Ухвала суду № 14567386, 17.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2011 р.Справа № 2а-13999/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняГригор'євої Д.І.

представника відповідача Марадіної Ю.С.

представника позивача Базиневич Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р. по справі№2а-13999/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоровя"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Красота та здоровя» (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262301/0 від 28.10.2010 року Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 р. адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000262301/0 від 28.10.2010 року Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що господарські операції, зазначені в податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період, не відбулися, оскільки, контрагентами позивача не подані податкові декларації, не задекларовано обєкт оподаткування та податкові зобовязання з ПДВ, в звязку з чим, відповідач прийшов до висновку про нікчемність угод, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за травень, квітень, березень 2010 року.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції-без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної інстанції, хаслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров'я” пройшов процедуру державної реєстрації, одержав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи реєстраційний номер 14801020000043302.

Відповідно до свідоцтва №100201984 від 25.02.2009р., позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Судом першої інстанції також встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ “Красота та Здоров'я” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2009р. по 30.06.2010р.

За результатами перевірки складений акт № 9250/23/36226540 від 18.10.2010 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення:

- ч.1 ст.203, 215,п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ “Красота та Здоровя” з підприємствами ПП “ОЛСЕН” код за ЄДРПОУ 36552199, ТОВ “Вест Логистик”код за ЄДРПОУ 36155187, ТОВ “Дельтамір”код за ЄДРПОУ 36343149;

- порушення вимог п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”зі змінами та доповненнями, в зв'язку заниження податку на додану вартість на суму 261839, 04 коп., в т.ч. за березень 2010 року в сумі 87459,99 грн., за квітень 2010 року в сумі 94999,21 грн., за травень 2010 року в сумі 79379,84 коп.

28.10.2010р. Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова на підставі зазначеного акту винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262301/0, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я” визначено суму податкового зобов'язання у сумі 392 758,56 грн., в тому числі 261 839,00 грн. - за основним платежем, 130 919,52 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене рішення позивачем в адміністративному порядку не оскаржувалось.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про неправомірне заниження позивачем податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2010 року у сумі 261839,04 грн. в звязку з тим, що, на думку відповідача, заниження податку на додану вартість за спірний період відбулося за операціями, що проведені на підставі нікчемних договорів про надання послуг та поставки, укладених з ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик», які не спричиняють реального настання правових наслідків.

Висновки відповідача про нікчемність договорів про надання послуг та поставки, укладених позивачем з ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик», грунтувалися на не поданні контрагентами позивача податкових декларацій з податку на додану вартість та не декларуванні своїх податкових зобовязань.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладання договорів про надання послуг та поставки без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПП «Олсен» був укладений договір про надання послуг від 01.04.2010 року.

Відповідно до п.1.1 договору Фірма ( ТОВ «Красота та здоровя») надає Агенту ( ПП «Олсен») право на виконання агентських функцій по роботі з покупцями Фірми та поставці продукції Фірми покупцям Фірми на території України.

Факт надання агентських послуг підтверджується актами здачі-приймання робіт, що містяться в матеріалах справи, які свідчать про фактичне отримання позивачем результатів наданих послуг та звітом до договору від 01.04.2010 р. про надання агентських послуг, з якого вбачається що ТОВ ПП «Олсен» проводилися роботи щодо розробки нових клієнтів, презентації продукції в аптечних закладах, проведення рекламної компанії.

Надані ПП «Олсен» агентські послуги позивачем були оплачені, що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи, (а.с.119-124).

Отже, матеріалами справи підтверджено надання послуг за вищевказаними договорами та їх отримання позивачем.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Дельтамир» був укладений договір поставки від 01.10.2009 року.

Відповідно до п.1.1 даного договору постачальник (ТОВ «Дельтамир») зобовязується поставити та передати у власність покупцеві (ТОВ «Красота та здоровя») товар, а покупець зобовязується його прийняти та оплатити в кількості та по ціні відповідно до рахунків-фактур.

Пунктом 2.4 договору поставки від 01.10.2009 р. передбачено, що постачальник разом з товаром передає рахунки, видаткову накладну, податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання договору підряду поставки від 01.10.2009 року підтверджується накладними, видатковими накладними, податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

За придбаний товар позивачем ТОВ «Дельтамир» перераховано кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи, (а.с. 125,143).

Отже, матеріалами справи підтверджено факт реального виконання умов спірного договору поставки від 01.10.2009 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Вест Логистик» було укладено договір поставки від 26.02.2010 року.

Відповідно до п. 1.1. даного договору постачальник (ТОВ «Вест Логистик») зобовязується поставити та передати у власність покупцеві (ТОВ «Красота та здоровя») товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити в кількості та по ціні згідно рахунків-фактур.

Пунктом 2.4 договору поставки від 26.02.2010 р. передбачено, що постачальник разом з товаром передає рахунки, видаткову накладну, податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання договору поставки від 26.02.2010 року підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, що містяться в матеріалах справи.

За придбаний товар позивачем ТОВ «Вест Логистик» перераховано кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи, (а.с.115-118).

Отже, матеріалами справи підтверджено факт реального виконання умов спірного договору поставки від 26.02.2010 року.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неподання контрагентами позивача податкової звітності, як на підставу нікчемності правочинів на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит за спірний період, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку на податковий кредит від того, чи подають контрагенти позивача до органів державної податкової служби податкові декларації у встановлені строки. Вказаний Закон визнає тільки одну підставу для виключення з податкового кредиту відповідні суми ПДВ і цією підставою є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договорів поставки та надання агентських послуг, укладених з ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» слугував акт перевірки від 18.10.2010 року № 9250/23/36226540, в якому викладені твердження відповідача про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентами ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» містить ознаки нікчемності.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів.

Спірні договори поставки та надання агентських послуг, укладені між позивачем та ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик», не визнані у встановленому законом порядку недійсним.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами поставки та надання агентських послуг, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту за березень, квітень, травень 2010 року сум податку на додану вартість сплачених за операціями, проведеними на підставі договорів поставки та надання агентських послуг, укладених з ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик», виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи приписи зазначеної норми, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, спірні податкові накладні були видані контрагентами позивача у березні, квітні, травні 2010 року.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі податкових накладних ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» мали статус платника податку на додану вартість, отже мали право видавати податкові накладні.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит за березень, квітень, травень 2010 року на підставі належно оформлених податкових накладних.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за березень, квітень, травень 2010 року на підставі виданих ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» податкових накладних.

Як вбачається з апеляційної скарги висновки відповідача щодо зменшення позивачу податкового кредиту ґрунтувалися на недекларуванні контрагентами позивача ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» своїх зобовязань за договорами поставки та надання агентських послуг, укладеними з позивачем.

У той же час обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару та отримання послуг у вищезгаданих контрагентів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, податкового кредиту, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту згідно спірного податкового повідомлення -рішення, знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем за березень, квітень, травень 2010 року, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентами позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої позивачем ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» та зазначений в податкових накладних, виданих контрагентами.

Отже, фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» і правомірність включення позивачем до податкового кредиту за березень, квітень, травень 2010 року суми ПДВ по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 392758,56 грн. у тому числі за основним платежем 261839 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 130919,52 грн.

Враховуючи те, що відповідачем не надано інших відомостей, які б свідчили про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту за березень, квітень, травень 2010 року сум податку на додану вартість, сплачених на підставі укладених з ПП «Олсен», ТОВ «Дельтамир», ТОВ «Вест Логистик» договорів про надання агентських послуг та поставки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р. по справі№2а-13999/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 22.03.2011 р.