Рішення № 14623638, 16.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/309-9/51316.03.11 За позовом                               Державної установи Інститут серцево-судинної хірургії ім.

                                        М.М. Амосова Академії медичних наук України

До                                                            Товариства з обмеженою відповідальністю «Самурай

                                                            Груп»

Третя особа, яка не заявляє          Товариство з обмеженою відповідальністю «Міцар»

самостійні вимоги на

предмет спору

Про                               знесення споруди

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

від позивача Мамедова І.Р. (дов. № 04-34/48 від 12.01.2011 р.)

від відповідача

від 3-ої особиФомін М.В. (дов. б/н від 19.10.2010р.)

не з’явився

В судовому засіданні 16.03.2011 р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2008 року Державна установа «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Академії медичних наук України»звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самурай Груп»про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування майном, - земельною ділянкою, площею 155 кв.м. по вул. Жилянська, 49/51 у м. Києві; зобов'язання відповідача у місячний строк за свій рахунок знести самовільно прибудовану одноповерхову споруду, яка розташована та прибудована біля приміщення, площею 79,6 кв.м. по вул. Жилянська, 49/51 в м. Києві.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2008 року провадження у справі № 4/309 припинено та затверджено мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем 23.10.2008 року, відповідно до якої відповідач визнає за позивачем право власності на прибудову без будь-яких відшкодувань витрат на будівництво та облаштування прибудови; відповідач зобов'язується власним коштом від імені позивача здійснити всі необхідні дії по реєстрації права власності позивача на прибудову та передати прибудов) (загальною площею 113,3 кв.м.) позивачу до існуючої будівлі за адресою: м. Київ. вул. Жилянська, 49/51; третя особа зобов'язується передати відповідачу всі права та обов'язки орендаря за Договором оренди нерухомого майна №2/1-а-10-06 від 02.1С.2006 р. та з договору на оплату експлуатаційних послуг щодо приміщення площею 79.6 кв.м. на першому поверсі будівлі №49/51 по вул. Жилянська. у м. Києві, а позивач зобов'язується надати згоду на заміну орендаря; за умови державної реєстрації та отримання свідоцтва про право власності на прибудову позивач зобов'язується негайно передати відповідачу в оренду строком на 11 місяців прибудову (загальною площею 113,3 кв.м.) до існуючої будівлі за адресою: м. Київ, вул. Жилянській 49/5 з моменту затвердження мирової угоди до часу отримання позивачем свідоцтва про право власності на прибудову, але в строк не більше 6 (шести) місяців, позивач визнає за відповідачем право фактичного користування прибудовою за умов виконання відповідачем зобов’язань за мировою угодою; у разі відмови позивачу у державній реєстрації прибудови впродовж (шести) місяців з часу затвердження мирової угоди, відповідач, впродовж місяця звільнить прибудову без будь-яких відшкодувань витрат на будівництво та облаштування пр; позивач за свій рахунок зносить чи використовує прибудову для власних потреб; з часу затвердження мирової угоди відповідач за розрахунками позивача, на підставі Методики розрахунку орендної плати та незалежної оцінки прибудови, щомісячно в порядку встановленому позивачем, сплачує позивачу кошти за фактичне використання прибудови; комунальні, експлуатаційні послуги за прибудову; всі судові витрати покладаються на відповідача, які відшкодовуються позивачу впродовж 5 (п'яти) робочих днів з часу набранням чинності ухвалою суду про затвердження мирової угоди.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити дану справу Господарського суду м. Києва для розгляду справи по суті, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2008 р. про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі скасовано, справу направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

За відповідною резолюцією керівництва Господарського суду міста Києва справу №4/309 передано для розгляду судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 р. суд прийняв справу до свого провадження, присвоїв справі № 4/309-9/513, призначив розгляд справи на 26.01.2010 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язав виконати певні дії.

В судове засідання 26.01.2011 р. представники позивача та відповідача з’явились. Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2011 р. подав суду клопотання про доповнення до позовної заяви про знесення споруди, відповідно до якого просить суд не змінюючи вступної, мотивувальної частини позову від 12.06.2008 р., а також з урахуванням матеріалів і доказів по справі постановити рішення додатково до заявлених позовних вимог про виселення ТОВ «Самурай груп» із займаної самовільно прибудованої споруди; стягнути з ТОВ «Самурай Груп»на користь Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова АМН України» судові витрати, сплачені позивачем державне мито у розмірі 85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, заява про зміну предмету позову, подана до початку розгляду справи по суті, прийнята судом, а отже позовні вимоги розглядаються з урахуванням змінених позовних вимог 26.01.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 року розгляд справи відкладено на 24.02.2011 року.

23.02.2011 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем по справі подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 24.02.2011р. представники відповідача та третьої особи не з’явились, вимоги ухвали суду від 26.01.2011 року не виконали.

За вказаних обставин, за клопотанням представника відповідча, суд відклав розгляд справи на 16.03.2011 р. у відповідності до ст. 77 ГПК України, попередивши відповдіача, що у разі повторної неявки, справа буде розглянута за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України, враховуючи закінчення процесуальних строків розгляду справи.

В судове засідання 16.03.2011 р. представник позивача з’явився, підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явились, вимог ухвали суду від 24.02.2011 р. не виконали.

Разом з тим, від відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 16.03.2011 р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання у зв’язку з обмеженням процесуального строку вирішення спору та повторною неявкою в судове засідання представника відповідача, а також враховуючи те, що відповідач не позбавлений права на представництво своїх інтересів шляхом видачі довіреності будь-якій особі, яка може діяти від імені відповідача на підставі довіреності.

Враховуючи те, що матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву в порядку ст. 59 ГПК України та направлення свого представника для участі в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами у відповідності з вимогами ст. 75 ГПК України.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 126 ЗК право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту, виданим Київською міською державною адміністрацією 03.07.1998 p. на право постійного користування землею, земля, площею 0,4724 га, надана у постійне користування Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України для обслуговування виробничих та господарських будівель і споруд інституту на узвозі Протасів Яр, 11 площею 3,9446 га та обслуговування гуртожитку на вул. Жилянській,49/51 в м. Києві площею 0,4724 га.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься Державний акт на право користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 382644 від 14.12.2009 р., виданий Державній установі «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Академії медичних наук України»на підставі рішення Київської міської ради від 09.07.2009 р. № 969/2025, на користування земельною ділянкою на вул. Жилянській, 49/51 у Голосіївському районі міста Києва для обслуговування гуртожитку.

Між Інститутом серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Академії медичних наук України (орендодавець) та ТОВ «ВАН-К-ЛИН»(орендар) 02.10.2006 р. укладено Договір оренди № 2/1-а-10-06 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова, який підпорядковано АМН України, у відповідності до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення площею 79,6 кв.м. розміщене за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 49/51 (1-й поверх будівлі гуртожитку Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 49/51), яке знаходиться на балансі орендодавця. Майно передається в оренду, з метою розташування приміщення громадського харчування (кафе) та не може використовуватись за іншим призначенням (п. 1.1 Договору).

На підставі договору оренди № 2/1 а-10-06 від 02.10.2006 р., додаткової угоди № 2 від 28.09.2007 р. про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна № 2/1а-10-06 від 2.10.2006 р., Акту приймання-передачі майна до Договору оренди нерухомого майна від 02.10.2006 р., позивач передав, а TOB «ВАН-К-ЛИН»прийняло в строкове платне користування приміщення площею 79,6 кв. м., розміщене на 1 поверсі будівлі гуртожитку, по вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві.

В подальшому, між ТОВ «ВАН-К-ЛИН»згідно договору суборенди № 31/46 від 22.12.2006 р. TOB «ВАН-К-ЛИН» надало, а TOB «Самурай Груп» отримало у тимчасове платне користування приміщення, площею 79,6 кв.м, розташоване на 1 поверсі гуртожитку по вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві.

Актом про самовільну прибудову споруди по вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві від 21.06.2007 р. підписаним у складі комісії: Головного лікаря Державної установи інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України; начальника планово-економічного відділу; завідувача гуртожитком; головним інженером; юрисконсультом, встановлено:

-          згідно Державного акту на право постійного користування землею від 03.07.1998 р. передано позивачу у постійне користування для обслуговування гуртожитку по вул. Жилянській 49/51, який знаходиться на балансі позивача, 0,4724 га землі;

-          біля входу до приміщення, площею 79,6 кв.м., розташованого на першому поверсі гуртожитку, без згоди позивача та дозволів відповідних державних установ, організацій, на площі 155 кв.м. прилеглої до будівлі гуртожитку території, самовільно прибудована одноповерхова споруда.

За наслідком складеного Акту комісія вирішила запропонувати ТОВ «ВАН-К-ЛИН» прийняти заходи по добровільному демонтажу самовільно прибудованої споруди, прилеглої до будівлі гуртожитку по вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві; у разі неприйняття ТОВ «ВАН-К-ЛИН»заходів по демонтажу самовільно прибудованої споруди, витребувати у орендаря в письмовій формі інформацію про те, хто саме із суборендарів самовільно здійснив прибудову вказаної споруди та звернутися із відповідним позовом до суду.

Додатковою угодою № 3 від 01.10.2007 р. до договору оренди нерухомого майна № 2/1а-10-06 від 02.10.2006 р. про заміну сторони в договорі оренди та договору на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, ТОВ «ВАН-К-ЛИН»передало, а TOB «Міцар»прийняло на себе всі права та обов'язки орендаря за договором оренди № 2/1а-10-06 від 02.10.2006 р. У відповідності до п. 1.2 Додаткової угоди № 3 позивач дав згоду на заміну орендаря новим орендарем за умови сплати новим орендарем заборгованості орендаря за договорами оренди та своєчасної сплати поточних платежів до 25 грудня 2007 року.

Листом №1-09 від 12.11.2007 р. ТОВ «ВАН-К-ЛИН»повідомив, що на попередження орендаря щодо самовільно збудованої споруди, TOB «Самурай-Груп»надало відповідь про триваючу процедуру отримання дозвільної документації на використання майданчика, площею 155 кв.м. та демонтаж споруди у випадку неотримання відповідного дозволу.

Як стверджує позивач, в порушення вимог Закону України «Про пожежну безпеку», Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2001 р. №150, TOB «Самурай Груп», протягом кількох місяців, в будівлі з масовим перебуванням людей, експлуатує в роботі, як частину закладу громадського харчування та відпочинку, нове приміщення площею 155 кв.м., в самовільно прибудованій (збудованій) споруді.

За вказаних обставин, позивач був змушений звернутися до суду для захисту своїх прав і інтересів, оскільки займаючи самовільно прибудовану до приміщення гуртожитку інституту споруду площею 155 кв.м. порушує право позивача безперешкодно користуватися земельною ділянкою, наданою позивачу на законних підставах згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 1.1. нової редакції Статуту позивача Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Інституту серцево-судинної хірургії ім.. М.М. Амосова АМН України.

Вимогами ст. 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

Позивач стверджує, що відповідачем порушено його право земелкористувача шляхом самовільної забудови земельної ділянки шляхом побудови будівлі площею 155 квадратних метрів, що встановлено відповідним актом позивача та підтверджується відповідачем шляхом укладенян у спраі мирової угоди (матеріали справи 56-58), який визнає існування прибудови, як вказано в тексті мирової угоди, поданої на затвердження суду. З огляду на що, позивач просить виселити позивача з вказаної прибудови, знести самовільно збудовано прибудову, яка збудована на земельній ділянці, що належить позивачеві на праві постійного користування.

Як встановлено ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до п. 4.1.1. п. 4.1 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" від 02.02.201р. за № 04--6/15, у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на неї не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.

Відповідачем у справі не надано суду жодних документів та доказів того, що відповідач має право на отримання земельної діялнки, на якій розміщено будівлю, а також доказів намагання оформити таку земельну ділянку у власність чи користування, натомість матеріали справи містять докази наявності у позивача право постійного користування на 0,4724 га землі для обслуговування гуртожитку по вул. Жилянській 49/51, який знаходиться на балансі позивача.

Як зазначив Вищий господарський суд України у листі від 01.01.2010р. "Про Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами", відповідно до приписів статті 375 ЦК право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки. Згідно з вимогами статті 125 ЗК (в редакції, чинній до внесення змін від 05.03.2009 року) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Отже, при вирішенні подібних спорів суди мають досліджувати питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки для їх будівництва.

Відповідно до частин 1, 3 статті 376 ЦК будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Водночас, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання особі земельної ділянки в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо під час вирішення спору судом буде встановлено, що відповідач не має належного дозволу, а також належно затвердженого проекту, які передбачені законодавством, на будівництво об'єкта містобудування, то такі обставини є підставою для висновку, що відповідачем здійснено самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, а відтак, вказане майно відповідно до чинного законодавства підлягає знесенню.

Статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено наступні наслідки для особи, яка здійснила самочинне будівництво:

- знесення збудованого об’єкта;

- проведення перебудови;

- відшкодування витрат, пов’язаних з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як стверджує позивач, оскільки умовами додаткової угоди № 3 від 01.10.2007 р. (п. 1.2) передбачено, що заміна орендаря новим орендарем відбудеться за умови оплати новим орендарем до 25 грудня 2007 року заборгованості за договором оренди, а станом на січень 2008 року новим орендарем заборгованість орендаря сплачена не була, відтак додаткова угода № 3 від 1.10.2007 р. про заміну сторони в договорі оренди №2/1 а-0-06 від 2.10.2006 р. набрала чинності, у зв’язку з чим, 16.01.2008 р. претензія про знесення самовільно прибудованої споруди була направлена суборендарю - TOB «Самурай Груп»та орендарю - TOB «ВАН-К-ЛИН». Відповідей на вказану претензію до позивача не надійшло.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, з наведеного вбачається, що саме власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, в тому числі і знесення такого майна особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок..

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Самовільно займаючи земельні ділянки та здійснюючи на них самовільне будівництво, особи порушують встановлений законодавством порядок набуття права на землю, невід'ємним елементом якого є нормальна управлінська діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин.

Таким чином, щоб здійснювати будівництво, фізична або юридична особа зобов'язана набути право власності на земельну ділянку або право користування нею, зареєструвавши відповідний правовстановлювальний документ у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, на підставі документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову (ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне заволодіння та (або) користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут), або не передавалась у власність.

Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою (державного акта), та його державної реєстрації.

Згідно статті 2 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ст. 3.10. нової редакції Статуту Позивача, майновий комплекс галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах відповідних галузевих наук і організацій, віднесених до відання галузевих академій наук, і які закріплені державою за галузевими академіями наук в безстрокове користування; майно Інституту є державною власністю, закріплено за Інститутом і належить йому на правах повного господарського відання.

З огляду на вищевказане, позивачем доведено, що TOB «Самурай груп», займаючи самовільно прибудовану до приміщення гуртожитку Інституту споруду площею 155 кв.м., порушує право позивача безперешкодно користуватися земельною ділянкою, наданою йому на законних підставах згідно Державного акту на право постійного користування землею від 14.12.2009 р.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування майном, - земельною ділянкою, площею 155 кв.м. по вул. Жилянська, 49/51 у м. Києві шляхом зобов'язання відповідача у місячний строк за свій рахунок знести самовільно прибудовану одноповерхову споруду, яка розташована та прибудована біля приміщення, площею 79,6 кв.м. по вул. Жилянська, 49/51 в м. Києві обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимога про виселення ТОВ «Самурай Груп»із займаної самовільно прибудованої споруди не підлягає задоволенню, оскільки позивач не є власником самочинно збудованої одноповерхової споруди, яка розташована та прибудована біля приміщення, площею 79,6 кв.м. по вул. Жилянська, 49/51 в м. Києві, позовних вимог про визнання за ним права власності на самочинно збудовану будівлю не заявляє, а отже і вимоги про вислення відповідача з самочинного збудованого приміщення ( доказів оформлення якого на праві власності ні за позивачем, ні за відповідачем) суду не надано не є належним способом захисту для поновлення порушеного права позивача на постійне користування земельною ділянкою. Обрання неправильного способу захисту є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в установленому порядку заявлених до нього вимог не спростував, доказів щодо наявності права власності на самочинно збудовану будівлю не надав, а також доказів того, що здійснював будівництво на підставі відповідних дозволів та відповідно до встановлених будівельних норм не надав.

За таких обставин, позовні вимоги є законними та обґрунтованими в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести самочинно збудовану спору на самовільно зайнятій земельній ділянці, а тому підлягають задоволенню, в частині позовних вимог про виселення відповідача з самочинно збудованої споруди позовні вимоги задоволенню не підлягають через невірно обраний спосіб захисту щодо захисту прав на земельну ділянку.

Відповідно до статті 49 ГПК України, враховуючи те, що спір виник з неправомірних дій відповідача, судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Самурай груп»(м. Київ, вул. Жилянська, будинок 44/51, код 34771779) усунути перешкоди у здійсненні Державною установою Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Академії медичних наук України (м. Київ, вул. Амосова, будинок 6, код 05493562) права користування майном –земельною ділянкою, площею 155 кв.м. на вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві шляхом зобов’язаня Товариства з обмеженою відповідальністю «Самурай груп»(м. Київ, вул. Жилянська, будинок 44/51, код 34771779) у місячний термін за власний рахунок знести самовільно прибудовану одноповерхову споруду, яка розташована та прибудована біля приміщення, площею 79,6 кв.м. по вул. Жилянській, 49/51 в м. Києві.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Самурай груп»(м. Київ, вул. Жилянська, будинок 44/51, код 34771779) на користь Державної установи Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Академії медичних наук України (м. Київ, вул. Амосова, будинок 6, код 05493562) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 85 грн. (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині у позові відмовити.

5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко Дата підписання рішення: 21.03.2011 р.