Рішення № 14624233, 14.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/60014.03.11

За позовомАкціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт”

До Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс”

Пророзірвання договору оренди та повернення приміщень

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаКоваль К.В. –керівник

Від відповідача Колтик Р.М. –директор,

Лімонтова В.С. –представник за довіреністю від 18.02.2011 р. 14.03.2011 р. у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна холдингова компанія “Укрнафтопродукт” звернулася до Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” з позовом, відповідно до якого просить суд розірвати угоду № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року, укладену між Акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт»та Державним проектним інститутом «Укрдіпронафтотранс»та додаткові угоди, які є її невід'ємною частиною: Додаткова угода від 21.06.2000 р.; Додаткова угода № 2 від 01.10.2007 р.; Додаткова угода № 3 від 05.05.2008 р.; Додаткова угода № 3/1 від 01.02.2010 р., повернути Акціонерній холдинговій компанії «Укрнафтопродукт»всі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34 та які були передані Державному проектному інституту “Укрдіпронафтотранс” в оренду.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/600 від 31.12.2010 р., яку призначено до розгляду на 07.02.2011 р.

07.02.2011 р. розгляд справи відкладався.

В судових засіданнях 21.02.2011 р. та 28.02.2011 р. оголошувались перерви.

21.02.2011 р. представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд розірвати угоду № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року, укладену між Акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт»та Державним проектним інститутом «Укрдіпронафтотранс»та додаткові угоди, які є її невід'ємною частиною: Додаткова угода від 21.06.2000 р.; Додаткова угода № 2 від 01.10.2007 р.; Додаткова угода № 3 від 05.05.2008 р.; Додаткова угода № 3/1 від 01.02.2010 р., повернути Акціонерній холдинговій компанії «Укрнафтопродукт»всі приміщення, що знаходяться в оренді у Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34.

У судове засідання, призначене на 14.03.2011 р., з’явилися представники сторін. Представник позивача подав до матеріалів справи у якості додаткових доказів акт прийому-передачі майна від 17.03.1999 р., інвентаризаційний опис основних засобів від 15.02.1999 р., баланс підприємства станом на 01.02.1999 р., позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, просили суд відмовити позивачу у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт»та Державним проектним інститутом «Укрдіпронафтотранс»укладено угоду № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року, за якою Компанія передала в оренду належні їй на праві власності приміщення, загальною площею 3999 кв.м в будинку № 34 по бульвару Верховної Ради в м. Києві.

До даної угоди були укладені ще додаткові угоди про зміну суми орендної плати та передачу додаткових приміщень площею 599,1 кв.м (Додаткова угода від 21.06.2000 р. - Додаткова угода № 2 від 01.10.2007 р., Додаткова угода № 3 від 05.05.2008 р., Акт прийома-передачі основних засобів від 05.05.2008 р.).

За кожною укладеною додатковою угодою орендні платежі збільшувались. Підставою такого збільшення був висновок Головного контрольно-ревізійного управління про діяльність позивача, в якому наголошувалось про неефективне використання приміщень в будинку № 34 по бул. Верховної Ради в м. Києві, у зв’язку з передачею цих приміщень в оренду на невигідних для позивача умовах, про що було повідомлено відповідача (лист №13/2-79 від 28.09.2007 р.).

Останньою укладеною між сторонами додатковою угодою № 3 від 05.05.2008 року було передбачено збільшення суми орендної плати до 60000,00 грн. в місяць (з урахуванням щомісячної індексації цієї суми) в тому числі ПДВ, що становить 13,00 грн. за квадратний метр.

Як стверджує позивач, представник відповідача повідомив, що здає в суборенду приміщення по 60,00 грн. за один квадратний метр без урахування комунальних платежів. Однак, незважаючи на це у 2009 році та до 01.02.2010 року відповідач не здійснив жодного орендного платежу і таким чином не виконав свої грошові зобов'язання по додатковій угоді № 3, що призвело до заборгованості та завдало збитків позивачу на суму 953 353,45 грн. (з урахуванням ПДВ). Хоча виходячи з розрахунків, які надав сам відповідач (баланс доходів та витрат від здачі в оренду приміщень та витрат на утримання будівлі за адресою Київ, бул. Верховної Ради, 34 в період з листопада 2008 р. по вересень 2009 р.), вбачається, що кошти для сплати орендної плати у нього були.

Враховуючи зазначене, сторони уклали додаткову угоду № 3/1 від 01.02.2010 року про погашення відповідачем заборгованості та припинення дії Додаткової угоди № 3 від 05.05.2008 року.

Проте, як стверджує позивач, відповідач в подальшому запропонував орендну плату, що вказана в основній угоді від 05.04.1999 року і становить 1500,00 грн. за 4598,1 кв.м або 0,32 грн./кв.м. Така пропозиція завдає збитків позивачу (в статутному капіталі якої державна частка становить 50%) та не відповідає цінам, що склалися сьогодні на ринку нерухомості і позбавляє позивача права на отримання доходів. Також ця пропозиція суперечить висновкам Головного контрольно-ревізійного управління про діяльність позивача.

Позивач звертався до Відповідача із своєю пропозицією (лист від 25.03.2010 р. № 21-1/17) щодо суми щомісячних орендних платежів на 2010 рік в розмірі 25,2 тис. грн., але відповіді відповідач не надав.

Таким чином, відповідач відмовився від укладання додаткової угоди із зазначеною сумою щомісячних орендних платежів, тому позивач виставляв рахунки з проіндексованою сумою орендної плати згідно додаткової угоди від 21.06.2000 р. (з дати її укладення), яка становить в середньому 4 190 грн./місяць (змінюється кожного місяця залежно від рівня інфляції).

Як стверджує позивач, загальна заборгованість відповідача по орендним платежам склала 791 243,09 грн.

Виходячи з вищезазначеного, позивач просить суд розірвати угоду № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року та додаткові угоди, які є її невід'ємною частиною: Додаткова угода від 21.06.2000 р.; Додаткова угода № 2 від 01.10.2007 р.; Додаткова угода № 3 від 05.05.2008 р.; Додаткова угода № 3/1 від 01.02.2010 р., повернути Акціонерній холдинговій компанії «Укрнафтопродукт»всі приміщення, що знаходяться в оренді у Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання та його зміни слід відмежовувати від пред'явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із його сторін. Одностороння відмова від договору, відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору. Пред'явлення вимоги про розірвання безпосередньо таких наслідків не передбачають. В останньому випадку розірвання договору може відбутися або за домовленістю між сторонами або, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу про розірвання договору, за рішенням суду.

Відповідно до частин 1-3 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Слід зазначити, що спірним договором не передбачено його розірвання у випадку наявності у відповідача заборгованості по орендній платі. Таким чином, вимоги позивача щодо розірвання угоди № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року та додаткових угод до неї є безпідставними.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом від 20.12.2010 р. №1/12/10, в якому наголошував про наявність заборгованості відповідача та попереджував про розірвання спірного договору.

Таким чином, такі дії позивача суд фактично розцінює як односторонню відмову від спірного договору.

Відповідно до п. 2.3.7 угоди № 13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року, відповідач зобов’язаний у разі припинення дії цієї угоди повернути майно в робочому стані з урахуванням його нормального зносу.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги щодо повернення позивачу всіх приміщень, що знаходяться в оренді у Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порядку передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Повернути Акціонерній холдинговій компанії «Укрнафтопродукт»(01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 6, ідентифікаційний код 00018201) всі приміщення, що знаходяться в оренді у Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34, ідентифікаційний код 03484174) за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34.

3.          Стягнути з Державного проектного інституту “Укрдіпронафтотранс” (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34, ідентифікаційний код 03484174) на користь Акціонерної холдингової компанії «Укрнафтопродукт»(01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 6, ідентифікаційний код 00018201) 6 040 (шість тисяч сорок) грн. 06 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині в позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 21.03.11