Ухвала суду № 14629543, 15.02.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-912/10/13/0170

15.02.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Лядової Т.Р. , Омельченка В. А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

представник позивача: Сердюкова Ірина Євгенівна, довіреність б/н від 12.01.2011, Решетіло Сергій Олексійович,

представник відповідача: не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 14.06.10 у справі № 2а-912/10/13/0170

за позовом Приватного підприємства "Фірма ДЕМІР" (вул. Камська, 12 кв. 11, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95050)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2010 позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 30.12.2009 №0007703500/0, яким Приватному підприємству "Фірма ДЕМІР" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 88744,5 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 59163,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 29581,50 грн. та від 30.12.2009 №0007713500/0, яким Приватному підприємству "Фірма ДЕМІР" донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 71001,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 47334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 23667,00 грн., стягнуто на користь Приватного підприємства "Фірма ДЕМІР" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим просить скасувати судове рішення та відмовити позивачу у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не в повному обсязі зясовані обставини справи, що мають суттєве значення для справи.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Фірма ДЕМІР", суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та відповідають нормам чинного законодавства.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 30.12.2009 Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№0007703500/0, яким Приватному підприємству "Фірма ДЕМІР" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 88744,5 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 59163,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 29581,50 грн.;

-№ 0007713500/0, яким Приватному підприємству "Фірма ДЕМІР" донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 71001,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 47334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 23667,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 24.12.2009 №24/35-1/30227879, складеного відповідачем за наслідками проведеної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Ніколь-Крим" за період з 01.02.2007 по 31.03.2008, якою встановлені факти порушення позивачем: підпункту 5.3.9, пункту 5.3, статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 59163,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2007 року у сумі 5857,00 грн., за 2 квартал 2007 року у сумі 12858,00 грн., за 3 квартал 2007 року у сумі 38680,00 грн., за 4 квартал 2007 року у сумі 1768,00 грн.; підпункту7.4.5, пункту 7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 47334,00 грн., у тому числі у лютому 2007 року - 4686,00 грн., у травні 2007 року - 4213,00 грн., у червні 2007 року у сумі 6073,00 грн., у липні 2007 у сумі 19025,00 грн., у серпні 2007 року у сумі 6374,00 грн., у вересні 2007 року у сумі 5544,00 грн., у листопаді 2007 року - 1419,00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що відповідно до Постанови Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.06.2009 у справі № 1-463/09 вбачається, що ОСОБА_7 в період часу з 27.12.2006 по 26.02.2008, маючи намір, направлений на приховування від директора ПП "Ніколь - Крим" Сакунова В.Є. дійсних оборотів підприємства, вносила до податкових декларацій з податку на прибуток і декларацій з податку на додану вартість завідомо неправдиві відомості, і підроблюючи підпис директора ПП "Ніколь - Крим" Сакунова В.Є., підписувала бухгалтерські документи від його імені. Враховуючи зазначену постанову відповідач робить висновок, що в результаті порушення ПП "Ніколь - Крим" вимог господарського та цивільного законодавства, угоди, укладені між ПП "Ніколь - Крим" та Приватним підприємством "Фірма ДЕМІР" мають протиправний характер.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відповідно до вказаної Постанови Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.06.2009, ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності, яка передбачена частиною другою статті 358, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України. Дана постанова суду набула законної сили, про що свідчить відповідний штамп Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим.

Згідно пункту 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. У даному випадку судом загальної юрисдикції прийнята постанова про закриття справи та звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності. У звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що факти, наведені у постанові Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.06.2009, підлягають доказуванню.

Колегія суддів вважає, що постанова Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.06.2009 не є належним доказом по справі, оскільки у вказаній постанові відсутні будь- які посилання на взаємовідносини між ПП «Ніколь-Крим»та ПП "Фірма ДЕМІР". Також у постанові від 12.06.2009 наведені тільки встановлені факти з надання офіційних документів податкової звітності до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим з недостовірними відомостями, щодо недостовірності документів наданих іншим юридичним особам відомості у постанові відсутні. Відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів, які б підтверджували яким чином Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим отримало відповідну постанову, що повністю узгоджується з вимогами частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як свідчать матеріали справи, між Приватним підприємством "Фірма ДЕМІР" та ПП "Ніколь - Крим" був укладений договір купівлі - продажу від 01.01.2007 на підставі виставлених розрахунків - фактур за безготівковий розрахунок. Даний договір від імені ПП "Ніколь - Крим" підписано виконуючим обов'язки директора ОСОБА_7 При підписанні зазначеного договору, ОСОБА_7 була надана довіреність, яка видана ПП "Ніколь - Крим" в особі директора Сакунова В.Є., відповідно до якої ОСОБА_7 була уповноважена бути представником підприємства в усіх органах, установах, підприємствах та інших юридичних осіб будь - яких форм власності та виконувати ряд процесуальних дій. Дана довіреність скріплена печаткою ПП "Ніколь - Крим" та підписом директора Сакунова В.Є. З урахуванням вищевикладеного, у позивача не було підстав вважати ОСОБА_7 неналежним представником ПП "Ніколь - Крим" та сумніватися у справжності цієї довіреності.

Більш того, відповідачем в порушення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено що вказана довіреність була сфальсифікована, отже вона не визнана недійсною в судовому порядку. Разом з тим суд зазначає, що і договір від 01.01.2007 не був предметом судового дослідження та недійсним не визнавався. Разом з тим і відповідачем не доведено про факт звернення до суду з позовом про стягнення усього отриманого за нікчемним правочином.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на виконання даного договору купівлі - продажу, в рахунок оплати за товар Приватним підприємством "Фірма ДЕМІР" перераховано 284005,50 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, рахунками -фактурами, податковими та видатковими накладними, реєстрами податкових накладних, виписками банку, відповідно до яких постачальником за даними документами є ПП "Ніколь - Крим", а одержувачем ПП "Фірма ДЕМІР". Отже, із наведеного вбачається, що позивач мав відносини саме з ПП "Ніколь - Крим", а не з ОСОБА_7

Отже, висновок Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим щодо нікчемності правочинну між ПП "Фірма ДЕМІР" та ПП "Ніколь - Крим" є необґрунтованим, тобто таким, який не доведений належним доказом по справі.

Відповідно до статуту ПП "Фірма ДЕМІР" предметом діяльності підприємства є оптова торгівля залізничними виробами, фарбами, склом та інші види оптової торгівлі. Згідно довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України від 14.08.2008 АП № 007497, видами діяльності позивача є: 51.53.2 оптова торгівля будівельними матеріалами; 51.90.0 інші види оптової торгівлі; 52.46.0 роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом. За рахунками- фактурами, видатковими накладними, податковими накладними судом встановлено, що від ПП "Ніколь-Крим" позивачем були придбані листи, труби, вугли, швелери, арматури, круги та інші металеві вироби. Тобто постачання товарів здійснювалося в межах господарської діяльності позивача.

Відповідачем не враховано отримання товарів ПП "Фірма ДЕМІР" від ПП "Ніколь - Крим", оплати їх вартості та використання їх позивачем у власній господарській діяльності, тобто, тобто, судом першої інстанції безперечно встановлено фактичне виконання договору купівлі-продажу від 01.01.2007 з боку обох сторін. Тому дана вартість товару повинна бути віднесена до складу валових витрат позивача, згідно з діючим законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення від 30.12.2009 № 0007703500/0, яким Приватному підприємству "Фірма ДЕМІР" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 88744,5 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 59163,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 29581,50 грн.

Щодо донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 71001,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 47334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 23667,00 грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню від 30.12.2009 №0007713500/0 судовою колегією встановлено наступне.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно пункту 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (підпункт 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Слід зазначити, що право на податковий кредит виникає у сторони з моменту отримання належним чином оформленої податкової накладної, яка в свою чергу підтверджує факт сплати покупцем вартості придбаного товару.

У матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.01.2007 за № 100016445, відповідно до якої Приватне підприємство "Ніколь - Крим" зареєстроване платником податку на додану вартість 26.01.2007 Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим. Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка з єдиного державного реєстру ПП "Ніколь - Крим", в якій зазначені види діяльності даного підприємства.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що заява за формою № 1-ОПП підписана підписом, що є тотожнім підписом, виконаним на видаткових та податкових накладних, а також у заяві на реєстрацію платника податку на додану вартість Ф. № 1-ПДВ та у доручені від 01.02.2007 на отримання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100016445.

Судова колегія погоджується з виносками суду першої інстанції про не кваліфікованість дії співробітників Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, які під час проведення реєстрації платника податків ПП "Ніколь-Крим" належним чином не дослідили надані документи та не встановили обсяг повноважень особи, що звернулася за реєстрацією. Саме на підставі наданих Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим документів про реєстрацію, платником податків та платником податку на додану вартість були вчинені усі наступні дії.

Отже, на час здійснення господарських операцій з позивачем, ПП "Ніколь-Крим" було платником податку на додану вартість, а тому мало право видавати податкові накладні.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закон України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

У матеріалах справи наявні належним чином оформлені та підписані ПП "Ніколь - Крим" податкові накладні, з чого вбачається про правомірність включення відповідної суми податку до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Наявність сумнівів стосовно відповідності підпису особи на податковій накладній обсягу її повноважень не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Отже, акт перевірки від 24.12.2009 №24/35-1/30227879 щодо фіксування фактів порушення позивачем норм Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 24.12.2009 №24/35-1/30227879, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Законів України: “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобовязання: по податку на прибуток в сумі 88744,50грн., по податку на додану вартість в сумі 71001,00грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами, носять характер субєктивних припущень.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань: по податку на прибуток в сумі 88744,50грн. та по податку на додану вартість в сумі 71001,00грн.передбачає вилучення у Приватного підприємства "Фірма ДЕМІР" грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Із таких підстав, судовій колегії дає право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2010 у справі №2а-912/10/13 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис Т.Р.Лядова підпис В.А.Омельченко З оригіналом згідно

Суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 21 лютого 2011 р.