Рішення № 14623928, 09.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/209.03.11

За позовом Приватного акціонерного товариства «МТС Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Технолоджіз Україна дизайн та конструкції телекомунікаційної інфраструктури»

про стягнення 2760, 87 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Андрусенко Д.А.

від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг мобільного зв’язку в розмірі 2760, 87 грн. відповідно до корпоротивної угоди про надання послуг мобільного зв’язку № 1.11133669 від 16.09.2004 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вищезазначеної угоди щодо сплати послуг мобільного зв’язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.02.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з’явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 09.03.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.09.2004 р. між сторонами було укладено корпоративну угоду № 1.11133669 про надання послуг мобільного зв’язку, за умовами якої Закрите акціонерне товариство «Український мобільний зв'язок»(далі –UMC) зобов’язалось надати послуги мобільного зв’язку, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінд Технолоджіз Україна дизайн та конструкції телекомунікаційної інфраструктури»(далі –абонент) зобов’язалось прийняти та оплатити послуги мобільного зв’язку, на дані UMC, на умовах цієї угоди.

Відповідно до п. 1.3. угоди своїм підписом абонент стверджує, що він ознайомлений з тарифними пакетами UMC, які діють, починаючи з 16.09.2004 р. (додаток №1) та правилами користування мережами мобільного зв’язку UMC. Тарифи UMC та правила користування мережами мобільного зв’язку UMC є невід’ємною частиною цієї угоди. Абонент має право здійснювати підключення нових номерів телефонів та зміни тарифних пакетів виключно в тарифні пакети, які почали діяти з 16.09.2004 р.

Згідно з п. 3.1. угоди нарахування за надані послуги мобільного зв’язку здійснюється з тарифами UMC. Розрахунковий період становить один календарний місяць. Абоненту надається один особовий рахунок, на підставі чого здійснюється розрахунки за надані послуги за всіма наявними в абонента телефонами. В окремих випадках UMC може надавати декілька особових рахунків по кожній телефонній групі номерів.

Пунктом 3.2. угоди передбачено, що рахунки за надані послуги та авансові внески абонент сплачує перерахуванням на поточний рахунок UMC в національній валюті України. У платіжному дорученні на оплату місячного рахунку абонент зобов’язаний вказати номер телефону/договору та особовий рахунок. При наявності авансу рахунки, надіслані UMC, підлягають оплаті абонентом в строк до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, а при наданні послуг абоненту на умовах попереднього внесення авансу –не пізніше моменту фактичного використання авансу.

Відповідно до п. 3.3. угоди кількість та вартість послуг, наданих абоненту у розрахунковому періоді, визначається у відповідності до показників належних UMC технічних засобів виміру тривалості, кількості та вартості наданих послуг.

Згідно з п. 3.4. договору вартість пакету та вартість сервісного пакету послуг нараховується UMC та сплачується абонентом на наступний розрахунковий період авансом.

Пунктом 7.1. угоди сторони домовились, що ця угода набуває чинності з моменту її підписання обома сторонами. З моменту її підписання втрачають чинність такі положення договорів, які інакше регулюють питання надання, тарифікації та оплати послуг за номерами телефонів, які надаються абоненту, починаючи з 16.09.2004 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує належним чином умови корпоративної угоди №. 1.11133669 від 16.09.2004 р. щодо сплати за послуги мобільного зв’язку, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість за надані послуги мобільного зв’язку за період з 01.06.2010 р. до 01.09.2010 р. в розмірі 2760, 87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проаналізуваши зміст укладеної між сторонами корпоративної угоди № 1.11133669 від 16.09.2004 р., суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками ця угода є договором про надання послуг, яка відповідає вимогам статті 901 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 63 Закону України "Про телекомунікації" врегульовано порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг. Положеннями цієї статті визначено, що телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Також визначено умови надання зазначених послуг, якими є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг, відповідно до основних вимог договору про надання телекомунікаційних послуг, встановлених НКРЗ та наявність оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Відповідно до ст. 68 Закону України “Про телекомунікації”розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.

Статтею 33 Закону України “Про телекомунікації” встановлений обов’язок споживача своєчасно сплачувати за отримані телекомунікаційні послуги.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у судове засідання не з’явився, заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови корпоративної угоди №. 1.11133669 від 16.09.2004 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг мобільного зв’язку відповідно до корпоративної угоди №. 1.11133669 від 16.09.2004 р. за період з 01.06.2010 р. до 01.09.2010 р. в розмірі 2760, 87 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати покладаються на відповідача (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Технолоджіз Україна дизайн та конструкції телекомунікаційної інфраструктури»(03040, м. Київ, вул. Стельмаха, буд. 10-А, код 33226066), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем у процесі виконавчого провадження, на користь Приватного акціонерного товариства «МТС Україна»(01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код 14333937) вартість послуг мобільного зв’язку в розмірі 2760 (дві тисячі сімсот шістдесят) грн. 87 коп., державне мито в розмірі 102 (сто дві) грн. 00 коп., 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Повне рішення складено: 22.03.2011 р.