)