Постанова № 14586750, 29.03.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2011 р.Справа № 15/223/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.,

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Підгурському Д.Л.

за участю представників сторін:

від позивача:

-Єрощенков В.М. - директор, паспорт НОМЕР_1, дата видачі: 18.06.98 р.;

-Валешинська О.С., довіреність б/н від 23.07.10 р.

від відповідача: Чернявський О.М. голова правління, паспорт НОМЕР_2, дата видачі: 17.01.02 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.2011 р., яке підписано 18.02.11 р.

по справі № 15/223/10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон”

до фермерського господарства „Анастасія”

про стягнення 303241,57 грн.

В С Т А Н О В И В:

20.12.10 р. товариство з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” (далі за текстом ТОВ „Інтервікон”) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до фермерського господарства „Анастасія” (далі за текстом ФГ „Анастасія”) про стягнення 94000 грн. боргу, який складається з: 93000 грн. основного боргу (кошти, перераховані на виконання умов договору контрактації сільськогосподарської продукції попередня оплата товару), а також 1000 грн. помилково перерахованих коштів.

Заявою від 17.01.11 р. до початку розгляду справи по суті позивач збільшив позовні вимоги і підстави позову та просив стягнути з відповідача:

- 168654,55 грн. боргу на підставі ч.2 ст.693 ЦК України у звязку із не поставкою відповідачем у встановлений договором строк сільгосппродукції. При цьому вказана сума боргу складається із 93000 грн., які позивач сплатив в якості передплати за сільгосппродукцію та курсової різниці долару США у сумі 75654,55 грн., яка існувала на час подачі позову порівняно із курсом долару США на момент передплати при перерахунку 93000 грн. на долари США;

- 125913,33 грн. як 25 процентів за користування чужими грошовими коштами у період з 02.08.06 р. по 27.07.09 р. на підставі ч.3 ст.693 ЦК України та п.5.2 договору контрактації сільгосппродукції;

- 7673,69 грн. збитків від інфляції на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення грошового зобовязання по поверненню вартості непоставленої сільгосппродукції;

- 1000 грн. безпідставно отриманого майна у відповідності із ст.1212 ЦК України, які були помилково перераховані відповідачу;

а всього загальну суму 303241,57 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.02.11 р. (суддя Ржепецький В.О.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Як вбачається із змісту мотивувальної частини оскарженого рішення, суд 1 інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 93000 грн., сплачених позивачем в якості передплати за товар та стягненні курсової різниці долару США у сумі 75654,55 грн., яка існувала на час подачі позову порівняно із курсом долару США на момент передплати при перерахунку 93000 грн. на долари США з огляду на те, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно із ч.2 ст.693 ЦК України та статтями 16 ЦК України, 20 ГК України повинен був подати позов про зобовязання відповідача поставити товар або повернення сплаченого за договором у сумі фактично сплаченій без врахування курсової різниці долару США.

Позовні вимоги про стягнення 25% за користування чужими грошовими коштами та збитків від інфляції судом 1 інстанції залишені без задоволення, оскільки позивач розрахував їх виходячи із неправомірно визначеної суми передплати, яка підлягала стягненню.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вищезазначених вимог, господарський суд 1 інстанції вказав на те, що у нього не було правових підстав для виходу за межі позовних вимог, викладених у заяві про зміну підстав позову, та задоволення позову в розмірі, належним до стягнення.

Щодо позовних вимог про стягнення 1000 грн., як безпідставно отриманого майна, то вони залишені без задоволення у звязку із пропуском строку позовної давності.

Доводи відповідача про те, що договір контрактації сільгосппродукції від 03.05.06 р. є неукладеним судом 1 інстанції до уваги не прийняті з посиланням на те, що вказаний договір містить всі істотні умови і відповідає вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Інтервікон” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.11 р. в частині відмови у стягненні 302241,57 грн. (168654,55 грн. основного боргу, 125913,33 грн. 25% за користування чужими грошовими коштами, 7673,69 грн. втрат від інфляції), решту рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ „Інтервікон” посилається на те, що місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про неможливість виходу за межі позовних вимог відповідно до ст.83 ГПК України, оскільки вимоги стосовно повернення передплати не змінювались, не заявлялись нові, а збільшувалися з врахуванням еквіваленту зобовязання у іноземній валюті.

На думку скаржника господарським судом в оскарженому рішенні не обґрунтовано відповідними нормами закону неправильність вибору позивачем способу захисту порушеного права, судом лише зазначені ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, які встановлюють можливість захисту прав способом, що визначений договором.

Скаржник також зазначає на те, що ним правильно визначено суму, яку відповідач повинен повернути з врахуванням курсової різниці іноземної валюти, оскільки це відповідає вимогам ст.ст.524,533 ЦК України та умовам договору.

Отже, судом 1 інстанції не враховано як матеріальні норми права щодо визначення еквіваленту зобовязання в іноземній валюті, порядку встановлення способу захисту порушених прав, так і положень пунктів 3.1 договору та 2.1 угоди до цього договору.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, але його представник в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.11 р. без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

05.04.2006р. між сторонами у справі укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції №5/4, відповідно до п.1.1. якого відповідач зобовязався передати у власність позивача, а відповідач сплатити та прийняти ячмінь яровий на суму 70000,00грн.

Пунктом 1.2. договору, передбачено 100% передплату за товар.

Згідно із п.1.3 договору остаточна ціна товару визначається сторонами на момент його поставки і повинна бути на 12% нижче мінімальної середньої ринкової ціни за період з 01.07.06 р. по 01.08.06 р. Узгоджена ціна закріплюється сторонами додатковою угодою, яка є додатком до цього договору.

В наявних матеріалах справи відсутня угода сторін про узгоджену ціну ячменю ярового. Однак, виходячи із умов п.1.3 договору таку ціну можна визначити виходячи із мінімальної середньої ринкової ціни за період з 01.07.06 р. по 01.08.06 р., яка звичайно встановлюється за одну тону ячменю ярового.

Таким чином, визначивши ціну 1 тони ячменю ярового можна визначити кількість тон ячменю ярового, які відповідач повинен був поставити позивачу.

Крім того, умовами договору (розділ4) визначено якісні характеристики товару, які повинні відповідати державним стандартам і ТУ України, що є загальновідомими, якщо доповненнями до договору не встановлено інше.

Відповідно із п.3.1 договору розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України з урахуванням змін курсів, які встановлює НБ України для Євро або долару США. Зміст вказаного пункту договору встановлює порядок розрахунків між сторонами щодо оплати товару та поставки сільгосппродукції.

Згідно із пунктом 5.2 договору сторонами визначено окремий порядок розрахунку між сторонами у випадку не поставки товару відповідачем. Так, за умовами цього пункту договору у випадку недопоставки товару в обумовлений договором строк Продавець зобовязаний протягом 5 днів повернути покупцю суму не отовареної передплати плюс 25% за кредит і штраф в розмірі 5% від цієї суми.

Таким чином, пункт 5.2 договору визначаючи вказаний порядок розрахунків не передбачає повернення передплати у урахуванням курсу іноземних валют, що зумовило, як вбачається із цього пункту договору, суттєвий розмір процентів за користування грошовими коштами позивача та штраф.

03.05.2006р. сторони уклали додаткову угоду №3/5 до зазначеного договору, відповідно до п.1.1. якої, в доповнення до суми, визначеній в п..1.1 договору відповідач зобовязався передати у власність позивача, а позивач зобовязався сплатити та прийняти додаткову партію ячменя ярового на суму 23000,00грн.

Відповідно до п.1.2. додаткової угоди, сплата за товар здійснюється на умовах 100% передплати, частинами по 5000-10000 грн., на протязі 25 днів з моменту підписання даної угоди.

Згідно із п.1.3 додаткової угоди до договору остаточна ціна вищезазначеної додаткової партії товару визначається сторонами на момент його поставки і повинна бути на 18% нижче мінімальної середньої ринкової ціни за період з 01.07.06 р. по 01.08.06 р. Узгоджена ціна закріплюється сторонами додатковою угодою, яка є додатком до цього договору.

В наявних матеріалах справи відсутня угода сторін про узгоджену ціну додаткової партії ячменю ярового. Однак, виходячи із умов п.1.3 додаткової угоди договору таку ціну можна визначити виходячи із мінімальної середньої ринкової ціни за період з 01.07.06 р. по 01.08.06 р., яка звичайно встановлюється за одну тону ячменю ярового.

Таким чином, визначивши ціну 1 тони ячменю ярового можна визначити кількість тон додаткової партії ячменю ярового, які відповідач повинен був поставити позивачу.

Умови договору №5/4 від 05.04.06 р. щодо якості товару, строку поставки товару, порядку розрахунків при оплаті товару, поставці товару та у випадку не поставки товару сторони не змінювали.

Згідно із наявними матеріалами справи, а саме банківськими витягами з рахунку позивача останній на виконання умов договору та додаткової угоди до нього сплатив 94000 грн.

Згідно із умовами договору (п.2.3) відповідач повинен поставити позивачу товар в строк до 01.08.06 р., однак відповідач не поставив обумовлений договором товар.

Таким чином, у відповідності із п.5.2 договору відповідач повинен був протягом 5 днів після закінчення строку поставки повернути позивачу передплату за непоставлений товар, 25% за кредит, тобто за користування сплаченими позивачем грошовими коштами, а також штраф у розмірі 5% від суми, на яку не було поставлено товар.

Згідно із ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З врахуванням вищенаведеного позивач і звернувся із вимогами про повернення попередньої оплати, пославшись саме на ч.2 ст.693 ЦК України та просив її стягнути з відповідача, оскільки це і є поверненням суми передплати.

За таких обставин судова колегія вважає, що позивач у відповідності із ст.16 ЦК України, 20 ГК України, ч.2 ст.693 ЦК України правильно обрав спосіб захисту порушеного права, а тому його вимоги про стягнення з відповідача 93000 грн. підлягають задоволенню на підставі ч.2 ст.693 ЦК України. При цьому слід зазначити, що судова колегія відповідно із ч.3 ст.267 ЦК України не застосовує строк позовної давності до цих вимог, оскільки до винесення рішення судом 1 інстанції заяви сторін про його застосування не було.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці іноземної валюти у сумі 75654,55 грн., яка існувала на час подачі позову порівняно із курсом долару США на момент передплати при перерахунку 93000 грн. на долари США, задоволенню не підлягають, оскільки як зазначалося вище пункт 5.2 договору визначаючи порядок розрахунків у випадку не поставки товару відповідачем, не передбачає повернення передплати з урахуванням курсу іноземних валют.

Відповідно із ч.4 ст.693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно із ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У даному випадку сторони встановили процент за користування грошовими коштами у розмірі 25%.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що позовні вимоги ТОВ „Інтервікон” про стягнення з відповідача 125913,33 грн. процентів за користування грошовими коштами позивача у сумі 93000 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 69113,01 грн., оскільки розрахунок процентів позивачем неправомірно розраховано із суми передплати збільшеної на курсову різницю іноземної валюти.

Відповідно із ч.2 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

З огляду на вищенаведене, а також те що відповідач не повернув до теперішнього часу здійснену позивачем передплату у сумі 93000 грн., позовні вимоги ТОВ „Інтервікон” про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі 7673,69 грн., хоча розмір інфляційних втрат за спірний період складає більшу суму.

Задовольняючи вищенаведені позовні вимоги ТОВ „Інтервікон” у відповідних сумах, судова колегія зазначає на те, що відповідно із ч.3 ст.267 ЦК України не застосовує строк позовної давності до цих вимог, оскільки до винесення рішення судом 1 інстанції заяви сторін про його застосування не було.

Що стосується позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів в сумі 1000,00грн., судова колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у їх задоволенні з наступних підстав.

Як вказує позивач, зазначену суму ним сплачено помилково, оскільки сплаті за товар у відповідності до положень договору та угоди підлягали кошти в сумі 93000,00 грн.

Відповідачем таких тверджень позивача не спростовано, однак у додатковому відзиві заявлено про застосування позовної давності в цій частині спору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як зазначалося вище, згідно з п.п. 1.1., 1.2. договору та п.п. 1.1., 1.2. додаткової угоди, сплаті підлягали грошові кошти в сумі 93000,00 грн. (70000+23000).

Разом з тим, позивачем сплачено 94000,00 грн. і як пояснено його представником в судовому засіданні, помилка при перерахуванні зазначених договором коштів сталась при останній сплаті 09.06.2006р. на суму 9000,00грн.

Таким чином, позивачем помилково перераховано відповідачеві грошові кошті в сумі 1000,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що станом на момент вчинення помилки при перерахуванні суми попередньої оплати, позивачеві була відома сума договору, яку визначено п.п. 1.1., 1.2. договору та п.п. 1.1., 1.2. додаткової угоди, про що свідчить його підпис на зазначених документах, господарський суд 1 інстанції дійшов правомірного висновку, що перебіг позовної давності, на протязі якого останній міг звернутись в суд з позовом про витребування у відповідача безпідставно отриманого майна, розпочався в момент здійснення такої помилки, тобто 09.06.2006 р.

Таким чином, позивачем трирічного строку позовної давності не дотримано.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, що і зробив місцевий господарський суд відносно позовних вимог про стягнення 1000 грн.

Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача щодо неукладеності договору №5/4 від 05.04.2006р. (та додаткова угода до нього), оскільки за своєю правовою природою є договором контрактації сільськогосподарської продукції, який регулюється ст. 713 ЦК України, а також загальними положеннями про договори купівлі-продажу та поставки, та містить усі істотні умови, необхідність яких встановлено зазначеною статтею та Главою 54 Цивільного кодексу України, в тому числі предмет, ціна, якість, строк тощо, що очевидно витікає з його змісту.

За вищенаведених обставин апеляційна скарга ТОВ „Інтервікон” підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.11 р. частковому скасуванню, позов частковому задоволенню.

Згідно із ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” задовольнити частково, рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.11 р. скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства „Анастасія” (56610, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с. Троїцьке, вул. Калініна, 62, код ЄДРПОУ 19283265) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” (54008, м. Миколаїв, вул. Чигирина, 167, оф. 322, код ЄДРПОУ 32004053) 93000 грн. 00 коп. основного боргу, 69113 грн. 01 коп. 25% річних, 7673 грн. 69 коп. збитків від інфляції, а також 1697 грн. 86 коп. державного мита і 132 грн. 14 коп. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ.”

2.Стягнути з фермерського господарства „Анастасія” (56610, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с. Троїцьке, вул. Калініна, 62, код ЄДРПОУ 19283265) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” (54008, м. Миколаїв, вул. Чигирина, 167, оф. 322, код ЄДРПОУ 32004053) 848 грн. 99 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

3.Видачу наказів доручити господарському суду Миколаївської області.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддяМ.С. Петров

Суддя Г.П. Разюк

СуддяС.І. Колоколов

Повний текст постанови складено 30.03.11 р.