Рішення № 14576490, 15.02.2011, Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

“15” лютого 2011 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І. при секретарі Юрченко С.В. за участю : представника позивачки ОСОБА_3 на підставі договору доручення від 14 листопада 2010 року, адвоката

ОСОБА_4 представника позивачки ОСОБА_3 на підставі довіреності від 17 січня 2011 року (реєстровий № 88) ОСОБА_5 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

ОСОБА_6

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, - про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном, вселення та стягнення усіх доходів від майна, яке перебувало у чужому незаконному володінні, та відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до Ялтинського міського суду АРК із зазначеним позовом у порядку цивільного судочинства. Остаточно представники позивачки просили суд :

- Витребувати квартиру АДРЕСА_1, м. Ялта, Автономної Республіки Крим з чужого незаконного володіння ОСОБА_8, повернувши зазначене нерухоме майно у приватну власність ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- Усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1, зобовязавши ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, звільнити зазначену квартиру, у тому числі від усіх речей, що їй належать.

- Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1;

- Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000 гривень;

- Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 доходи від майна, яке перебувало у чужому незаконному володінні, в розмірі 11688 гривень;

Позовна заява обґрунтована наступним.

ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_8 придбала зазначену квартиру за договором купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2009 року у ОСОБА_7, яка не мала права на її відчуження. Отже, ураховуючи, що майно вибуло з володіння позивачки не з її волі, таке підлягає витребуванню у ОСОБА_8 як від добросовісного набувача разом з усуненням перешкод у здійсненні ОСОБА_3 права користування квартирою, вселенням, стягненням доходів від майна, яке перебувало у незаконному володінні ОСОБА_7, та відшкодуванням моральної шкоди.

У судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_3 на підставі договору доручення від 14 листопада 2010 року адвокат ОСОБА_4 і на підставі довіреності від 17 січня 2011 року (реєстровий № 88) ОСОБА_5 наполягали на задоволенні позовних вимог з викладених підстав, посилаючись на зміст норм ст. ст. 23, 387, 388, 390, 391 Цивільного кодексу України.

Відповідачі у судове засідання не зявилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 проти позову заперечував, зазначивши, що придбав для ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 м. Ялти на підставі укладеного між ними договору комісії.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_9 у судове засідання не зявився, надавши заяву про вирішення справи за його відсутності.

Враховуючи, що представники позивачки не заперечували проти вирішення справи на підставі наявних доказів за відсутності відповідачів, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до ст. ст. 169 ч. 4, 224-226 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників позивачки, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заочно зясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1, місто Ялта, що посвідчується Свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1 від 11 жовтня 1999 року.

20 березня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір доручення (комісії), відповідно до якого останній зобовязувався придбати для ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 м. Ялти, яка належала на праві власності ОСОБА_3 та отримав для цього 60000 гривень.

Рішенням третейського суду ad hoc у складі одного третейського судді Мельникова О.П. від 5 листопада 2007 року був визнаний дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а також визнано за ОСОБА_6 право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 9 квітня 2009 року у цивільній справі № 2-208/2009 р., залишеним без змін Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК від 6 липня 2009 року, було визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 м. Ялта.

Ухвалою колегії Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 жовтня 2010 року Рішення Ялтинського міського суду АРК від 9 квітня 2009 року разом з Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК від 6 липня 2009 року були скасовані.

Скасовуючи судові рішення як постановлені з порушенням норм матеріального права, Верховний Суд України зазначив, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не укладався і не створює прав та обовязків для сторін, оскільки норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Відповідно до ст. ст. 640, 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири підлягає як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, відтак, у суду не було підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 і визнавати право власності на спірну квартиру.

При цьому рішення третейського суду, яким був визнаний дійсним нібито укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири і визнано право власності на це майно, юридичного значення не має взагалі, ураховуючи як наведені висновки Верховного Суду України, так й те, що виконання такого рішення третейського суду потребувало вчинення дій компетентними органами державної влади з державної реєстрації права власності на нерухоме майно, проте у відповідністю з вимогами ст. 55 Закону України «Про третейські суди» (у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин) компетентним судом виконавчий документ не видавався.

За час формальної чинності Рішення Ялтинського міського суду АРК від 9 квітня 2009 року, тобто до його скасування Верховним Судом України, 11 серпня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу квартири (реєстровий № 2584), за яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_1, м. Ялта, АРК.

Отже, встановлено, що ОСОБА_8 за відплатним договором заволоділа майном, що належить на праві власності ОСОБА_3, і яке ОСОБА_7 не мала право відчужувати.

Оскільки суду не було надано доказів того, що ОСОБА_8, укладаючи з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2009 року, діяла з умислом або з грубою необережністю, її слід визнати добросовісним набувачем. Утім, відповідно до ч. 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно:

1. було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2. було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Ураховуючи, що рішення Ялтинського міського суду АРК від 9 квітня 2009 року, яким було визнане право власності на спірну квартиру за ОСОБА_7, скасоване як ухвалене з порушенням норм матеріального права, а рішення третейського суду від 5 листопада 2007 року про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_6 правового значення не має взагалі , - суд встановив, що майно вибуло з володіння ОСОБА_3 не з її волі шляхом ухвалення незаконних судових рішень.

Таким чином, суд убачає усі передбачені законом підстави для задоволення віндикаційного позову і має ухвалити рішення про витребування від ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1, місто Ялта.

Задовольняючи у цій частині позов ОСОБА_3 до ОСОБА_8, суд окремо зауважує, що оскільки добросовісне набуття за змістом статті 388 ЦК України можливо тільки, коли майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, вчиненого з таким порушенням, є не двостороння реституція при застосуванні недійсності правочину, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Суд також виходить з того, що хоча набувач майна ОСОБА_8 є добросовісним, на відміну від власника вона має більш широкі можливості з відшкодування понесених у звязку з придбанням майна витрат, адже перебуває з неуповноваженим відчужувачем ОСОБА_7 у договірних відносинах і вправі вимагати від неї повернення усього виконаного за таким зобовязанням.

Положення ст. 182 ЦК України і ст. ст. 1, 4, 17-20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за змістом яких вибуття з володіння особи нерухомості супроводжується зміною у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень, вимагають від суду при задоволенні позову про витребування нерухомого майна обговорення необхідності відновлення реєстрації права власності за позивачем і одночасного скасування реєстрації права за добросовісним набувачем. Без внесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень мета віндикації не може бути досягнута. Отже, у відповідністю зі статтею 217 ЦПК України суд має зазначити на відновлення реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 м. Ялти.

Одночасно з віндикаційним позовом підлягає задоволенню і позов про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном, оскільки за змістом статті 391 ЦК України власник майна, яким є ОСОБА_3, має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Заявлена вимога про вселення ОСОБА_3 є зайвою, адже у разі виконання рішення у частині віндикаційного та негаторного позовів її повноваження власника щодо володіння та користування квартирою будуть поновлені у повному обсязі.

Щодо позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про стягнення усіх доходів від майна, яке перебувало у чужому незаконному володінні, та відшкодування моральної шкоди, то в її задоволенні належить відмовити.

При цьому суд виходив з того, що у відповідністю з ч. 1 статті 390 ЦК України суду не було надано доказів того, що ОСОБА_7, яка є недобросовісним набувачем, одержала або могла одержати будь-які доходи від квартири за час володіння нею. Разом з тим, хоча ОСОБА_7 було відомо, що власником квартири є ОСОБА_3, без волевиявлення якої це майно не могло бути відчужене, тобто діяла вочевидь недобросовісно, право власності на квартиру вона набула на підставі судових рішень, що також виключає підстави для предявлення позову до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності представників позивачки і третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заочно зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 23, 387, 388, 390, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212 - 215, 217, 224 - 226 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_8, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, - про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном задовольнити.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1, м. Ялта, Автономної Республіки Крим з чужого незаконного володіння ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, повернувши зазначене нерухоме майно у приватну власність ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У відповідністю зі статтею 217 ЦПК України зазначити, що на підставі цього рішення суду відновлюється реєстрація права приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1, м. Ялта, Автономної Республіки Крим, з одночасним скасуванням реєстрації права приватної власності на зазначений обєкт нерухомості, здійсненою на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2009 року (реєстровий № 2584) за ОСОБА_8.

Відповідно до ст. ст. 17 - 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і п. 5 Прикінцевих положень цього закону внесення зазначених судом змін до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обмежень є обовязком Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» (м. Ялта, вул. Дзержинського, 4, код 32684496).

Усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1, зобовязавши ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, звільнити зазначену квартиру, у тому числі від усіх речей, що їй належать.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_8 відмовити.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про стягнення усіх доходів від майна, яке перебувало у чужому незаконному володінні, та відшкодування моральної шкоди відмовити.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 суму судового збору в розмірі сто сорок дві гривні сорок копійок, суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі пятдесят дві гривні пятдесят копійок, а усього сто девяносто чотири гривні девяносто копійок.

Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави суму судового збору в розмірі одна тисяча пятсот шістдесят шість гривень десять копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі шістдесят сім гривень пятдесят копійок, а усього одна тисяча шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Розяснити, що заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не зявився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо позивач не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, він може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги позивачем, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання позивачем апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.І. Савранська